Двадцять років тому, 22 листопада 2004 року, опозиція на чолі з Віктором Ющенком підняла протести проти фальсифікації результатів другого туру президентських виборів. Люди вийшли на вулиці, вимагаючи перерахунку голосів та проведення нових чесних виборів.
Тоді за посаду президента змагались Віктор Янукович (тодішній прем’єр уряду) і Віктор Ющенко.
Так почалася Помаранчева революція. розповідає, яке місце ця подія займає в політичній історії Україні, чи стала вона безповоротним моментом відходу від москви та чому «помаранчева команда» не досягла європейської мрії.
Точка неповернення чи перша спроба України остаточно відійти від росії
Історик і політолог Олександр Палій впевнено стверджує в коментарі для
: «В історії не буває точок неповернення. Люди можуть повертатися в дикунство вкрай швидко».
До того ж він нагадує, що після чотирьох років президентства Ющенка до влади все ж прийшов Янукович. Країна опинилася «на початковій стадії окупації», адже керівниками всіх силових структур стали громадяни росії. Процес «білорусизації» запустився, але українське суспільство виявилось сильнішим.
Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії та науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи», який тоді працював у штабі Ющенка, так пояснює свій вибір
: «Ми усвідомлювали: якщо Ющенко прийде до влади, далеко не факт, що він зможе цим ефективно розпорядитися. Ми про це знали, але це була друга загроза. Перша – Янукович».

Перший день протестів на Майдані, вечір 22 листопада 2004 року
Які позиції займали Віктор Ющенко та Віктор Янукович на виборах 2004 року
Віктор Янукович фактично хотів продовжувати політику «багатовекторності» часів президентства Кучми, де росія та Захід офіційно є однаково важливими партнерами України, але на практиці рф – трохи більше важлива. Янукович виступав:
- за поступову інтеграцію до ЄС, але з акцентом на збереженні економічних зв’язків з росією та країнами СНД;
- за нейтральний статус України, уникаючи чіткої підтримки вступу до НАТО, щоб не провокувати напруженість у відносинах з росією;
- робив акцент на економічній стабільності та так би мовити прагматичній дипломатії.
На противагу цьому Віктор Ющенко був переконаним євроатлантистом, який із самого початку просував ідею вступу в НАТО та відходу від росії в усіх можливих сферах.
«Помаранчева революція стала святом перемоги власної гідності над острахом і фальсифікаціями, осяянням свободою й піднесенням духу. Однією з найбільш пам’ятних сцен Помаранчевої революції була щоденна спільна молитва десятків тисяч протестувальників на Майдані Незалежності. У ній брало участь духовенство всіх головних українських конфесій: православні, греко- і римо-католики, протестанти, іудеї, мусульмани. Впевнений, що для багатьох, як і згодом Євромайдан, це був один із найвеличніших періодів життя, бо став справжнім духовним розкріпаченням (незалежно від подальших розчарувань)», – згадує у своїй книзі Олексій Гарань.
Попри перемогу Януковича через чотири роки, Олександр Палій вважає, що Помаранчева революція точно поламала надії путіна на відновлення імперії без силових методів.
Чому «помаранчева команда» не змогла стабільно працювати
Часом можна почути, що винною у невдачах «помаранчевої команди» є Юлія Тимошенко. Таку версію кілька разів підтримував сам Віктор Ющенко, проте політологи зазначають, що це серйозне перебільшення.
«Вона винна, але навіщо він її призначав (на посаду прем'єра. —
)? Тому що народ хотів, а він хотів народу сподобатися? Так, вона троянський кінь, вона спочатку щиро і сильно працювала на Україну. У 2004 році Тимошенко була однією з найефективніших членів його команди. Згодом вона вже працювала на себе, далі – частково на росію. Робила все заради власної влади», – згадує Олександр Палій.

Президент України Віктор Ющенко, прем'єр Юлія Тимошенко та голова ВР Володимир Литвин, за ним Петро Порошенко. Вони взяли участь у посадці зелені в столичному парку Слави. Зйомка 17 квітня 2005 року. Київ
Проте проблема не тільки в Тимошенко. Олексій Гарань пригадує, як серед експертів і журналістів швидко почала поширюватися думка, що Ющенко пішов в «астрал», тобто просто віддалився від виконання власних обов’язків. Сам третій президент України інколи пояснює це тим, що в нього два роки не було парламенту. До виборів 2006-го більшість там була за коаліцією на чолі з регіоналами.
«Тимошенко бачила себе майбутнім президентом з самого початку. Цього побоювався Ющенко. Для нього головним ворогом став не Янукович, а Тимошенко», – згадує Гарань, який був добре інформований щодо подій на Банковій.
Також він нагадує, що українці мали шалені сподівання на Ющенка, але вони не справдились. Своєю чергою, Янукович, перебуваючи в опозиції, мав перевагу постійної критики влади, «сидів на гілці дерева і чекав, поки трупи його ворогів пропливуть річкою». Так і відбулося.
Олександр Палій згадує, що на виборах 2006-го та дострокових виборах 2007-го «помаранчеві» загалом набрали понад 50% – українці бажали змін.
«Попри всі розчарування, наш народ у цій ситуації виявився достатньо твердим і зрілим. Ядро українськості вже сформувалось на більш ніж 50%, а потім воно розросталося все більше і більше», – вважає Палій.
Чому українці розчарувались у «помаранчевій» владі
Після повномасштабного вторгнення росії молоде покоління, яке не застало Ющенка у свідомому віці, почало переосмислювати його постать. Згадали, що його позиція і дії були правильними. Насамперед згадуються євроатлантичні вподобання третього президента, акцент на українській культурі та ідентичності.
Олександр Палій погоджується, що риторика Віктора Ющенка була правильна. «Але що в результаті?» — ставить він риторичне питання. Ющенко, на думку Палія, не зміг:
- побороти криміналітет, хоча обіцяв;
- придушити сепаратизм у Криму та на сході, він просто провалив гуманітарну політику в цих регіонах;
- витримати газовий шантаж росії;
- просунути Україну до НАТО та ЄС.
«По суті це був час втрачених можливостей, здобутих народом на Майдані. Такі політики, як Ющенко та Тимошенко, все розтринькали», – вважає історик.
Олексій Гарань також критично ставиться до досягнень Віктора Андрійовича, але підкреслює, що все ж він почав переговори про асоціацію до ЄС, про безвіз для українців. Ющенко чітко заявив про бажання отримати програму Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) для України.
Одна з типових заяв Ющенка про Тимошенко (відео)
Але тоді це не було сприйнято в самому НАТО. Альянс у 2008 році ухвалив «дивну формулу»: Україна і Грузія колись доєднаються до нього, але ПДЧ країнам не надали.
«Роль зіграли й розбрати в самій «помаранчевій команді». «Партія регіонів» активно протидіяла. Ющенко завалив важливу частину умов Помаранчевої революції: боротьбу з корупцією та верховенство права. Вдарила й світова економічна криза 2008-2009 років», – згадує політолог НАУКМА.
Проте Гарань зазначає, що Януковичу навіть після обрання президентом у 2010 році довелося грати вже за новими правилами. Він хоч і просував нейтралітет щодо НАТО, але продовжував рух до ЄС, допоки восени 2013-го тиск москви не переріс в антиєвропейську кампанію.
Кольорові революції – нічне жахіття путіна
Уряд путіна гнівно звинувачував США та ЄС у тому, що вони роздмухують вогонь Помаранчевої революції. Майже щодня міністр закордонних справ Нідерландів (на той час ця країна головувала в ЄС) приймав сердиті дзвінки від свого російського колеги сергія лаврова.
путін розглядав Помаранчеву революцію як загрозу, яка могла бути експортована в росію. Він неодноразово називав такі революції інструментом дестабілізації, підтриманим зовнішніми силами, особливо з боку США та Європи. Згодом його улюбленими прикладами стали Арабська весна та особливо події в Сирії, де почалася громадянська війна.

Кучма, путін і янукович у Києві після першого туру виборів. Тоді нинішній диктатор Кремля приїхав підтримати Януковича, вже під час другого туру він достроково заявляв, що регіонал переміг
У 2012-му путін прямо заявляв, що «оранжеві революції» є серйозною загрозою для суверенітету росії і що необхідно активно протидіяти їм за допомогою правоохоронних органів та армії.
«Сьогодні у світі дедалі частіше звучить мова ультиматумів і санкцій. Саме поняття державного суверенітету розмивається. Неугодні режими, країни, які проводять незалежну політику або просто стоять на шляху чиїхось інтересів, дестабілізуються. Для цього в хід йдуть так звані кольорові революції, а якщо називати речі своїми іменами – просто державні перевороти, спровоковані та фінансовані ззовні», – типовий опис розуміння суті кольорових революцій путіним. Ці слова він сказав 22 липня 2014-го на засіданні Ради безпеки рф.
На думку Олексія Гараня, Помаранчева революція була сприйнята російською владою як особиста загроза. Також у кремлі боялися, що події в Києві стануть прикладом для росії. «Успішна та вільна Україна – це виклик безпосередньо для путіна та його влади», – впевнений Гарань.
Чи заклав Віктор Ющенко основу української демократії
Після завершення свого президентства Віктор Ющенко неодноразово звертався до значення Помаранчевої революції. Він наголошував, що ця подія стала символом європейського вибору України і викликала пробудження національної свідомості та громадянського суспільства. За словами Ющенка, без неї неможливо було б досягти успіху Революції Гідності, яка була продовженням тих ідей та прагнень.

Деякі переосмисливши фігуру Віктора Ющенка називають його ледве не сучасним ідеологом української нації, інші – продовжують вважати провалом Помаранчевої революції. А це сам Віктор Андрійович у 2024 році
Третій президент визнавав, що досягнення революції не були повністю реалізовані через політичні конфлікти. Однак він підкреслював, що головним здобутком стало формування демократичної свідомості, яку неможливо зруйнувати. Крім того, Ющенко часто порівнював революцію з посадженим деревом демократії, яке буде давати плоди для майбутніх поколінь, навіть якщо сам він не побачив цих результатів.
Історик Олександр Палій вважає, що все було повністю навпаки: «Дерево це виросло без Ющенка. Він у той час потрапив суспільству під руки, тому що нікого кращого не було».
Цікаво політику Ющенка Олексій Гарань оцінив у колонці для УП ще у 2012 році: «Політика Ющенка (при багатьох правильних і красивих словах про євроінтеграцію, національну гідність тощо) виявилася контрпродуктивною і сприяла приходу до влади Януковича. Тепер це всім очевидно. Крім Ющенка. Хоча це зовсім не применшує велич ані самого ненасильницького масового протесту, ані його учасників, які вийшли на Майдан заради захисту власної гідності».