Термін повноважень чинного президента України закінчився, склад парламенту вже не відповідає ситуації в країні – причин для стимулювання зараз розмов про вибори багато. І війна, що триває, об'єктивно не є непереборною перешкодою для них. Про це 
говорило з політтехнологом, продюсером YouTube-каналу ProUA, амбасадором бренду «Клейнод» Сергієм Гайдаєм.
У розмовах про можливі вибори в Україні висловлюються різні припущення. У тому числі й таке: влада допустить вибори, лише якщо буде впевнена у своїй перемозі. Як ви ставитеся до такої гіпотези?
– У принципі, кожна українська влада намагалася максимально забезпечити собі адміністративним шляхом перевагу на виборах. Застосування адмінресурсу, тобто владних повноважень, у цивілізованому світі вважається політичною корупцією.
Можливо, винятком були Кравчук та Ющенко, які мало використовували свої владні повноваження. 2010 року я працював у штабі Ющенка і бачив, що виборчу кампанію він практично не вів.
Як влада бореться з політичними конкурентами
На вашу думку, чому влада зараз атакує Петра Порошенка? Він єдиний, хто не приховує своїх президентських амбіцій?
– Влада атакує не лише Порошенка. Набагато більшу увагу вона приділяє всім медійним персонам, які мають якісь рейтинги популярності, свої аудиторії. Проти них влада зараз діє просто найжорсткішими методами, санкціями та іншим.
Крім тих, хто здається конкурентом влади, а це з найвідоміших – Порошенко та Арестович, також починають страждати блогери, журналісти та інші, які дозволили собі критикувати владу, і очевидно, що вони будуть під час можливих виборів не на стороні влади.
Кого зараз можна розглядати як потенційних учасників президентських перегонів?
– Є дві персони, які очолюють президентські рейтинги. Це Залужний та Зеленський. У них зараз практично рівні показники – близько 23-25%. Але тренди різняться. Зеленський має рейтинг на підйомі. Ще чотири місяці тому він був близько 16%. У Залужного рейтинг падає. Колись він значно випереджав Зеленського у довірі, у бажанні за нього голосувати.
Причина проста. У Зеленського стався конфлікт із Трампом, і частина українців стала на його захист, бачачи несправедливість поведінки президента США. Коли когось несправедливо кривдять, нормальна людська реакція – його захистити. Це вилилося у підйом на 7-8 процентних пунктів рейтингу Зеленського.
Сергій Гайдай. Фото: facebook.com/gaidaisergii
Рейтинг Залужного падає, тому що він досі не виявляє себе як незалежна політична постать і, в принципі, як політична постать. Він залишається генералом у розпорядженні влади, який знаходиться там, де йому вказали, та особливих політичних амбіцій не виявляє. Це й надалі призводитиме до зниження його рейтингу.
Є категорія «колишніх». Рейтинг Порошенка в районі 4,5-5%, і йому вибори сьогодні не вигідні, бо може навіть не зберегти фракцію. Тимошенко має близько 2,5%, і у боротьбі за президентське крісло їй особливо нічого не світить. Вона також може не зберегти фракцію. У цю ж категорію я відніс би і Разумкова. Мені здається, він не має шансів.
Все це постаті відомі, але вони вичерпали свої політичні можливості, хоч виявляють активність. Та й природно підпадають під тиск влади, бо вона «зачищає» всіх, хто хоч якусь конкуренцію їй може скласти.
Є персони, яких я називаю «темні конячки». Ці люди не проявили себе ніяк політично, але широко відомі, вони публічні, про них багато хто знає.
Це голова ГРУ Кирило Буданов, Андрій Білецький, командир 3 штурмової бригади, командир «Азова» Денис Прокопенко. Це можуть бути інші відомі постаті, на кшталт Юрія Бутусова чи Геннадія Друзенка. Їхні рейтинги зміняться, якщо вони почнуть вести кампанії, ставати в опозицію, критикувати владу, заявляти свої політичні позиції та виявляти бажання конкурувати з владою.
Рейтинги політиків – чинних та потенційних
Що ви думаєте про динаміку рейтингу Зеленського?
– Наприкінці 2021 року соціологи говорили про падіння рейтингу Зеленського у зв'язку з розчаруванням і очікуваннями виборців, що не справдилися, – він був близько 30%. Після того, як Зеленський отримав у другому турі виборів у 2019 році 72% голосів, – це сильне падіння. Тоді на Банковій було сумно від цього.
Війна все змінила, вона підняла рейтинг довіри до президента. Але зараз цей рейтинг зовсім невисокий.
Кількість людей, які не бачать більше у Зеленському президента, нині більше 50%. Тобто ми можемо говорити про високий антирейтинг. На це є базові причини. Люди ставлять у провину Зеленському корупцію. При цьому він посідає позицію, що серйозної корупції у країні немає.
Друга причина – несправедливий устрій. Усі, хто пов'язані з владою, мають великі повноваження, не воюють, не несуть тяготи війни, їхній добробут тільки зростає. А у звичайних людей у зв'язку з війною, мобілізацією, з обстрілами, економічними труднощами всі тяготи очевидні. Це сприймається як велика несправедливість. «Країна йде не туди» – відповідають люди на запитання соціологів.
Зеленського звинувачують і в поганій підготовці до війни, і не забезпеченні фронту всім необхідним.
Кадрова політика президента також не подобається багатьом громадянам. Вони вважають, що у Зеленського неефективна команда, що набридла всім. Це, власне кажучи, Єрмак, Татаров, уряд.
Через високий антирейтинг Зеленському перемогти на виборах буде вкрай складно, особливо коли система з двома турами. Той самий Залужний зараз, маючи трохи нижчий рейтинг, у другому турі перемагає Зеленського з рахунком 60% на 25%.
Чи може «вистрілити» незнайомий нам зараз кандидат?
– У наших умовах все можливе. Сам Зеленський у 2019 році це підтвердив. Усі кандидати, які мають всеукраїнську популярність, мають шанси.
Як ви зараз оцінюєте можливість проведення виборів в Україні?
– Я не бачу такої можливості найближчим часом. Але вважаю, що Зеленському, його команді, їх треба було проводити наприкінці 2023 року – на початку 2024 року. Так, треба було змінити закон, який забороняє вибори за умов війни. Але на той час Зеленський з високою ймовірністю міг у Верховній Раді зберегти велику фракцію, створити коаліцію і залишитися на посаді президента, перемігши того ж Залужного, який був би слабким конкурентом для нього. Нині все буде важче, бо проти Зеленського виступатимуть уже справжні опозиціонери, ті, хто розуміє, що їм треба боротися за владу за дуже невигідних умов.
Рано чи пізно вибори відбудуться. І влада робить все, щоб отримати перевагу на них, навіть за часом. Вона оголосить вибори несподівано, щоб інші не змогли підготуватися.
Тому всі потенційні конкуренти, навіть маловідомі, мають найближчі рік-півтора використати на завоювання всеукраїнської популярності, на позиціонування себе як опонентів влади.
Як зміняться на нових виборах політичні технології?
– Моя думка – вже не працює реклама. Не працюють декларації намірів, «грандіозні» плани тощо.
Простий приклад – у кожного в телефоні є «Дія», нею користуються регулярно. Тому її хрещений батько Михайло Федоров має шанси, хоча зараз про нього практично не говорять. «Нова пошта» – я знаю, що її засновники політичних амбіцій не мають, але уявімо собі таку гіпотетичну ситуацію. Тисячі та тисячі відділень по всій країні – ось вам уже партія.
Безумовно, мають шанси всі, хто пов'язаний із волонтерством та війною. Та сама Третя штурмова та її командир Білецький, якого вже міряють соціологи. Просто поки що ми цього не помічаємо, але все можливо.
Як проводити вибори
Можливо чи потрібно провести перші повоєнні вибори за якоюсь спеціальною процедурою? Чи призначити/обрати якийсь комітет національного порятунку, який керуватиме країною та одночасно готуватиме вибори?
– Коли ми говоримо «перші повоєнні вибори», що вважати кінцем війни? Ми із 2014 року живемо на війні, це вже 11 років. Тобто вибори майже напевно відбуватимуться у воєнних умовах якоїсь тяжкості та складності.
Тому треба міняти законодавство. На мою думку, головна необхідна зміна – відмова від прив'язки до території. Наразі виборець має право голосувати там, де його зареєстровано, за рідкісними винятками. Більше того, існують мажоритарні вибори, де депутат обирається у конкретному окрузі.
В умовах війни потрібно прив'язуватися не до територій, а до громадян. Ось ви громадянин, і у вас є голос. І де б ви не знаходилися, ви повинні мати можливість свій голос віддати за того чи іншого кандидата, за ту чи іншу партію.
Єдина прив'язка до території, яка може бути – на виборах місцевого рівня, у громадах, у містах. Якщо ми говоримо про всеукраїнські вибори, то треба прив'язатися до вашого паспорта, до тієї ж «Дії».
І безумовно, вибори має проводити не влада. Це має бути незалежний комітет, та ще й під міжнародним наглядом. Якщо це вибори в електронному вигляді, то сервери під контролем міжнародних спостерігачів мають перебувати в країнах, які є нашими союзниками чи партнерами, щоб вони підтвердили, що фальсифікації немає.
Але ця розмова марна, тому що існуюча влада не віддасть проведення виборів ні в які там незалежні руки. Вона проведе їх сама. І ми повертаємось до першого вашого питання, бо влада зробить усе, щоб отримати на цих виборах перевагу.
Вона намагалася це робити і раніше, але ми пам'ятаємо, що тоді люди виходили на Майдан.
Стан політичних партій в Україні
Вибори у нас хоча б формально мають відбутися не лише президентські, а й парламентські. Що в нас зараз із партіями? Чи будуть на виборах знову брати участь лише партії імені свого лідера?
– У нас мають відбутися вибори не лише президентські та парламентські, а й місцеві цієї осені. Закон не забороняє їх проводити. Але у громадян виникнуть питання: «Якщо у моєму місті я можу обрати мера, то чому ми не обираємо депутатів Ради, чому не обираємо президента?» Це перше. А друге – як проводитимуться парламентські вибори?
Якщо за чинним дуже складним та заплутаним законом про вибори, то там якраз все залежить не від лідера. Принцип там є максимально територіальним. Більше немає прохідного списку, який складається лідером чи верхівкою партії. Все залежатиме від кандидатів, які працюють у округах. Там будуть квоти. Якщо ти набираєш таку кількість голосів, проходиш. Якщо набираєш більше голосів, це йде до заліку партії та розширює її квоту. Ну, ось приблизно такий принцип. Тому ставка робитиметься не на лідера партії, а на роботу активних людей на місцях.
Тому зараз партії знову задумалися про свої мережі. Про місцевих лідерів думок, про регіональні еліти, які могли б забезпечити партії результат. І парадокс полягає в тому, що партія та її лідер можуть на всеукраїнському рівні мати погані результати, але люди, які входять до партії, можуть отримати підтримку в округах, на конкретних територіях, забезпечивши проходження депутатів від своїх партій до парламенту, до місцевих рад.
Коли я говорив про партії «на ім'я свого лідера», мав на увазі, що це партії без ідеології. Незрозуміло чому вони взагалі називаються партіями.
– Ідеологічні партії – це винахід кінця ХІХ – початку ХХ століття. Тоді партії будувалися у зв'язку з ідеологією, вони виступали великими комунікативними машинами, де головним інструментом агітації виступало друковане слово: газети, листівки, плакати. І для цього потрібно було багато людей, щоби охопити країну своєю агітацією. Згадайте агітаційний засіб більшовиків – газету «Іскра». До речі, тоді агітаційні матеріали не роздавали, а купували. То була газета, за яку платили. За марксистські брошурки платили, і з цих грошей дуже непогано жили професійні революціонери. Але зараз такого нема. Ми живемо за електронних часів. Сьогодні всю партію можуть замінити десять блогерів.
Часом партія може дурити своїх виборців, висувати програму, яка подобається всім. Ми пам'ятаємо, наприклад, «Десять кроків назустріч людям» Ющенка. Жодного кроку не було зроблено.
Це називають популізмом, хоч це не так. Популізм – це напрям у політиці, коли враховуються інтереси народу, а не еліт. А у нас популістами стали називати брехунів. Людей, які пишуть програму, яка сподобається виборцям, але не збираються її виконувати.
На мій погляд, на щастя, виборці зараз мало дивляться на програми, бо звикли, що це може бути не більше ніж декларація, яка не буде виконана. Їм важливо, скільки і що вже зроблено. Що людина робить зараз, що я можу помацати руками.
У цьому пояснення популярності Залужного. Для людей він асоціюється із силами оборони та з перемогами на фронті. Це можна, умовно, помацати руками. Усі бачили наступ у Харківській області, визволення Херсона, захист Києва. Люди хочуть оцінювати вже зроблене.
Читайте також
Grain Ukraine 2025: як змінюється маржинальність агросектору в новій реальності
