В Україну під час повномасштабної війни з росією повернулися опитування щодо популярності кандидатів у президенти та до Верховної Ради.
Центр «Соціальний моніторинг» провів опитування на замовлення політконсалтингової American Political Services, де українців запитали, кого вони готові підтримати, якщо вибори президента України проведуть завтра.
До цього опитування групи «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту показало, що 36% українців підтримують проведення виборів президента під час війни.
Попри несумісність виборів і війни, такі опитування повернулись в українське середовище, тому 
вирішив поговорити із Володимиром Паніотто, соціологом і президентом Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), про те, як політичні сили можуть маніпулювати соціологічними інструментів та як він ставиться до останніх опитувань.
Готовність до поступок залежатиме від чітких сценаріїв закінчення війни
Центр «Соціальний моніторинг» нещодавно оприлюднив опитування, яке досліджувало ставлення українців до замороження війни. За ним, 64% українців вважають, що мають розпочатись перемовини. Як ви оцінюєте ці дані?
З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну українці демонстрували готовність до переговорів. Проте ця готовність змінювалася залежно від подій на фронті. Наприклад, у періоди військових успіхів, таких як звільнення територій, рівень підтримки переговорів знижувався. Коли ж війна затягується, більше людей починають розглядати можливість дипломатичного вирішення конфлікту.
Щодо поступок, то у 2022 році лише 7-10% респондентів були готові до територіальних компромісів. Протягом 2023 року, зокрема після затяжного контрнаступу, ця цифра почала зростати. У травні ми фіксували 32%, і зараз, у 2024 році, цей показник тримається на рівні 33%.
Динаміка готовності до поступок українців протягом повномасштабного вторгнення. Джерело: КМІС
Однак тут важливо розуміти один нюанс. Люди, які заявляють про готовність до компромісів, здебільшого не хочуть визнавати окуповані території російськими. Вони підтримують варіанти, які передбачають вирішення питання дипломатичними засобами. Наприклад, у нашому дослідженні з Тімоті Ґартон Ешем (британський історик, письменник, директор Центру Європейських досліджень. – ) було запропоновано варіант передачі Криму під протекторат ООН на 15 років. Такий підхід отримав підтримку більшості респондентів.
Які фактори впливають на готовність українців до переговорів чи поступок?
Головним фактором є гарантії безпеки. Більшість українців підтримають будь-які компроміси лише за умови, що це гарантує захист нашої країни. Наприклад, якщо Україні буде забезпечено вступ до НАТО чи ЄС, то частина людей готова зафіксувати статус-кво.
Ще один важливий фактор – довіра до можливості повернення територій дипломатичним шляхом у майбутньому. Наприклад, люди вірять, що після зміни політичної ситуації в росії, скажімо, смерті путіна, ми зможемо повернути свої території.
Як в Україні маніпулюють соціологією
Чи варто вимірювати рейтинги політиків під час війни
Вперше з початку повномасштабної війни в Україні почали публікувати рейтинги потенційних кандидатів у президенти та Верховну Раду. Ми знаємо, що до цього між соціологами існувала фактично мовчазна згода не проводити рейтинги, пов’язані з виборами. Що змінилося зараз?
Питання виборів під час війни є дуже чутливим. З одного боку, росія використовує їхню відсутність як інструмент пропаганди, заявляючи про нібито нелегітимність української влади. З іншого – організувати вибори зараз майже неможливо через те, що значна частина українців перебуває за кордоном, а також через ризики для безпеки.
Ба більше, наразі вибори реально не дадуть легітимності владі, а навпаки зменшать її, тому що їх неможливо провести так, щоб всі мали можливість брати в них участь.
З соціологічної точки зору вибори в Україні також завжди легітимізовували незалежні екзитполи. Після 2004 року вони завжди збігалися з результатами виборів. Коли мільйони голосуватимуть за кордоном, цього неможливо зробити.
Також частина наших політиків досить безвідповідально почала активну політичну діяльність. Коли стало зрозуміло, що війна надовго, вони вже не могли це витерпіти і почали критикувати владу в умовах, коли її все одно неможливо змінити, що зменшує можливості України до спротиву.
Центр «Соціальний моніторинг» публікує своє опитування, де Залужний набирає удвічі більше за Зеленського. Що ви думаєте про це дослідження, яке замовила лобістська компанія American Political Services?
По-перше, у дослідження цікава методологія. Це не звичайний рейтинг політиків, які зібрали зі 100% опитаних українців.
Володимир Паніотто наголошує, що якщо ми хочемо побачити більш реальні рейтинги варто зважати тільки на перший рядок, де різниця між Залужним і Зеленським складає 11%. Навіщо був створений другий підрахунок він не розуміє
Також рейтинги цілком залежать від списку осіб, який надають соціологи для вибору. Зараз же ніхто не знає, хто буде балотуватися, тому всі ці рейтинги є більше для маніпулювання громадською думкою, ніж для вимірювання. Щонайменше, треба було б мати декілька різних списків.
Крім того, Залужний поки що не висловлювався і не казав про те, що він буде балотуватися. Але навіть якби б він балотувався, невідомо, яким би був його рейтинг, тому що коли людина стає політиком, то до неї ставлення погіршується. Проте рейтинги Залужного чи Буданова вже можуть використовувати для заниження того ж Зеленського, просто ставлячи їх поряд у списках.
Як соціологія використовується для політичних маніпуляцій
Тоді наскільки соціологічні опитування взагалі можуть бути використані, як інструмент маніпулювання громадською думкою чи то для політичної вигоди, чи то пропаганди?
Звичайно, головна мета соціології – це дізнатися реальні думки людей. У США це почалося ще у 1824 році, але у нас тільки з початку незалежності. Одразу виник ринок послуг маркетингових і політичних досліджень. Із самого початку їх почали використовувати для маніпулювання громадською думкою.
Існують два головні ефекти, що пов’язані з соціологією:
- ефект фургона з оркестром: люди схильні підтримувати тих, кого вважають фаворитами. Але політики сильно переоцінюють цей ефект.
Наприклад, під час президентських виборів 2004 року у певний момент рейтинг Ющенка почав падати, але це навпаки мобілізувало виборців, і Віктор Андрійович отримав більше, ніж за нього планувало віддати голосів до цього;
- другий ефект працює значно краще: люди не хочуть голосувати за маленькі партії, що не мають шансів увійти в парламент.
У 2012 році у КМІС стався неприємний випадок, коли Наталія Королевська лідер партії «Україна – Вперед» судилася з нами, бо нібито ми занижували її рейтинги до виборів у ВРУ. Ми давали їм 2,1%, вони ж знайшли низку піар-компаній і, на жаль, одну соціологічну, які провели «дослідження» й дали Королевській більше 7% (прохідний бар’єр становить 5%. – ).
Насправді ж її результат на виборах склав лише 1,6%, що підтвердили і наші екзитполи. Коли ми пообіцяли подати в суд на Королевську за наклеп, вона приїхала до нашого офісу і сказала щось, що можна з великою натяжкою вважати вибаченнями.
Як зазвичай намагаються маніпулювати соціологічними даними?
Майже завжди це фальшовані дані, проте з роками майстерність їхньої подачі зростає. Якщо на початку незалежності газети просто передруковували дані вигаданих компаній, то вже згодом з’явилися зареєстровані піарні компанії-«одноденки», далі – сезонні на цілі виборчі цикли чи «консерви», що чекають нових виборів.
У відповідь на це видання «Тексти» створило базу з іменами осіб і організацій «продавців рейтингів», а Соціологічна асоціація України акредитувала лише 10 компаній, які є професійними та реально можуть проводити соціологічні дослідження.
Проте «Соціальний моніторинг» входить у Соціологічну асоціацію України.
Я гадаю, що вони правильно провели дослідження, правильна вибірка і так далі. Тобто якщо інша компанія задасть те саме запитання, вибере таку ж методологію, двох кандидатів, і потім буде знаходити суму рейтингів, то вона отримає той самий результат. Але треба було більш чітко пояснити, які їхні дані є рейтингом, а які політтехнологічними показниками.
Навіть акредитація не гарантує те, що дані можуть бути сумнівні, проте не з точки зору їхньої достовірності.
Чи довіряють люди соціології під час повномасштабного вторгнення
Часом можна почути: «як же так – половина українців готові на поступки», або «як же люди не розуміють, що війну потрібно закінчувати». Іноді під запитанням результати соцдосліджень. Це через упередження щодо правильності власної позиції?
Соціологічні дані завжди ставились під сумнів, коли людям не подобаються результати досліджень. На жаль, це також використовують політичні сили. Аби нівелювати результат соцдосліджень, які їм не подобаються, вони намагаються скомпрометувати ту компанію, яка їх отримала.
До речі, під час повномасштабної війни підвищилася довіра до соціологічних компаній. Ми скоро опублікуємо ці дані.
Звісно, існують фіктивні соціологічні компанії, які підривають довіру. Соціологиня Ірина Бекешкіна колись дуже влучно казала: «Якщо я одягну халат лікаря і почну різати направо і наліво людей, то це ж не означає, що винувата тут медицина».
Те ж саме з цими фіктивними компаніями чи піар-компаніями, які начебто проводять соціологічні дослідження.
Чи варто зважати на дані соцопитувань
Як можна розпізнати маніпулятивні дослідження?
Є кілька важливих ознак:
- відсутність чіткої інформації про методологію дослідження, вибірку та період опитування;
- дані публікуються у маловідомих виданнях або на сайтах, які потім передруковуються великими медіа,
- компанія, яка проводила дослідження, не є членом професійних асоціацій, таких як ESOMAR (Європейська асоціація дослідників громадської думки і маркетингу) або Соціологічна асоціація України;
- важливий і проведений на ринку час та попередня репутація.
Сьогодні фальшиві компанії вдосконалюють свої методи. Вони створюють професійні сайти, копіюють методології та навіть запрошують експертів для публічних коментарів.
Чи варто взагалі активно слідкувати за соціологічними опитуваннями? Чи не є це більше інструментом для політиків і влади для прийняття власних рішень?
Це має сенс, тому що люди мають робити свідомий вибір. І дійсно, якщо у них є пріоритет номер один і номер два, і вони бачать, що їх номер один не має шансів, то вони будуть тоді віддавати свій голос тим, хто має шанси.
Це буде стимулювати якісь політичні сили об'єднуватися, робити спільну кампанію і так далі. Тобто забирати у виборця і ховати від них інформацію, яку мають політичні партії, на мій погляд, – не дуже чесно. Громадяни мають робити свідомий вибір.
Чи можуть вони контролювати ці дані? Звичайно, можуть, але це насамперед відповідальність медіа і того, що вони друкують.
До речі, закон про публікацію даних перед виборами передбачає і публікацію замовника. Соціологічні компанії часто лають за те, що вони не дають замовника, але самі замовники не хочуть, щоб ми казали, хто замовник, тому що тоді не будуть довіряти цим даним.
Що порадите громадянам, які хочуть орієнтуватися на дані соцопитувань?
Передусім, перевіряйте джерела. Подивіться, чи компанія, яка проводила дослідження, є соціологічною, чи є членом професійних асоціацій, чи не є вона у списку «продавців рейтингу». Чи є на ії сайті це дослідження. Взагалі ж перевірку мають робити медіа, які друкують ці дані. Звертайте увагу на методологію: якщо вона не описана або звучить нечітко, це має викликати сумніви.
Важливо враховувати контекст і дивитися на замовника.
