Після шаленого сплеску у березні тема виборів знову відійшла на свої стартові позиції «до завершення війни». Проте політична ворожнеча та намагання різних таборів звинуватити одне одного в тих чи інших провалах тільки наростає.
Тому 
вирішив поговорити із Юрієм Богдановим, який неодноразово консультував українських політиків, а наразі є публіцистом і експертом зі стратегічних комунікацій, про теперішні політичні ігри, підготовку до виборів головних гравців, зачароване коло українського популізму та критику влади й опозиції.
Хто, навіщо та як готується до виборів в Україні
Інтерв'ю Петра Порошенка перетворюються на розповідь про його досягнення як політика та волонтера, Олексій Гончаренко давить на педаль популізму, розбудовуючи регіональні мережі Гончаренко-центрів. На противагу журналісти та оглядачі з боку «Європейської солідарності» через санкції проти п'ятого президента та різні зустрічі на місцевому рівні звинувачують вже Володимира Зеленського у підготовці до виборів. Що відбувається?
Політик завжди готується до виборів. Він завжди має бути в стані підготовки, в стані того, що голосування може відбутися завтра.
Візьмемо улюблений багатьма в Україні приклад. Є Велика Британія часів Другої світової війни. Там був уряд національної єдності між двома найбільшими партіями. І заступником Черчилля, консервативного політика, був лідер лейбористів Еттлі, але при цьому політичні баталії і суперечки ніколи не вщухали.
Вони тривали весь період Другої світової, тому, власне, перші вибори після війни взяли лейбористи. Це сталося влітку 45-го, фактично одразу після того, як Британію перестали засипати німецькі бомби і ракети.
78% українців станом на початок травня 2025-го вважають, що вибори мають бути лише після повного завершення війни. Джерело: КМІС
Але якщо ми кажемо безпосередньо про підготовку до виборчого процесу, то на сьогоднішній день такого немає. Тому що не формуються ніякі передвиборчі штаби, списки Центральної виборчої комісії (ЦВК).
За моїми даними, був певний період, десь на початку цього року, коли існувала свята віра в те, що Дональд Трамп, щойно стане президентом, одразу помирить сторони конфлікту, буде «договорнячок» і ми побіжимо на вибори. Така ілюзія проіснувала до початку березня.
Зараз будь-який серйозний політик чудово розуміє, що до виборів ще мінімум пів року. І це, якщо дійсно почнеться якийсь мирний процес.
Тоді чому тему виборів постійно хтось вкидує в інфопростір?
Владі вигідно звинувачувати опозицію в політизації, розколі. Опозиції вигідно звинувачувати владу в тому, що вона думає тільки про владу.
Також це привід збирати гроші зі спонсорів, знаходити людей, які готові заплатити, тому що «вибори ось-ось». До речі, тут Юлія Володимирівна найкращий зразок. Істерію про вибори, яка спостерігалася десь з жовтня 2024-го до березня 2025 року, вона запустила, фактично здавши інсайд журналу The Economist про те, що вибори плануються на 25 травня — до речі, де вони?
Тому що Тимошенко має проїхатися по регіонах, зустрітися з фермерами, бізнесменами, сказати: от у мене є інсайд, вибори ось-ось, давайте ваших людей, списки, давайте гроші, будемо працювати.
Навіщо потрібна легенда про «вибори вже завтра» (відео)
Тобто Гончаренко-центри, агітаційні тіктоки Юлії Тимошенко та багато іншого – це набивання власної популярності, не більше?
За останніми опитуваннями можна побачити, що є суперрейтингові люди, які жодним чином навіть не заходили в політику. Якщо брати топ-3 рейтингу умовно, то там Зеленський, Залужний, Буданов. Якщо умовний Петро Олексійович, Юлія Володимирівна, Олексій Гончаренко, інші старі політики не будуть тримати на собі фокус уваги, не будуть виступати, генерувати скандали навколо себе, їх просто забудуть.
Треба розуміти, що кожен політик б’ється за свою електоральну нішу. Потенційно Буданов чи Залужний представляють умовно націонал-патріотичний сегмент, той самий, який представляє Петро Порошенко.
Тобто якщо п’ятий президент не буде генерувати навколо себе скандали, розслідування, виступати з епатажними заявами і влаштовувати концерти шаленої опозиційності, він просто в рейтингу буде з'їдений.
Рівень довіри та недовіри до окремих політиків станом на травень 2025 року. Варто зауважити, що в опитуванні немає варіаентів «скоріше довіряю» або «скоріше не довіряю». Джерело: КМІС
Якими будуть нові партії та хто вже має мало шансів
Навіщо тоді міряють рейтинги різних блогерів-мільйоників? Наші кадрові політики намагаються змоделювати різні ситуації?
Усі люди, які думають про вибори, розуміють, що їм у списках знадобляться медійні локомотиви. Є люди, які тримають гроші, тобто є ресурсними. Їм будуть потрібні популярні особи, які дозволять конвертувати їхній ресурс у політичний рейтинг.
Умовний Стерненко може бути привабливим локомотивом для якоїсь націоналістичної партії. До речі, з цією ж метою міряють і медійних військових, щоб подивитися на їхню впізнаваність, їхній авторитет тощо.
Багато говорять і про партію військових. Чи варто її чекати?
Ні, такого не буде. Скоріше за все, це просто неможливо, тому що військові теж різні, між ними різні відносини, це зріз суспільства. Тому військові будуть, як 2014 року, розподілені по списках різних партій. Умовно партія військових буде за тим, кого очолить Залужний, якщо він піде в політику, або Буданов.
Так само партією волонтерів буде умовна партія з Притулою або Чмутом. Скільки там буде волонтерів — це окреме запитання.
Я думаю, що чим ближче будуть омріяний «договорнячок», припинення вогню і перемовини, ми побачимо дуже багато людей, які будуть активно артикулювати своє бажання піти в політику.
Чи є шанси у Юрія Бойка та проросійського сегмента на обрання?
Вони будуть еволюціонувати з проросійськості в євроскептицизм. Тобто говоритимуть, що нам немає чого розраховувати на Європу, там всі зрадники, нас зрадили під час війни, будуть розповідати про політичний прагматизм. «Ми маємо берегтися від війн, як би не було війни» — оце все буде.
Тут питання в тому, хто цей електорат очолить. Навряд чи Арестович, можливо, Бойко, трохи Гончаренко, Тимошенко, Разумков. Я оцінюю максимум цього поля десь у 20%. Із суміжними полями — це не більше 40%. Проте майже всі лідери тут мають шалений антирейтинг і навряд чи зможуть об’єднатися.
Чи мають шанси політичні проєкти, які розраховані на «думаючу аудиторію» з реальним програмами?
Ми живемо у час, що у таких партій шанси існують, тільки якщо в них буде дуже потужний і медійний локомотив. Тобто, коли він буде обіцяти все всім, а за ним буде якась конструктивна, зрозуміла програма.
Таке можливо. Але я поки не бачу людину, яка готова виступити локомотивом, який заведе професійну команду до уряду та Верховної Ради.
Навіть теперішні суперпомірковані, адекватні британські, німецькі партії вимушені робити свою риторику більш радикальною. Просто заради того, щоб не дати отримати владу відвертим фашистам або ультраправим. Сьогодні партія, яка піде на вибори з поміркованою риторикою, приречена на поразку.
Чому ми постійно наступаємо на граблі популізму
Постер серіалу «Слуга народу» з Володимиром Зеленським англійською. Для багатьох за кордоном цей серіал стає першим про Україну
Володимир Зеленський не був ані ультраправим, ані ультралівим, він взагалі не був ідеологічно заряджений. Проте він заїхав у владу на популізмі. Схожими були й переможці до нього. Ми приречені ходити лабіринтами простих рішень чи звідси є вихід?
Дивіться, популізм — це політичний метод, не більше. Питання в тому, як ти застосовуєш методи політичні і для чого. На наше щастя, в Україні ксенофобський чи конспірологічний популізм поки не має попиту.
Тобто коли політик каже, що за п’ять років у нас буде мільйон танків, хтось має сидіти в Міністерстві оборони, розписувати програму і казати: окей, мільйона не буде, а будуть 10 тисяч. І від уряду до уряду, від президента до президента цю історію реалізовувати.
Сьогодні немає протиотрути проти цього. Ця «пошлість» охопила весь світ, і бажання простих рішень є всеосяжним, тому що чим складнішим стає світ, тим складніше людині миритися з цим.
Люди думають, що вони розбираються в політиці, у футболі чи ще в чомусь, але вони не грали в футбол і не займалися політикою. Тільки повсякденна участь, місцеве самоврядування, власний будинок, регулярні референдуми, багато чого ще може довгостроково сформувати тренд на більш доросле ставлення до політики.
Чому популізм прийшов у США (відео)
Здається, в Україні досі не має значної підтримки просування вільного ринку, люди купляють соціалістичні ідеї та популістську «справедливість». Це питання освіти, пропозицій партій, радянського минулого?
Наш бізнес інколи починає про це думати. У нас було кілька зустрічей із людьми, які намагалися отримати від мене чи моїх колег пораду, як їм вбудовуватися в політику, але часто це скочується у вирішення власних проблем.
А сформувати запит на перезавантаження і створення нових системних правил — до цього етапу ком'юніті ще не дійшло. То коли український бізнес доформується як спільнота, доросте до цього, будуть фундаментальні зміни. До цього моменту я не думаю, що політичні програми докорінно зміняться.
Тому що політик, якщо він хоче обратися, буде орієнтуватися на електоральний потенціал і на ресурси. Якщо йому ресурси дають олігархи чи хтось, не зацікавлений в нових правилах, звісно, і лозунги будуть популістичними.
За що критикувати владу в 2025-му
Голови української дипломатії та основи наших делегацій під час розмовин із партнерами та росіянами на чолі з Володимиром Зеленським 19 травня. Фото: Андрій Єрмак
Протягом багатьох років ви виступаєте критиком як влади, так і опозиції. За що наразі варто критикувати ці два табори?
На мою думку, Володимир Зеленський і його перша особа Андрій Єрмак дійсно успішно керують питаннями війни і дипломатії, їм вдається дуже добре лавірувати між божевільними.
Але трек внутрішньої політики в них повністю провалений. Тобто вони взяли на себе дуже багато повноважень, сконцентрували їх в Офісі президента і віддали проблеми на відкуп своїм людям або взагалі їх ігнорують. При цьому багато з них можна було вирішити, просто підвищивши суб'єктність Кабміну і парламенту. Це моя головна претензія до влади.
Моя головна претензія до опозиції, конкретно до «Європейської солідарності», в тому, що вони ніяк не допомагають Верховній Раді це вирішувати. Вони працюють на максимальний розкол, оголошують себе єдиним носієм правди.
Я чув від багатьох «слуг народу», що вони незадоволені тим, що парламент не вважають суб'єктом. Але коли вони шукали порозуміння з опозицією, щоб спільно виступити з тиском на Офіс, щоб він краще ставився до парламенту, «Європейська солідарність» відповіла в стилі: «а, прийшли до мене нічтожества», давайте тепер ми лідери, а ви будете за нами ходити.
Тобто вони самі закликають до уряду національної єдності, але їхній стиль людської комунікації навіть з нейтральними неприпустимий. Тому що якщо ти не підтримуєш їх, то ти ворог.
Як це робити з третьої, нейтральної позиції?
Я вважаю, що зараз ключова історія — це зовнішній контур, війна, дипломатія. Тому що все інше можна виправити, якщо буде країна.
Треба стримувати бажання і апетити того ж Гетманцева (голова фінансового комітету Верховної Ради. – ), який постійно намагається залізти українцям в гаманець, не в форматі «нам дуже потрібні гроші» на оборону, а в форматі «я просто хочу, щоб вам було некомфортно».
Опозицію ж варто критикувати за «крінжові» моменти, коли Петро Олексійович пише в телеграмі, що треба заборонити телеграм, я думаю, на це треба звертати увагу. Знаєте, не можна зневажати свого виборця, навіть якщо ти вважаєш його тупим. Писати в телеграмі «давайте заборонимо телеграм» — ну, це не дуже добре.
Коли настане перемир'я, ми все ж таки зможемо сконцентруватися на внутрішній політиці, перезавантажити Раду, тоді дискусія між владою і опозицією прийме більш цивілізовані і зрозумілі форми.
