Довгий час торговельні війни залишались інструментом насамперед для США. Ще з часів першого президента Джорджа Вашингтона протягом багатьох років до початку ХХ століття імпорт в середньому оподатковували на 40-50%.
У більшості країн Заходу з кінця ХІХ століття та в мирні часи ХХ-го домінувала вільна торгівля. Але у наш час торговельні війни невпинно частішають, а дослідники міжнародних відносин визнають, що вони вже стали звичним інструментом тиску.
Справедливість таких дій виправдовував і відомий захисник вільного ринку Рональд Рейган. Під час зустрічі із бізнесменами у 1985 році він зазначив:
- «вільна торгівля має бути чесною торгівлею»;
- субсидії, демпінг, закриття ринку від конкурентів – це не вільна торгівля.
Так Рейган аргументував мита на японські напівпровідники, які продавалися за ціною нижче собівартості. Саме підписаний Рейганом у 1984-му закон став основою для торговельних війн Дональда Трампа проти Китаю, адже тепер вже КНР веде «недобросовісні торгові практики».
розповідає про найцікавіші випадки торговельних воєн у світовій історії.
Що таке торговельна війна
Торговельні війни виникають, коли країни взаємно запроваджують обмеження щодо торгівлі одна з одною. Це може включати підвищення мит, введення квот або інших обмежень на імпорт чи експорт.
Якщо головним аргументом для Рейгана були недобросовісні торговельні практики, то Дональд Трамп вже говорить насамперед про збереження робочих місць, захист національних виробників і поліпшення торговельного балансу.
Дональд Трамп вітається з президентом Рональдом Рейганом на прийомі в Білому домі 1987 року.
Попри це зазвичай від накладання мит або обмеження імпорту страждають пересічні громадяни: у країні підвищується інфляція та зростають ціни на обмежені товари.
Виграють від протекціонізму насамперед великі компанії, які до цього не могли успішно конкурувати із закордонними виробниками. Мита можуть стати джерелом додаткових доходів держави, але лише до моменту введення мит у відповідь. Тимчасовий протекціонізм ключових галузей може стати історією успіху (як це сталося з Кореєю та Японією після Другої світової війни), проте частіше все закінчується черговою Аргентиною.
Епоха меркантилізму – суцільна торговельна війна
Європейські держави, насамперед Британія, Франція, Іспанія та Нідерланди, з XVI до XVIII століття фактично перебували у постійній торговельній війні в погоні за накопиченням золотого запасу для позитивного торгового балансу.
Найвідомішим законом епохи є Навігаційні акти (1651-1849) Британії, які вимагали, щоб товари, імпортовані в Англію або її колонії, перевозилися тільки на англійських кораблях. На будь-який товар, імпортований з використанням неанглійського флоту, накладались мита.
Одразу три Англо-голландські війни (1652-1654, 1665-1667, 1672-1674) велися за контроль над морською торгівлею та проти обмежень у торгівлі один одного.
Перехід до вільного ринку: Хлібні закони Великої Британії
У 1815 році Велика Британія запровадила високі мита на імпорт зерна, щоб захистити вітчизняних землевласників-аристократів від дешевшого імпорту. Це призвело до підвищення цін на продовольство та викликало значні труднощі для населення імперії.
У 1839 році на владу почали тиснути нові й впливові промисловці, які прагнули знизити витрати на заробітну плату через дешевшу їжу. Вони організовували публічні виступи, п’єси в театрах, друкували памфлети, проводили протести. Тому в 1846-му Хлібні закони довелося скасувати, що ознаменувало перехід до політики вільної торгівлі.
Один із плакатів Антикукурудзяної законодавчої ліги за вільну торгівлю 1842 рік. Джерело: Punch
Опіумні війни: бізнес на наркотиках
При цьому це не заважало Великій Британії вести війну з Китаєм за відкриття його ринків. Масова торгівля опіумом із Індії швидко стала суттєвою частиною британської економіки на початку XIХ століття.
У 1839 році через поширення наркозалежності у країні Китай конфіскував і спалив значні кількості опіуму в порту Гуанчжоу і заборонив його імпорт, що призвело до війни. Британія розгромила Китай через неймовірну різницю в технологіях. Мирний договір у 1842 році дозволив Великій Британії контролювати торгівлю опіумом, а також відкрив додаткові порти для вільної торгівлі.
Друга опіумна війна (1856–1860) склалася за тим же сценарієм, проте тепер китайський уряд виплатив репарації, відкрив ще десять портів для європейської торгівлі, остаточно легалізував торгівлю опіумом.
Бананові війни: корпорації могутніші за держави
Низка військових втручань та політичних маніпуляцій США в Центральній Америці відбулася у 1898–1934 роках. Головним мотивом став захист інтересів американських корпорацій, як-от United Fruit Company, що займалися вирощуванням та експортом бананів. Так побудували відомий Панамський канал, відірвавши територію від Колумбії та створивши Панаму.
На карикатурі 1905 року президент США Теодор Рузвельт (1901-1909). Активно брав участь у Бананових війнах. Напис на кийку: нова дипломатія. Автор: Louis Dalrymple
Такі компанії володіли великими банановими плантаціями і контролювали значну частину економіки Гондурасу, Нікарагуа та Коста-Рики, які фактично ставали залежними від волі корпорацій. Компанії використовували політичний тиск, підкупи, військові інтервенції США та перевороти. Також вони будували та контролювали місцеві залізниці та порти, що дозволяло їм забезпечувати максимальні прибутки.
Найдурніший протекціонізм в історії: як США рятували виробника
Коли у США лютувала Велика депресія, законодавці вирішили ухвалити Закон Смута – Гоулі 1930 року, який значно підвищив мита на понад 20 тис. імпортних товарів – мита становили від 50% до 100%. Американці вірили, що підвищення тарифів на імпорт пом'якшить проблему перевиробництва, але США мали позитивне сальдо торговельного балансу і були орієнтовані на експорт.
Середній відсоток мит протягом майже всієї історії США на графіку
У підсумку за чотири роки дії закону імпорт США зменшився на 66%, експорт – на 61%. Валовий національний продукт (ВНП) впав з $103,1 млрд до $55,6 млрд у 1933 році. Так сталося, бо більшість країн одразу ввели мита у відповідь, що стало одним із головних факторів загострення Великої депресії в США, на думку економістів.
Як Британія та Ісландія 18 років «воювали» за рибу
У період «Тріскових війн» (1958-1976) рибальство було базою ісландської економіки. На рибну промисловість припадало близько 25% ВВП країни. Цей сектор також забезпечував близько 15% загальної зайнятості й до 60% всього експорту, тому питання зон вилову рибу призвело до конфлікту між Великою Британією та Ісландією.
Кожна з трьох «війн» спалахувала, коли Ісландія в односторонньому порядку розширювала свої територіальні води, а британці були проти цього. Між ісландськими патрульними кораблями та британськими рибалками відбувалися сутички. Люди отримували поранення, був один смертельний випадок з ісландського боку. Також Британія позбавила ісландців доступу до свого ринку риби.
Нинішні економічні зони Ісландії, Фарерських островів, Великої Британії та Ірландії.
Але США скуповували непродану ісландську рибу, що фактично анулювало британські санкції. Потім Штати тиснули на Велику Британію за лаштунками останніх трьох «Тріскових війн». На кону стояла стратегічно важлива американська база в ісландському Кефлавіку, яка була необхідна для відстеження активності радянських підводних човнів. Через це Ісландія досягала вигідних домовленостей у кожній «Трісковій війні», останнім досягненням стала ексклюзивна 200-мильна економічна зона.
Закриття ісландських вод призвело до значного спаду британських портів Халл і Грімсбі, які значною мірою залежали від ісландської тріски, до втрати робочих місць і виведення з експлуатації траулерів.
Читайте також
