Європейські виборці демонструють прихильність до ультраправих партій. Про це свідчать як нещодавні вибори в Італії та Швеції, так і політичні тенденції у Франції, Угорщині, Іспанії тощо.
Неліберальні настрої об’єднують як крайніх лівих, так і ультраправих прихильників маргінальних європейських партій, говориться у висновках дослідження «Європа: відійти від краю».
Підтримка ультраправих корелює з високим етноцентризмом, завищеними оцінками демографічних змін і недовірою виборців до державних інституцій, зʼясували разом дослідники таких організацій:
- Міжнародний республіканський інститут (IRI);
- Альянс ліберальних демократів для Європи (ALDE);
- Європейський ліберальний форум (ELF).
«Ефективний спосіб пом’якшити помітність антимігрантських настроїв – це переорієнтація націоналізму, щоб виправдати майбутній прийом іноземців», — вважають автори звіту.
Оглядачі видання Politico з посиланням на політологів стверджують, що ключ до розуміння цієї підтримки полягає в соціально-економічних наслідках повномасштабної війни, розв’язаної росією проти України. Вони ж пророкують «перемогу правих на всьому континенті», адже ті «пропонують націоналістичні та протекціоністські рішення глобальної кризи».
Розгляньмо рухи праворадикалів у Європі детальніше: за що вони виступають та як це стосується України?
Італія. Чи завадить євроскептицизм Джорджії Мелоні підтримці України
Джорджія Мелоні, на відміну від колег по коаліції, підтримує Україну. Фото: Getty Images
Наприкінці вересня Італія, одна з країн-засновниць Європейського Союзу, сформувала найбільш правий уряд від часів диктатора Беніто Муссоліні, змусивши Європу занепокоїтися. Так, партія «Брати Італії» набрала 26% голосів. Для порівняння: минулих виборів показник їхньої популярності становив 4%.
Ця політична сила, очолювана Джорджією Мелоні, має фашистське коріння, від якого новообрана прем’єр-міністерка, втім, відхрещується, «однозначно засуджуючи придушення демократії та ганебні антиєврейські закони», писало видання decode 39.
Водночас ідеологія її політики, згідно з публікацією The times of Israel, відкидає прогресивні цінності: замість мультикультуралізму й фемінізму – «бог, батьківщина, сім’я». Захист прав сексуальних меншин вона зневажливо називає «лобіюванням ЛГБТ», а іммігрантів – «халявщиками».
Позиціонуючи себе як проєвропейську політикиню, Джорджія Мелоні, ймовірно, має на увазі Євросоюз у розумінні прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана: спочатку — національні інтереси, потім – загальноєвропейські, зазначав The Guardian.
Але, попри те, що члени її урядового союзу Сільвіо Берлусконі та Маттео Сальвіні симпатизують російській федерації, сама Мелоні наполягає на тому, що Італія продовжуватиме підтримувати Україну, повідомляло BBC.
Швеція: зв’язок «Шведських демократів» із росією
Шведських демократів звинувачують у звʼязках із росією. Фото: Wikipedia
На початку осені партія «Шведські демократи» отримала 20% голосів – найвищий виборчий показник за всю історію свого існування. На зорі цього політичного руху його прибічників пов’язували з неонацистами, однак згодом вони заперечили це публічно, спрямувавши власне позиціонування з радикального русла в помірковане.
Фінляндія та Швеція можуть увійти в НАТО до Різдва – прогноз
Їхня політика, тим не менш, продовжує базуватися на антиміграційних засадах: партійці, як писало DW, прагнуть до «нульової кількості шукачів притулку» у Швеції, більш жорстких умов для їхнього ув’язнення чи депортації, а також посилення прикордонного контролю.
Лідер цієї політсили, Джиммі Окессон, відомий заявами в стилі експрезидента Сполучених Штатів Дональда Трампа: «зробімо Швецію великою знову», «збережімо Швецію шведською» і таке інше, писали DW та France 24.
Крім того, дослідження Acta Publica, проведене влітку 2022 року, виявило, що з 289 шведських політиків, які брали участь в екстремістській діяльності, 214 – «Шведські демократи». А міністр оборони Швеції Петер Гульквіст звинуватив їх у зв’язках з росією та іншими авторитарними державами, повідомляло видання AA.
Об’єднавшись в правоцентристську коаліцію разом з трьома іншими партіями, вони, схоже, впроваджуватимуть євроскептичні ініціативи.
Франція: неоднозначні заяви Марін Ле Пен
Ле Пен подобається ідеологія путіна, але вона засудила росію. Фото: Getty Images
Марін Ле Пен програла Емманюелю Макрону на президентських виборах навесні, але досягла успіху на парламентських виборах у Франції влітку 2022: її партії «Національне об’єднання» вдалося збільшити кількість своїх представників з 8 до 89 та стати найбільшою опозиційною силою, повідомляло міжнародне французьке радіо RFI.
Журналісти France 24 пояснюють це рекордно низькою явкою у виборчі дільниці, яка, зі свого боку, є виявом посилення антисистемних настроїв серед населення.
Свого часу французький електорат настільки масово виступав проти ультраправих, що цей феномен навіть отримав назву – «front républicain», писав Le Journal du dimanche. Нині ж, на тлі зростання цін, до влади прийшли праві популісти на чолі з Марін Ле Пен, авторкою низки неоднозначних заяв.
Францію вона вважає «університетом для джихадистів», а ЄС – «антидемократичним монстром». Окрім антиісламізму, її звинувачують також і в антисемітизмі.
У питанні російсько-української війни вона, як писало Le Monde, засуджує країну-терориста, однак виступає проти санкцій для росії та зброї для України.
Угорщина: втрачений рай євроскептиків
Орбан відверто симпатизує та копіює політику путіна. Фото: Getty Images
Більшу частину угорського парламенту, а саме 151 зі 199 місць, як зазначає Euronews, становить праворадикальна політсила «Фідес» та її сателіти – Християнсько-демократична народна партія та Наша Батьківщина.
Вони закликають залишити Угорщину угорцям, принижуючи ромів, євреїв і будь-яких інших «неєвропейців», але заразом допускають надання політичного прихистку тим, хто, за словами Віктора Орбана, є «справжніми біженцями» – антиєвропейським європейцям:
Позиція прем’єр-міністра щодо повномасштабного вторгнення, вочевидь, антиукраїнська.
Орбан, якого цитувало Радіо Свободи, критикує допомогу, яку Європа надає Україні, не вірить в перемогу над російською федерацією, наполягає на мирних перемовинах між Вашингтоном (не Києвом) і москвою тощо.
Іспанія: неполіткоректна партія Vox на боці українських біженців
Лідер Vox Сантьяго Абаскаль обіцяв підтримку біженцям з України. Фото: Wikipedia
На початку весни праві радикали дісталися іспанського парламенту вперше з доби диктатури Франсіско Франко. Відтоді політичний рух Vox бореться за скасування заборони використання франкістських символів і бажає реорганізувати Іспанію, замінивши владу на місцях управлінням з центру.
Окрім критики політкоректності, представники цієї партії завойовують прихильність виборців обіцянками подолати посуху шляхом інвестування в гідрологію, що не є можливим, оскільки причина цього природного явища криється в глобальному потеплінні, писало Politico.
Вони також домагаються, за інформацією The Guardian, анулювання законодавства, яке запобігає насиллю над жінками, та всіляко обстоюють антифеміністичний порядок денний, звинувачуючи фемінізм у руйнуванні інституту сім’ї.
Водночас лідер партії Сантьяго Абаскаль засудив російське повномасштабне вторгнення в Україну та додав, що українським біженцям, на відміну від мусульманських, іспанці мають бути раді, повідомляло AA.
Активізація ультраправих у Європі: наслідки для України
Отже, до чого тут Україна? 
розпитав голову Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка та професора політології Києво-Могилянської академії Олексія Гараня.
Радикали та популісти Європи: ризики не тільки справа, але й зліва
Як, на вашу думку, ця тенденція позначиться на Україні?
Вона може чіпляти нас, але не прямо, а опосередковано. У чому ризик від праворадикальних партій? І, до речі, не тільки від праворадикальних, а й від правоцентристських, але популістських позицій.
Наприклад, нинішня ситуація в Республіканській партії США. Загроза для нас – не в радикальному популізмі, а в тому, що називають націонал-егоїзмом. Суть його в тому, що гроші треба витрачати на громадян власної країни, а не на підтримку України чи якоїсь ще країни, не на мігрантів і біженців. Ні. На своїх. От їхня точка зору. І, на жаль, вона може впливати, хоча я думаю, що повної відмови від підтримки України все ж таки не буде.
Ще одна проблема постане зліва. Тобто не треба думати, що якщо небезпека, то тільки справа. Але там інше – пацифізм. Серед представників лівоцентристів і взагалі лівих є прихильники таких поглядів: війна – це погано, давайте не брати в ній участі, не постачати зброю тощо.
Ризики для України є як від правих, так і від лівих радикалів.
Страх ядерної війни у Європі
Ще один ризик, який теж може виникнути – причому в різних таборах, навіть у центристському – це побоювання ядерної війни.
Ви розумієте, в кожній країні своя ситуація, тож вплив матиме не стільки ідеологічний чинник, скільки, я б сказав, рівень особистих зв’язків з путіним. До прикладу, Орбан і Качинський поділяють схожі ідеї, але в ставленні до росії мають кардинальні, принципові розбіжності.
В Італії до влади приходить нова коаліція правих партій. Однак Мелоні критикує росію та підтримує Україну. Берлусконі має іншу думку, але він наразі – молодший партнер в цьому об’єднанні. А ось з Сальвіні проблема, тому що в нього є приязнь до путіна й та сама націонал-егоїстична позиція. Одначе ця коаліція дуже суперечлива. Питання: як довго вона протримається?
Саме тому мій прогноз: ризики для України є, і вони можуть зростати по мірі затягування війни та втоми від неї. Проте домінуватиме в західній політиці, зокрема й на правому її фланзі, проукраїнська позиція.
Страх ядерної війни може вплинути на підтримку України.
Ліворадикали та праворадикали Європи симпатизують путіну
Парадоксально, але праворадикальні рухи, як і ліворадикальні, поділяють достатньо сильні, так би мовити, пропутінські, проросійські наративи. Для лівих це взагалі дивно, тому що вони мають виступати за свободу, справедливість, солідарність – традиційну ліву тріаду. Тоді як росія – це імперіалізм, олігархи, диктатура.
Помітно, що симпатії, які були до СРСР, переносяться на сучасну російську федерацію. Правим радикалам імпонує шовінізм путіна, його диктаторські устремління, тому що вони виступають за сильну руку. Шовінізм, расизм і антиамериканізм – ось те, що вони підтримують.
Не забуваймо, що путін, ФСБ (колишнє КДБ), російські нафтові гроші – все це працює на те, щоб, зі свого боку, підтримати ці політичні рухи. Бо приклади були: коли «Національний фронт» Ле Пен отримав фінансування з боку росії, стався величезний скандал.
Правим радикалам імпонує шовінізм путіна.
Праворадикалам доводиться помʼякшувати свою позицію
Щодо прямого впливу, то навіть праворадикали змушені дещо змінювати свою позицію, принаймні риторично її пом’якшувати. Сьогодні весь світ бачить звірства, які робить росія в Україні, тож навіть їм доводиться бути трохи обережнішими.
Змінюють свою позицію вони й щодо деяких інших аспектів. Наприклад, та сама Ле Пен зараз уже не говорить про те, що треба вийти з Європейського Союзу чи зони євро. Вони розуміють, що такі гасла відлякують їхній електорат.
Знову ж таки, праві радикали в кожній країні — різні. До прикладу, в Італії – ультраправа коаліція, але якщо Берлусконі – друг путіна, який несе повну ахінею, заявляючи, що у війні винна Україна й особисто Зеленський, то Мелоні виступала на підтримку українців напередодні виборів і заявляє, що робитиме це надалі. Саме тому Берлусконі нею надто незадоволений.
Загальна тенденція: ці політики більш пропутінські, ніж інші, але водночас вони роблять власний курс більш м’яким у деяких питаннях, зокрема й стосовно повномасштабного вторгнення. Принаймні частина з них намагається дистанціюватися від проросійських наративів.
Праворадикали змушені дещо помʼякшувати свою позицію, коли весь світ бачить звірства путіна.
Чи можуть праворадикали перемогти в Україні
Наскільки можлива активізація ультраправих на українських теренах у перспективі найближчих кількох років?
Поки що єдиний найбільш помітний приклад умовно праворадикальної партії, яка отримала велику кількість голосів, не виграла вибори, але пройшла до Верховної Ради й була впливовою, це «Свобода» в 2012 році. Більш ніж 10% голосів – найвищий результат для цієї партії за всі роки її участі у виборчому процесі та загалом для будь-яких партій українських праворадикалів.
Але що сталося потім? Парадокс: 2014 рік, війна, постмайданне становище, анексія Криму… Нібито сприятлива ситуація для ультраправих. У росії тоді тільки й теревенили про Яроша та «Правий сектор». Тим не менш, на виборах того року «Свобода» до Верховної Ради не пройшла, а «Правий сектор» отримав приблизно 1% голосів.
Тоді голосували за інші політичні сили: патріотичні, але помірковані. А в праворадикалах, коли ті брали участь в післямайданній коаліції, люди значною мірою розчарувалися.
Нині я не бачу жодних передумов – жодних, підкреслюю, передумов – які свідчили б про те, що популярність правих українських рухів росте.
До початку великої війни теж були специфічні обставини. Коли Порошенко змінив позиціонування напередодні президентських виборів, провів ребрендинг своєї політичної сили і зробив її такою, войовничо-патріотичною, він «з’їв» більшість електорату тієї ж «Свободи» й інших праворадикальних партій. Зараз цей фланг роздріблений: є «Свобода», є «Національний корпус» – старі та нові націоналісти.
В праворадикалах українці значною мірою розчарувалися.
Україна після війни: нові партії сформують колишні військові
Після війни, на мою думку, набагато більше ваги матимуть ті люди, які воювали на фронті, і вони формуватимуть нові політичні сили. Можливо, там також буде певна праворадикальна риторика, але все-таки мені здається, що це буде не класичний праворадикалізм і радикальний націоналізм, а скоріше партія війни, яка виступатиме, приміром, за пріоритет витрат на оборону, більш жорстку позицію стосовно росії, колабораціоністів, деокупованих територій – такі речі можуть бути.
Втім, уся ця диференціація на правих і лівих в Україні не працює. В дев’яності роки й на початку двохтисячних – так, обидва табори були чітко визначені: були крайні праві, націоналісти, і крайні ліві – комуністи.
Наразі ж класичних лівих в Україні немає взагалі. В силу різних причин. А крайні праві втратили значну частину свого електорату за рахунок того, що зміна порядку денного й політичної ситуації в Україні і навколо України призвела до того, що більшість гасел і деякі програмні установки націоналістів зараз використовуються іншими політиками, навіть Зеленським.
Деякі програмні установки націоналістів зараз використовуються іншими політиками, навіть Володимиром Зеленським.
Захист України — це мейнстрім, а не праворадикалізм
По-перше, відносити «Свободу» до правих радикалів – це неправильно. Вони — праві консерватори.
По-друге, навіть якщо йдеться про «Правий сектор» або «Азов», то їхній націоналізм не є етнічним: з-поміж них дуже багато росіян і представників інших національностей. Саме тому слід бути дуже обережними з тавруванням їх як ультраправих. Це те, що використовує проти нас росія.
Всі ці люди, яких ми колись називали праворадикалами, сьогодні воюють. Критикували «Азов», Білецького. Що вони робили напередодні війни? Готувалися до неї, в тому числі військово, отож і зіграли в ній дуже важливу роль, особливо на початку.
По-перше, це ніяка не партизанщина. Вони дуже чітко говорять, що хочуть бути частиною професійної української армії. Я провів чимало інтерв’ю з ними, акцент у яких вони робили на саме на цьому. Це, я думаю, вкрай важливо. По-друге, наразі вони не виступають в ролі політичної опозиції абсолютно.
Гасла, які раніше вважалися націоналістичними, радикальними, зараз стали мейнстрімом. Всі воюють за Україну та бачать, що росія – агресор. Тож я пропоную переоцінити те, що ми кажемо про так званих правих радикалів, бо захист України і боротьба з росією – зараз це мейнстрім, який залишиться з нами на багато років.
Гасла, які раніше вважалися націоналістичними, радикальними, зараз стали мейнстрімом.
Читайте також
