Війна, зовнішня політика та дипломатія — це ті сфери, де українська влада справді діє злагоджено. Президент Володимир Зеленський і голова Офісу президента Андрій Єрмак, за словами експерта зі стратегічних комунікацій Юрія Богданова, «дуже успішно лавірують між божевільними» і достойно тримають міжнародний фронт. Але на цьому перелік здобутків завершується.
В інтерве'ю з 
Богданов стверджує: на тлі беззаперечних успіхів у зовнішньому полі багато внутрішніх проблем просто ігноруються.
За що варто критикувати владу та опозицію зараз
Проте питання щодо економічної політики, а особливо діяльності правоохоронних органів, які «місцями вийшли з-під контролю», нікуди не поділися. Тому «коли героїчні бійці СБУ б'ються на фронті, негероїчні бійці СБУ ламають двері бізнесу». Богданов підкреслює, що навряд чи це прямий злий умисел, тобто бажання нашкодити державі, а насамперед втрата контролю або небажання цим займатися, тому що є більш важливі проблеми.
«Вони сконцентрували повноваження в Офісі президента, а Кабмін і парламент втратили суб’єктність. Значну частину внутрішньої політики віддали на відкуп людям, які не мають ні авторитету, ні компетенції», — заявив він, хоча саме Верховна Рада та уряд могли б вирішувати ці проблеми.
Юрій Богданов вважає, що головна проблема опозиції, зокрема «Європейської солідарності», полягає в небажанні брати участь у вирішенні парламентських проблем. Замість конструктивної роботи, за його словами, ця політична сила зосереджена на розпалюванні розколу й позиціонує себе як єдине джерело правди.
Він також зазначив, що багато представників «Слуги народу» нарікають на втрату парламентом суб'єктності. Коли вони намагалися знайти точки дотику з опозицією, аби разом вплинути на Офіс президента і змусити його більше рахуватися з Радою, отримали зневажливе ставлення від «ЄС». На думку Богданова, комунікація представників партії Порошенка була настільки зверхньою, що фактично унеможливлювала будь-який діалог.
Він підкреслив, що попри публічні заклики до єдності, стиль спілкування цієї опозиційної сили навіть з нейтральними учасниками політичного процесу залишає мало шансів для співпраці. Якщо хтось не підтримує їхню позицію, його автоматично зараховують до табору противників.
