Засновник FinPoint Сергій Будкін. Інтерв'ю надано The Page з особистих архівів Сергія Будкіна.
Сильна економіка дала і продовжує давати росії достатньо ресурсів, щоб воювати проти України та планувати нові вторгнення. Однак росія заклала фундамент для цього завдяки своїй приватизації у 1990-х роках. Україна могла зробити так само, але наробила в цей період помилок, які потрібно виправляти зараз.
Приватизація у рф та інших пострадянських країнах дозволила створити успішні фондові ринки та простір для інвестицій. Україна натомість зарегулювала приватизацію. Ця тактика, на думку засновника FinPont Сергія Будкіна, коштує Україні економічних втрат, які досі не дають нам достатньо ресурсу для виграшу у війні проти росії. The Page переказує лекцію Будкіна про приватизацію в Україні.
Як фондовий ринок зробив російську економіку сильною
Ринок росії в 1990-х був цікавий лише приватним інвесторам-спекулянтам. Такі люди були зацікавлені в інвестиціях, які не купили б звичайні інвестори. Але на таких активах можна було б заробити багато – сотні відсотків річних.
Серед них відрізнявся Білл Браудер, який став найбільшим портфельним інвестором в такі активи у росії та заснував фонд Hermitage Capital Management. Інші інвестори – Джордж Сорос, Каха Бендукідзе, Renault (стратегічне партнерство з урядом Москви). Найбільша російська нафтовидобувна компанія ЮКОС заключила стратегічне партнерство з угорською нафтогазовою компанією MOL.
Економіки України та росії, 1991-2013 роки, графік Сергія Будкіна
росія, як і Україна, мала приватизаційні ваучери. Але в Україні вони були іменні і їх не можна було переуступати чи продати, потрібно було чітко вписати, в яку компанію ти їх інвестуєш. В Україні не було гнучкої системи.
«Коли я отримував приватизаційний майновий сертифікат, мені потрібно було записати туди, хто я, що я буду з ним робити, куди я буду його інвестувати і буду інвестувати його саме туди», – згадував засновник FinPoint.
Натомість в росії ваучери купували, продавали, переуступали. «Можна було продати ваучер за пляшку горілки», — розповів Сергій Будкін. Власники ваучерів накопичували їх і самостійно організовували правила гри, як продавати й захищати ці активи. Так було не лише в росії, але й у Польщі.
Фондовий ринок – базова інфраструктура для інвесторів – формується спочатку через інвестиції спекулятивних осіб і лише потім інвестиційних фондів. Спершу це фонди, які інвестують в цінні папери з незрозумілою дохідністю. Проте якщо перші спроби будуть вдалі, зайдуться надійніші інвестори.
«Україна, на мою думку, застрягла між другою і третьою стадіями цієї схеми», – пояснив Будкін.
Логіка створення фондового ринку, зображення Сергія Будкіна
Що потрібно інвесторам
Інвестори не люблять слухати пів години, де і що потрібно зареєструвати та де яку довідку потрібно взяти. Вони хочуть інвестувати, де це можна зробити зручніше і швидше.
Інвестори хочуть, щоб їхній капітал був захищений та вони мали над ними контроль. В Україні з цим складно не лише через судову систему, а й через законодавство про міноритарних акціонерів.
Міноритарні акціонери в Україні взагалі не мають впливу на компанію, тому не зацікавлені купити, наприклад, частку у 3%. Навіть пакет у 40%+1 акція не дає можливості зібрати збори акціонерів . Пакет у 75% + 1 акція навпаки дає повний контроль над компанією, залишаючи міноритарних акціонерів за бортом.
Права акціонерів залежно від розподілу частки акцій, уривок з презентації Сергія Будкіна. Опубліковано з дозволу автора.
Коли ранні інвестори в країнах СНД скупили приватизаційні ваучери, вони стихійно сформували фондовий ринок і придумали правила корпоративного управління, потім ухваливши їх в законах.
Корпоративне управління прописало правила голосування акціонерів, права акціонерних зборів, ради директорів та її голови, управлінського персоналу, можливості вето та його подолання. А також з'явилося законодавство про «золоту акцію» – участь держави у приватизованому підприємстві.
Секрет вдалої приватизації в Україні
У вдалих кейсах приватизації не була зацікавлена держава. Тому в Україні успішно приватизували підприємства тютюнової, харчової, будівельної промисловості і виробництва пива, але не підприємства в енергетичній галузі.
Іноземні інвестори в Україні приватизовували 100% акцій або контрольний пакет підприємства, державної власності там не залишалося або її було мало. Держава не отримала високий дохід одномоментно. Натомість Україна отримала найбільших платників податків.
Коли різні інвестори приватизують бізнеси в одній галузі і починають конкурувати між собою, хтось виходить переможцем і стає чемпіоном ринку. Цей шлях пройшли кондитерські бренди Roshen та «АВК», пивний бренд «Оболонь», група компаній «Молочний альянс», «Івано-Франківськцемент».
Чому Фонд держмайна не виконав своєї функції
Велику роль у розбудові російського фондового ринку також відігравав Державний комітет РСФСР з управління майном (ГКІ). Він проіснував лише з 1992 по 1997 рік і потім був переформатований в інше міністерство.
За цей короткий час відомство працювало не як бюрократичний орган влади, а як інвестиційний банк. ГКІ не отримував коштів з державного бюджету і працював на зароблені від приватизації кошти. Він також креативно підходив до приватизації.
Коли ГКІ приватизовував «Ленэнерго» (компанію, яка розподіляє електроенергію в росії), відомство придумало розмістити акції компанії на Нью-Йоркській фондовій біржі. ГКІ вчив колишніх «червоних директорів» презентувати активи інвесторам, наймавши театральних режисерів. Вони вчили їх навичкам презентації. «До цього вони могли говорити лише матом», – розповів Будкін.
Український Фонд державного майна діє як міністерство, отримуючи кошти з державного бюджету. У нього немає системи заохочень за успіхи чи покарань за провали. ФДМУ обмежений затвердженою сумою видатків з держбюджету – це не дає йому свободу, як розпоряджатися коштами та як створити систему фінансової винагороди персоналу.
Надходження від приватизації в Україні. Інфографіка «Слово і діло»
Що робити для успішної приватизації
Перегляд бюджету ФДМУ
Бюджет Фонду має формуватися прозоро у вигляді відсотка від отриманих для держави грошей, які фонд заробляє під час управління і продажу майна. Ставки за цими двома категоріям мають бути різні. Фонд також повинен мати свободу розпоряджатися коштами: наймати будь-кого, виплачувати значні бонуси персоналу, який брав участь в успішній приватизації.
Так фонд може теоретично об’єднати компанії, які здають в оренду державне майно і отримують з цього дохід. Акції об’єднаної компанії можна виставити на біржі та знайти під них інвесторів.
Захист персоналу фонду
Топменеджери ФДМУ мають бути застраховані від потенційних судових позовів та мати імунітет від судового переслідування державою. Виняток – якщо змова між учасниками приватизації була доведена.
Співробітників ФДМУ мають вивести з переліку державних службовців. Це заважає їм приймати інвестиційні рішення вільно. А також захистити чиновників фонду від позовів щодо приватизації. Вони були в усіх країнах, де вона відбулася.
Оновити законодавство
Міноритарні акціонери мають бути захищені, тоді їм стане менш цікаво інвестувати в Австралію замість України. Важливо деталізувати транзакції, в яких зацікавлена держава – рада директорів та менеджмент мають вирішувати ці питання без державної участі.
Законодавство повинно мати прописані механізми різних видів угод з кредиторами компанії. Особливо зараз, коли в країні війна – бізнес може стати менш дохідним чи рентабельним, але обсяг боргу нікуди не дінеться.
Ввести законодавство про «золоту акцію». Сюди можна включити перелік ситуацій, коли держава дійсно повинна втрутитися в компанію. Але цим не можна нераціонально зловживати.
«Золота акція» може стати інструментом, наприклад, при приватизації аеродромів та злітно-посадкових смуг. Сергій Будкін вважає, що це можливо. Держава просто залишає за собою право використовувати смугу протягом воєнного стану завдяки «золотій акції».
Оновити стратегію ФДМУ
Фонд не має виставляти неперспективні об’єкти. Натомість має продовжувати малу та середню приватизацію через «Прозорро» та відкриті аукціони. На відомстві також лежить створення воєнного страхування для майбутніх приватизованих об’єктів, тендери серед провідних інвестиційних банків світу на повоєнну приватизацію.
Окремий напрям – критерії для конфіскації російських активів. Миколаївський глиноземний завод належить російському олігарху Олегу Дерипасці, проте «Київстар» має змішану власність.
«Нам треба не просто забирати майно. Позови колишніх власників Альфа Банку – це тільки початок. Нам потрібен фонд для швидкого фінансування роботи юристів в усіх міжнародних судах», – розповів Будкін.
Багато компаній не можуть вийти з ринку росії тому, що вона зарегулювала вихід з її ринку. Інвестори можуть продати свої російські активи лише за рублі. Дозвіл на цей продаж (включаючи максимальну ціну) видається урядом. Кошти зараховуються на спецрахунок типу С, а їхня репатріація здійснюється тільки за спецдозволом.
Це створило такі умови, в яких активам дуже важко покинути країну без переваг для неї. Україна повинна так само зробити з активами російських власників в Україні. Так вона отримує додаткові фінанси навіть з тих, хто вже покидає наш ринок.