Російсько-грузинська війна 2008 року: якими є її уроки і чому через 16 років Грузія є другом рф

Автор

Артур Гмиря

8 серпня 2008 року росіяни ввели війська у Південну Осетію, аби, як вони пояснювали, «захистити місцевих росіян» від грузинів. Це стало кульмінацією попереднього тривалого напруження у відносинах між росією та Грузією.

Тоді світ фактично проковтнув російську агресію проти суверенної країни, що потім не раз відгукнеться драматичними віддаленими наслідками. У чергову річницю згадує хід тієї війни і досліджує, як відтоді змінилися Грузія та росія.

Як росія у Грузії підтримувала сепаратистів

Конфлікт між Грузією та її охопленими сепаратистськими рухами регіонами Південною Осетією та Абхазією розпочався ще в 1990-х роках після розпаду Радянського Союзу.

Під крилом Москви у 1990 році Південна Осетія проголосила власну незалежність від Грузії. Тоді на її території, як і у 2014 році на Донбасі, вже були «російські добровольці», готові «захищати незалежність» новоствореної республіки.

«Російські миротворці» у Південній Осетії вже в 2008 році

Тоді Грузія була не готова до війни з росією. Тому конфлікт лишався замороженим, а Південна Осетія, як пізніше «ДНР/ЛНР», існувала у статусі ніким невизнаної самопроголошеної держави.

За таким самим сценарієм силою «російських добровольців» і найманців росія загарбала й Абхазію. Але там збройне протистояння тривало до серпня 1993 року. З тих часів у двох регіонах були постійно присутні тисячі «російських миротворців».

З чого почалася російсько-грузинська війна 2008 року

У квітні 2008 року володимир путін почав офіційні дипломатичні відносини з двома «республіками».

«Росіяни готувалися ще з 2006 року. Ми намагалися донести це до світу, але нас не слухали. Ніхто не хотів продавати нам ППО, тільки президент Ющенко відгукнувся. Західні ж партнери казали, що не чекають нападу росії, тому не треба нервувати», – згадує колишній заступник міністрів юстиції Грузії та України Гія Гецадзе.

5 липня 2008 року росіяни розпочали масові навчання власної армії перед кордонами Грузії «Кавказ 2008», у яких задіяли приблизно 8 тис. військових. Кілька місяців до того російськи пропагандисти розповідали, що Грузія начебто збирається напасти на Осетію та Абхазію, тому потрібно превентивно захистити своїх «братів».

Попри обіцянки тодішнього президента Грузії Саакашвілі про можливість надання автономії цим регіонам від 7 серпня та прохання припинити вогонь, російська техніка вночі почала заходити у Південну Осетію. Одразу після цього грузинська армія пішла у наступ.

У ніч на 7 серпня 2008 року грузинські війська розпочали військову операцію у Південній Осетії, щоб відновити контроль над територією. Вони захопили столицю регіону – Цхінвалі. Але вже наступного дня росія вступила у конфлікт, стверджуючи, що її війська захищають російських громадян, які проживають у Південній Осетії.

Яким був фінал п’ятиденної російсько-грузинської війни

На ранок 8 серпня 2008 року грузини змогли вибити росіян із більшої частини регіону та стояли біля столиці Південної Осетії – Цхінвалі. Проте згодом росія відповіла масштабним бомбардуванням всієї Грузії.

Гія Гецадзе, який безпосередньо брав участь у цій війні у якості піхотинця, згадує: «Нашого ППО вистачило, щоб збити з десяток російських літаків, але не більше. Ми перемагали на землі, проте повітря було програне й вони почали нещадно бомбардувати наші позиції та міста Грузії без жодного розбору. Так само, як в Україні, постраждала цивільна інфраструктура. Через це ми були готові відступати до Тбілісі, але битися до останнього в міських боях»

Європейський суд із прав людини визнав рф винною в тортурах грузинських військовополонених, вигнанні грузинського населення, порушенні прав цивільних осіб на свободу і безпеку під час ведення війни в Грузі в 2008 році.

Російські військові швидко просунулися територією Грузії саме завдяки домінуванню у повітрі. Війська рф також увійшли до іншого сепаратистського регіону, Абхазії, і допомогли місцевим силам витіснити грузинські війська.

Як світ у 2008 році закрив очі на російську агресію і до чого це призвело

10 серпня грузинські війська заявили про відведення сил з Цхінвалі і оголосили одностороннє припинення вогню. Михеїл Саакашвілі підписав план перемир'я, запропонований ЄС. Ані США, ані провідні країни Європи Франція та Німеччина не збирались жорстко протистояти рф – вони лише прагнули якнайшвидше досягти миру.

12 серпня росія погодилася з наступним планом мирного врегулювання:

повне припинення воєнних дій;
забезпечення вільного доступу гуманітарної допомоги;
повернення збройних сил обох сторін до попередніх місць дислокації;
початок міжнародного обговорення майбутнього статусу Південної Осетії та Абхазії і шляхів забезпечення їхньої безпеки.

Проте сили рф частково залишились на території Південної Осетії та Абхазії, попри всі домовленості.

На думку Гії Гецадзе, ані тодішній президент Франції Ніколя Саркозі, ані прем'єрка Німеччини Ангела Меркель, тобто два центри впливу ЄС, не хотіли нести економічні втрати від введення потужних санкцій проти рф. Тому вони фактично закрили очі на часткову окупацію Грузії.

У 2008 році головним європейським ініціатором політики умиротворення агресора за рахунок території іншої країни був Ніколя Саркозі, він особисто зустрічався тоді з новообраним мєдвєдєвим й іншими представниками рф

Вже 26 серпня 2008 року тодішній президент рф медвєдєв визнав обидві квазі-держави. Згодом їх визнають лише Венесуела, Сирія, Нікарагуа та Науру. Досі Осетія та Абхазія залишаються російськими маріонетками.

«Абхазія – це серце Грузії. Коли після перемоги України сучасна російська імперія розпадеться, два регіони повернуться до Грузії», – вважає Гецадзе.

Цікаво, що російські пропагандисти називають події 2008 року осетинсько-грузинською війною. Тим самим вони намагаються переписати історію, немов не росія причетна до окупації території, а самопроголошена «Республіка Осетія» отримала незалежність. Те саме в 2014 році відбулося з так званими «ЛНР/ДНР», яких вже як самопроголошених «незалежних республік» не існує.

Хто і як розвертає Грузію в бік росії

Наразі Грузія все більше виявляє прихильність до росії через позицію партії «Грузинська мрія», яка в 2020 році отримала 75 місць із 150 в місцевому парламенті і входить в правлячу коаліцію. Можна перелічити наступні підтримані «Грузинською мрією» кроки назустріч країні-агресорці:

відновлення авіа та морського сполучення з рф, яке було заблоковане із 2008 року;
затвердження закону «про іноагентів», списаного із російського відповідника, аби притягати до відповідальності опозицію та її прихильників, попри масові протести проти цього закону;
відмова після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну запроваджувати санкції проти агресорки та допомагати Україні;
блокування участі грузинів у Грузинському національному легіоні в Україні та їхнє переслідування;
недозвіл критикам путіна повернутися в країну;
перетворення Грузії на хаб для санкційних товарів, що потрапляють до росії.

«Нібито добрий мільярдер (Бідзіна Іванішвіли – сірий кардинал проросійської політики Грузії) прийняв рішення прийти у владу і обіцяв грузинам Євросоюз, НАТО, а кожному селу по мільйону доларів у подарунок. Проте багато людей із самого початку розуміли, звідки в нього ноги ростуть. Його активно фінансувала росія, аби привести лояльну до неї владу в Грузії», – зазначає Гія Гецадзе.

Так вважає не тільки співрозмовник , а фактично вся грузинська опозиція та незалежні ЗМІ. Вони впевнені, що «Грузинська мрія» – це фактичний аналог забороненої в Україні проросійської партії ОПЗЖ.

Але вже 26 жовтня 2024 року в Грузії мають пройти парламентські вибори. Станом на березень 2024 року, за даними останніх опитувань, близько 31% населення Грузії підтримує проросійську партію. Гія Гецадзе вважає, що насправді прихильників у неї ще менше. Він певен, що на прийдешніх виборах опозиція переможе й зупинить перетворення Грузії в російську маріонетку, анулювавши закон «про іноагентів» та дружбу з рф.

Тож наступні вибори стануть вирішальними для Грузії щодо її подальшої орієнтації на росію або ЄС та НАТО.

«Сьогодні – Грузія, завтра – Україна, післязавтра – країни Балтії, а опісля, можливо, час на мою країну, на Польщу», – президент Польщі Лех Качинський перед парламентом Грузії 12 серпня 2008 року.