Україна є значним імпортером газу, тому європейські трейдери зацікавлені продавати нам газ. Зі свого боку ми можемо запропонувати їм наші підземні сховища газу (ПСГ) та газотранспортну систему (ГТС). Крім того, Україна має великий потенціал з експорту біометану, перші партії якого вже були поставлені до ЄС. Можливо, через 8-10 років країна зможе експортувати і звичайний природний газ, та навіть водень. Про це в інтерв'ю 
розповів Сергій Макогон, екскерівник «Оператора газотранспортної системи України» (ОГТСУ).
Місце України на газовому ринку Європи
Якщо говорити про те, щоб Україна стала частиною газового ринку Європи, нам це «вигідно» чи «життєво необхідно»?
– Ми вже давно є частиною газового ринку ЄС. З 2015 року ми не імпортуємо газ з РФ, а закуповуємо в ЄС. У нас діють практично всі європейські правила роботи на ринку газу. Майже всі відомі західні трейдери вже мають досвід роботи з нашими операторами ГТС та ПСГ, також з місцевими постачальниками та покупцями газу. Багато західних компаній ще до війни відкрили офіси в Україні.
Чи можливе відновлення російського транзиту газу через Україну?
– Рішення України не продовжувати транзит було дуже правильне, бо це позбавило РФ $6 млрд щорічного доходу, які потім поверталися до нас у вигляді найманців, БпЛА та ракет.
Я не бачу великого економічного сенсу для України у відновленні такого транзиту, а крім того, ЄС оголосив плани взагалі відмовитися від російського газу до 2027 року.
Сергій Макогон
Але Росія вже заявила, що однією з вимог для припинення війни є відновлення транзиту газу через Україну. Тому я припускаю, що відновлення транзиту може стати частиною загальних домовленостей щодо припинення війни. В такому разі Україна та ЄС мають зайняти жорстку позицію щодо умов такого відновлення. По-перше, Росія має продавати газ європейцям не всередині Європи, а на кордоні Україна-РФ, і на анонімних аукціонах. Це позбавить Кремль можливості пропонувати різні ціни: лояльним урядам – нижчі, а нелояльним – більш високі. Це стандартна практика політичної корупції Кремля. По-друге, Україна має отримувати 15-20% доходів РФ від експорту російського газу через країну. Ці кошти мають піти на відновлення зруйнованої економіки України. По-третє, Росія має повернути під контроль України ЗАЕС.
Про привабливість українських ПСГ для європейців говорять давно. Але говорять більше у нас, ніж «там». На вашу думку, чому європейці не поспішають використовувати наші сховища? Чи справа тільки в ризику безпеки, пов'язаному з війною?
– Європейці вже мають досвід використання наших сховищ – у 2020 році іноземні трейдери зберігали у нас 12,8 млрд кубометрів газу. І вони будуть зберігати знову, коли не буде військових ризиків втрати газу через удари росіян та буде економічний сенс, який виникає, коли різниця між ціною на газ взимку та влітку перевищую вартість зберігання. Тому Україна свою домашню роботу вже зробила і треба дочекатись завершення війни.
Забезпечення України газом
Ви вірите в те, що Україна може повністю задовольнити свої потреби газом власного видобутку? Що для цього потрібно?
– Було б чудово видобувати весь необхідний газ в Україні та навіть експортувати його, щоб на цьому заробляти. Але Україна з часів незалежності імпортувала газ і наступні 5-8 років все ще буде імпортувати 3-5 млрд кубометрів газу. І я не вбачаю в наявності імпорту газу чогось критичного для розвитку нашої країни. Є багато держав, які імпортують газ, але при цьому стабільно та швидко розвиваються. Наприклад, Польща імпортує 75-80% газу, але останні десятиліття швидко розвивається і її ВВП вже більш ніж в чотири рази перевищує ВВП України.
Наш шлях до енергетичної незалежності полягає в зменшенні споживання енергоресурсів завдяки заходам енергоефективності, а також у збільшенні видобутку насамперед на шельфі Чорного моря. Саме там є великі нові запаси газу. Румунія, Болгарія та Туреччина вже активно розробляють офшорні родовища газу. На жаль, ми можемо це почати робити лише після закінченні війни.
Внутрішній ринок газу в Україні
Якщо говорити про внутрішній ринок газу, то які його головні больові точки, вузькі місця?
– Основна проблема на ринку газу – дуже значне державне регулювання. Зараз уряд фактично регулює ціни для 80% ринку газу: «Нафтогаз» зобов’язаний постачити газ за нижчими за ринкові цінами населенню, теплокомуненерго, енергетикам, облгазам тощо. Тому там взагалі відсутня конкуренція. Маю надію, що після війни держава зменшить рівень втручання у ціноутворення на ринку газу, бо інвестиції не підуть у розвиток видобутку газу, якщо видобувні компанії не будуть впевнені, що зможуть вільно продати газ за ринковими цінами, у тому числі на експорт.
Складається враження, що держава хотіла б підпорядкувати собі не лише магістральні газопроводи, а й розподільні мережі. Наскільки така умовна націоналізація може бути виправданою?
– Розподільні газові мережі завжди були у державній власності. Приватні компанії просто взяли їх у держави в управління. При цьому ні гривні не сплачуючи за це державі. Але вони були дуже неефективними управлінцями. Борги облгазів тільки перед ОГТСУ складали понад 16 млрд грн, а ще більші борги були перед «Нафтогазом». Тому рішення уряду забрати мережі у «Регіональної газової компанії» (РГК) та інших було зрозуміле.
Я не бачу проблеми у поверненні мереж в державне управління, бо оператори розподільних мереж є природними монополіями у своїх регіонах, тому конкуренція там навіть теоретично неможлива, а їхня діяльність та прибутковість жорстко регулюється НКРЕКП.
Але правильніше було б передати ці розподільні мережі не «Нафтогазу», який є і постачальником газу, а незалежному «Оператору ГТС України». Це б гарантувало рівне відношення операторів розподільних мереж як до «Нафтогазу», так і до інших приватних постачальників. Європейські директиви також рекомендують відділяти операторів розподільних мереж від постачальників газу.
Я давно виступаю за те, щоб передати державні газосховища і розподільні мережі в управління від «Нафтогазу» до ОГТСУ, щоб створити єдину компанію, яка б керувала всій газовою інфраструктурою країни. Це б не тільки дозволило значно скоротити адміністративні витрати, а й головне – швидко приймати рішення щодо розвитку інфраструктури та її оптимізації.
Наша газова інфраструктура була побудована для транзиту в 145 млрд кубометрів на рік та на споживання в 100 млрд. Таких обсягів вже ніколи не буде, тому потрібно швидко оптимізувати всю інфраструктуру під нову реальність. Бо підтримка всієї надлишкової інфраструктури дуже дорого коштує, і ще лягає на плечі кінцевих споживачів у вигляді тарифів на послуги операторів. А навіщо платити за те, що вже ніколи не буде потрібне?
Зараз не існує єдиної стратегії оптимізації всієї газової інфраструктури, і кожен оператор ГТС, ПСГ та розподільчих мереж працює окремо виключно у власних інтересах. Єдиний оператор інфраструктури зміг би всіх об’єднати та оперативно приймати рішення щодо оптимізації.
І це не порушення європейських директив. У багатьох країнах існують саме об’єднані оператори ГТС та ПСГ. Наприклад, у Польщі торік сховища були передані до оператора ГТС, який до цього вже керував і СПГ-терміналом. Вони зрозуміли, що саме об’єднаний оператор зможе швидко приймати рішення та забезпечить необхідний розвиток всієї інфраструктури, розуміючи потреби ГТС, ПСГ та СПГ-терміналів. А у нас – «лебідь, рак і щука».
Крім того, такому великому єдиному оператору інфраструктури було б легше залучати фінансування від міжнародних фінансових організацій. Погодьтесь, що ЄБРР легше мати справу з одним великим потужним оператором, ніж з кожним з 26 окремих облгазів, оператором ПСГ та оператором ГТС. А з часом такий великий оператор міг би вийти на IPO для залучення додаткових інвестицій в країну. Не думаю, що окремий облгаз колись зможе вийти на IPO, бо недостатній масштаб бізнесу.
Для чого потрібний «Нафтогаз України»
А навіщо ринку і державі зараз потрібен «Нафтогаз»? Щоб володіти корпоративними правами видобувних і газотранспортних компаній і непрозоро акумулювати та розподіляти гроші по галузі?
– Наразі «Нафтогаз» виконує важливу соціальну функцію постачання газу населенню та теплокомуненерго за регульованими цінами (так звані спеціальні обов’язки). Маю надію, що після війни ми знову повернемося до впровадження ринкового ціноутворення навіть у цих сегментах.
Згоден з вами, що зараз «Нафтогаз» знову перетворився у велику та непрозору компанію. Я не розумію, як правління та наглядова рада «Нафтогазу» можуть приділити час для управляння десяткам різних бізнесів: від видобутку та торгівлі нафтою та газом до управляння ТЕЦ, мережею газових заправок тощо. Тому для підвищення її прозорості та ефективності потрібно «Нафтогаз» поступово розукрупняти.
Як перший крок, я б запропонував передати державні сховища газу та розподільні мережі в управляння ОГТСУ. Це не майно «Нафтогазу», а державне, тому уряд доволі швидко може зробити таку передачу. Потім логічним було б забрати «Укрнафту» з управляння «Нафтогазом». Це давно повністю окремий бізнес. Непрофільні бізнеси з часом приватизувати.
Таке розукрупнення дозволило б не тільки підвищити прозорість компанії, але й дозволило б керівництву «Нафтогазу» сфокусуватися на основних напрямках бізнесу: на розвитку видобутку газу та на трейдингу газом.
Читайте також
