Продовжуючи розмову з Вахтангом Кебуладзе, українським філософом, публіцистом, перекладачем, професором Шевченкового університету, волонтером, говоримо про травми імперського минулого й необхідність відновлення власних традицій ведення бізнесу.
Аналізуючи наше минуле, Кебуладзе підкреслює, що сьогодні ми долаємо досвід недовіри: горизонтальної — одне до одного і вертикальної — до влади і політичних інституцій. Саме це ми тягнемо з собою від совєтського союзу. Усі наші Майдани були справжньою школою довіри і солідарності, продовженням якої є волонтерський рух.
Також філософ наголошує: Україна успішно демонструє всьому світу, що важать не лише великі гравці, Давид може перемогти Голіафа й встановити нові правила гри. Він впевнений, що дати світу шанс може коротка формула: «Уявити світ без росії».
Як довіра і солідарність забезпечують успіх держави
Як пов’язані між собою культура, філософія та економіка? Що з нашою філософською доктриною не так, що Україна дуже повільно рухається у бік заможної держави?
Це травми імперського минулого. Ми упродовж тривалого часу були частиною жахливої імперії і тоталітарної совєтської держави, в якій були зруйновані можливості нормального ведення бізнесу та економіки.
Серед так званих російських лібералів поширена закоханість у росію до більшовицького заколоту. Мовляв, щось пішло не так, коли більшовички прийшли. Але більшовички – не демони з космосу, це породження російської імперії, тому в росії так було завжди.
У нас були свої традиції, які потрібно відроджувати. На відміну від росії, у нас було магдебурзьке право й направду вільні міста. Дуже важливо, що в Києві стоїть пам’ятник магдебурзькому праву.
Як розповідає історикиня Наталія Яковенко, вільними були не лише міста, а й села. Вона категорично проти, щоб українське слово «громада» вважали перекладом російського слова «община», бо громада мала юридичний статус. Це була певна система права, яка керувала життям людей у містах і селах. Не було рабства або кріпацтва. Коли росія поглинула Україну, до нас прийшов феодально-рабовласницький устрій життя. Останнє місто, яке втратило магдебурзьке право у 1835 році, – це Київ.
Якою є формула порятунку світу? Пояснює філософ Вахтанг Кебуладзе (відео)
Що означає система права, яка була на території України до цього періоду? Це система, яка створювала умови для вільного ринку, приватної власності, свого судочинства. Тобто це було запорукою ведення економічної діяльності. Звісно, тяглість була перервана, коли до нас прийшла росія у вигляді царської імперії і совєтського союзу. Але ми можемо повертатися до цих практик, розуміючи, що у нас є такий досвід.
Важливою цінністю цивілізованого світу, крім гідності і свободи, є солідарність. Не випадково Фукуяма у книжці «Довіра» пише про довіру як головну характеристику розвиненого суспільства, неухильною можливістю успіху окремих спільнот, окремих корпорацій і цілої держави. І це те, чого ми були позбавлені, коли жили в одній державі з росіянами в тоталітарному совєтському союзі.
Це викличе подив: навіщо тоді займатися бізнесом – це ж спільна справа? Якщо немає довіри одне до одного, якщо немає солідарності, немає розуміння, що ми робимо спільну справу для досягнення успіху, допомагаючи одне одному попри конкуренцію?
Не треба плутати суспільства солідарних конкурентів, якими є ліберально-демократичні суспільства зі зграєю ворогів, якою завжди була росія. Цей досвід недовіри, горизонтальної недовіри одне до одного і вертикальної недовіри до влади і до політичних інституцій – те, що ми тягнемо з собою від совєтського союзу.
До речі, досвід війни це теж показує. Ми не зможемо вижити без армії, але військові так само не виживуть без нас. Якщо у нас не буде потужної сильної армії, яка захищатиме нас від російського зла, то вони нас просто знищать або перетворять на рабів.
Але армія не втримається без підтримки громадянського суспільства. Так, держава має усім забезпечувати наших військових, але має бути шалена підтримка від суспільства – моральна, фінансова, психологічна, будь-яка. Вони мають кожної миті відчувати, що вони роблять велику шляхетну справу, яка конче потрібна українському суспільству і, зрештою, усій нашій цивілізації. Тому ця солідарність – вона вкрай важлива.
Для того, щоб у нас виникла справжня політична нація, яка сформує вільну й незалежну суверенну успішну державу, нам потрібен не лише горизонтальний вимір довіри, нам потрібен вертикальний вимір довіри. Тобто нам потрібна довіра до політичних інституцій: довіра до влади, довіра до суду, до правоохоронних органів.
Але в жодному разі не можна створювати умови, які унеможливлять в майбутньому формування цієї солідарності і горизонтального та вертикального виміру довіри.
Україна показує всьому світу, що важать не лише великі гравці
Чи можемо ми перемогти російські наративи на культурному фронті без економічної переваги? Так звана велика російська культура завжди просувалася завдяки великим російським грошам.
Економіка насправді є дуже важливим елементом культури. Бізнес-етика, правила гри, зрештою, економічна література – це елементи культури. Дуже потужний тренд у сучасній гуманітаристиці – це філософія економіки, філософія бізнесу.
Економіка – це частина культури. Якщо ми так не розглядаємо, то тоді ми цю єдність: економіка – окремо, а все інше – окремо. Питання щодо потужної економіки, яка просуває російську культуру – так, вони вкладають шалені гроші, злочинні гроші. Пропоную розглянути це питання у ширшій системі координат. Наш український досвід що має показати? Ми маємо зруйнувати уявлення про світову політику, яке, зрештою, укорінене в ХІХ столітті – те, що мій друг Володимир Єрмоленко називає зоополітикою.
У Томаса Гоббса є образ, що держава – це Левіафан, якась міфічна тварина. Наприклад, росіяни вигадали, що росія – це ведмідь, вони мислять так. І, на жаль, навіть в американському істеблішменті є певні тенденції, які розглядають світову політику тільки як боротьбу великих гравців. Великих економічно, політично, територіально, за кількістю населення, яке платить податки. Виходячи з цієї логіки, нам давали кілька днів, коли почалося вторгнення, адже ми менші, не зможемо пручатися.
Але що ми показуємо усьому світу зараз? Важать не лише великі гравці. Давид може перемогти Голіафа. Інколи малі гравці або середні, бо Україна аж ніяк не малий гравець – багатомільйонна держава з великою територією в центрі Європи, якщо вони грають ефективно і мають підтримку цивілізованого людства, можуть встановлювати нові правила гри. І це йде врозріз з уявленнями.
Мурал в Ізюмі багатьох підштовхує до рефлексії. Журналіст і військовий Віктор Біщук так підписав це фото: «Ми зрозуміли, що мир не приходить сам по собі. За нього треба боротись. А інколи, навіть воювати. І вбивати». Фото: Фейсбук Віктора Біщука
Коли ми опинилися в Ізюмі відразу після деокупації, на центральній площі імені Джона Леннона, у мене народився слоган – формула нашого порятунку. Ми стояли біля зруйнованого будинку, на стіні якого зберігся великий мурал з портретом Джона Леннона й назвою його пісні «Дайте світу шанс».
Це дуже важко. Важко нам, коли ми говоримо, що переможемо, але все одно росія залишиться. Що з нею робити? Це практично неможливо сьогодні для наших партнерів, які щиро нам співчувають і допомагають, але так само вважають, що росія все одно залишиться. Що з нею робити? Все одно потрібно буде з нею домовлятися десь «посередині», щось віддавати.
Ні, так не працює. Якщо буде так, то це буде просто заморожений конфлікт, який призведе рано чи пізно до нових російських злочинів, нових масових жертв і нового жаху. Тому нам поступово потрібно уявляти світ без росії.
Тут я повністю погоджуюся з думкою історика Бенедикта Андерсона, який у своїй геніальній книжці «Уявлені спільноти» дає формулу політичних націй: нації – це нарації. Будь-які людські спільноти і людство в цілому – це продукт нашої фантазії. Як ми уявимо собі це людство, таким воно і буде. Можливо, через покоління.
Якщо ми, філософи, журналісти, письменники, історики, політичні діячі, чиновники, бізнесмени, почнемо сьогодні уявляти світ без росії як російської імперії… Не без росіян. Ми не нацисти, на відміну від них. Ми не говоримо, що усіх росіян потрібно знищити, ми говоримо, що треба прибрати цього монстра зі світу – російську імперію. Але нам треба почати це уявляти і здійснювати в наших практиках, зокрема, бізнесових. Тому що наші бізнесмени звикли працювати з росією.
Коли ми собі скажемо, що ми готові жити в світі без росії, ми знайдемо спосіб, як комунікувати про нашу мрію з нашими західними партнерами. Поки що навіть українське суспільство до цього не готове, але ця ідея визріває.
Зробити наше життя більш феноменальним, як на мене, сьогодні допомагає волонтерство. Наскільки волонтерство змінює свідомість?
На жаль, я не дуже активно залучений до волонтерства, мав би більше, мабуть. Є люди, які повністю розчинені в цьому, які відмовилися від свого бізнесу, від своєї професійної діяльності. Хтось пішов на фронт, а хтось у волонтерський рух. Це люди, які сьогодні практично не заробляють грошей. Вони отримують рівно стільки, щоб підтримувати свою життєдіяльність. Це шляхетні люди, якими я захоплююся, так само як я захоплююся нашими військовими.
Як волонтерство змінює життя?
Певною мірою, волонтерство – це відповідь на питання, як я можу наближати перемогу. Певною мірою, весь волонтерський рух – це продовження довіри на Майдані.
Я завжди згадую з цього приводу записник, який у мене зберігся з Майдану 2013-2014 років, де наприкінці був список телефонів без прізвищ: Марія – ліки, Василь – транспорт, Микола – дрова. Я цих людей не можу пригадати, можливо, ми зустрічалися один раз в житті. І це було ризиковано довіряти незнайомим людям, які могли виявитися агентами спецслужб, причому не лише українських, а й російських. Але ми розуміли, що довіра і солідарність – це єдиний спосіб вижити.
Волонтерський рух, який з цього народився, – це також про довіру і солідарність. Сьогодні ми можемо швидко зібрати, наприклад, на автівку кілька тисяч євро. І абсолютно незнайомі люди нам довіряють. Люди особисто нас не знають, але довіряють. І коли я даю гроші людині, яка має поїхати в Європу і купити там автівку, я довіряю, без цього неможливо.
Це, зрештою, і є та дегуманізація, про яку я казав, тому що людина, насамперед, – це вільна і відповідальна істота, яка живе солідарно з іншими вільними та відповідальними людьми. Це те, чого ворог в нас не розуміє. Ми вільні люди, які вміють довіряти одне одному, і з цієї солідарності народжується волонтерська діяльність.
Читайте також
Українські IT-компанії на шведському ринку: вигоди для Швеції та нові горизонти для України
