23 роки тому, 11 вересня, терористична організація «Аль-Каїда» здійснила найбільший на той момент акт тероризму в історії. Група з 19 терористів взяла під контроль чотири пасажирські літаки та спрямувала їх на Вежі-Близнюки Всесвітнього торговельного центру, Пентагон і Капітолій. У результаті три з них досягли своєї мети. Нагадуємо, як теракт 11 вересня вплинув на світ і які його наслідки ще й до цього часу відчуваються у багатьох сферах життя: від політики до мистецтва.
Теракт 11 вересня 2001 року: як це було
Планування терактів розпочалося ще у 1990-х роках. Головним стратегом атак був Халід Шейх Мохаммед, пакистанський екстреміст, член організації «Аль-Каїда». Він почав розробляти план нападу на декілька місць та вбивства Папи Римського Іоана Павла II за допомогою 11 авіалайнерів, що мали летіти з Азії до Сполучених Штатів.
План випробував Рамзі Юсеф, відповідальний за вибух у Всесвітньому торговельному центрі 1993 року.
Потім Мохаммед представив модифікований план Усамі бен Ладену, лідеру «Аль-Каїди», 1996 року в Афганістані. План передбачав викрадення 10 літаків з кількома цілями, бен Ладен відкинув його як надто складний. План переробили. Мохаммед допоміг організувати подорож для викрадачів літаків, готових померти під час нападу. Викрадачі прибули до США на початку 2000 року, кожен окремо, а у березні вступили на льотні курси. На початку 2001-го вони вже визначили свої цілі.
За оцінками, через напади від 6 тис. до 25 тис. осіб були поранені, загинули 2996 людей, зокрема 19 терористів.
Атаки 11 вересня призвели до створення Департаменту внутрішньої безпеки та військових дій в Афганістані та Іраку і мали довготривалі наслідки для світової геополітики.
Яких збитків завдав теракт 11 вересня
На атаки 11 вересня терористи «Аль-Каїди» витратили приблизно $400-500 тис. Руйнування та страхові збитки коштували США $40 млрд. Додаткові витрати на безпеку, а також вартість воєнних кампаній в Іраку та Афганістані становили ще $6 трлн.
Збитки від теракту 11 вересня 2001 року. Інфографіка Олександра Шатова
Світ після терористичного акту 11 вересня 2001 року: що змінилося
Як змінилися правила польотів та безпека аеропортів
До 11 вересня можна було прибути в аеропорт за кілька хвилин до рейсу. Достатньо було пройти крізь простий металошукач, будь-хто міг зайти прямо до гейту без посадкового талона чи навіть посвідчення особи.
Безпекою аеропортів у той час опікувалися приватні підрядники, яких зазвичай наймали авіакомпанії. Контракти на охорону переважно отримував той, хто пропонував найнижчу ціну.
Після 11 вересня Федеральна авіаційна адміністрація вперше в історії припинила всі комерційні рейси як запобіжний захід. Авіаційній галузі знадобилося майже три роки, щоб відновити та перевищити кількість пасажирів, яка була до 11 вересня.
Коли мандрівники повернулися до аеропортів, вони виявили безліч нових обмежень, які додали більше часу та стресу. На контрольно-пропускних пунктах їм доводилося складати свою електроніку в контейнери, знімати пальто та взуття, обмежувати споживання рідини контейнерами до 100 мл. Охоронці часто вибірково обшукують пасажирів. Двері літаків мають додаткові блокувальні елементи. Подібні обмеження поширилися фактично на всі аеропорти світу.
Безпекові заходи в аеропортах наразі є предметом дебатів, оскільки у звіті 2015 року йшлося про те, що офіцерам Управління транспортної безпеки США у 95% випадків не вдавалося виявити зброю чи вибуховий матеріал, який носили інспектори під прикриттям. В управлінні наводять інші цифри: наприклад, 3200 одиниць зброї, 83% з якої заряджена, вилучили її працівники впродовж 2020 року.
Безпекові заходи після теракту 11 вересня
До 11 вересня федеральні, державні та місцеві правоохоронні органи США рідко спілкувались або ділилися інформацією одне з одним. Це була головна причина провалу контртерористичних заходів.
У жовтні 2001 року оприлюднили так званий «Патріотичний акт» — федеральний закон, що розширив повноваження правоохоронних і розвідувальних органів щодо моніторингу та розслідування підозрюваних у тероризмі та їх діяльності. Цей акт хвалили за посилення національної безпеки та критикували за можливі порушення громадянських свобод. У 2002 році створили Міністерство внутрішньої безпеки США. Воно об’єднало різні федеральні агенції, відповідальні за внутрішню безпеку, у межах одного департаменту для кращої координації зусиль із захисту Сполучених Штатів від терористичних загроз.
Також у цей період федеральні служби отримали більші бюджети та працювали над міжнародною співпрацею.
«Ісламський світ» після 11 вересня
Після 11 вересня злочини на ґрунті ненависті проти американців-мусульман посіли друге місце за кількістю зареєстрованих випадків релігійних упереджень.
Також після 11 вересня поширився міф про «ісламський світ» щодо всіх країн із мусульманською більшістю. Нації з дуже різною історією, мовою та культурою були зведені до одного аспекту — релігії. Хоч ця релігія, як і інші, мала багато різних конфесій і тлумачень, її звели до найбільш крайніх елементів — фундаменталізму та шаріату.
Тож тепер усі ці країни навіть позбавили власних назв та узагальнили у «мусульманський світ».
Після 11 вересня багато мусульман, особливо тих, хто живе у західних країнах, відчувають, що за ними спостерігають. Вони заявляють, що мусять доводити свою невинність та непричетність до терористів.
Під час опитування 40 країн у 2015 році США були однією з 12 держав, де більшість громадян заявила, що застосування тортур проти терористів може бути виправданим для отримання інформації про можливий напад. Відомі масові випадки про застосування тортур, що порушують Женевську конвенцію, щодо іракських в’язнів у тюрмі Абу-Грейб.
Інтернет та цифрові технології
Атаки 11 вересня та їхні наслідки принесли найбільше трафіку на традиційні новинні сайти в історії інтернету. Не менш важливим був той факт, що багато неновинних сайтів перетворили на канали інформації, пов’язані з подіями 11 вересня.
Державні сайти стали важливими центрами обміну інформацією для тих, хто прямо чи опосередковано постраждав від атак, та для осіб, які були готові допомагати. Деякі урядові сайти висвітлювали історичне коріння тероризму, намагаючись помістити атаки у певний політичний контекст.
Одразу після терористичного акту понад дві третини американців вважали, що уряду слід надати широкі привілеї у вирішенні того, яку інформацію розміщувати на вебсайтах державних установ, а яку тримати в секреті, побоюючись, що це допоможе терористам. Приблизно 69% американців вважали, що уряд має зробити все можливе, щоб інформація не потрапила до терористів, навіть якщо це означає, що громадськість буде позбавлена інформації, яка їй потрібна.
Закон «Патріотичний акт», який давав ширші повноваження уряду, виник на початку комерційного інтернету. Менше 9% населення світу на той час мали доступ до мережі. З ухваленням «Патріотичного акту» урядовці можуть попросити дозволу відстежувати телефонні дзвінки, електронні листи та текстові повідомлення.
З появою смартфонів і поширеністю електронних комунікацій органи державної влади також розробили нові інструменти для моніторингу конкретних осіб і відстеження їх фізичного місця перебування за допомогою даних геолокації.
Після 11 вересня більше американців побачили необхідність пожертвувати громадянськими свободами заради приборкання тероризму. Проте більшість людей виступали проти дозволу уряду контролювати їхню електронну пошту та телефонні дзвінки (77%). Зрештою ці побоювання призвели до певного обмеження діяльності уряду через Акт про свободу США від 2015 року. Навіть через 22 роки після нападу в країні тривають дебати, де провести межу між сприянням недоторканності приватного життя та захистом національної безпеки.
Робота музеїв після 11 вересня
Постійна загроза тероризму значно ускладнила організацію міжнародних виставок, особливо через різке зростання витрат на страхування та транспортування. Посилення глобальної небезпеки також призвело до тимчасового спаду ринку мистецтва та більш відвертих політичних творів.
Але, мабуть, найпомітніше те, що музеї, після початкової настороженості, доклали чимало зусиль, щоб розказати публіці як про багатство ісламських мистецьких традицій, так і про складність сучасної ісламської візуальної культури
Музеї з потужними ісламськими колекціями мали очевидну перевагу. Метрополітен-музей у Нью-Йорку був лише одним із десятків великих музеїв, які відкрили відділення, присвячені мистецтву мусульманських країн. Університети та музеї очолили спільну спробу протистояти орієнталізму — звичці Заходу проєктувати власні фальшиві фантазії на культури Північної Африки та Близького Сходу.
Кінематограф після 11 вересня
Ера антигероїв у серіалах почалася 1999 року з фільму «Клан Сопрано». А за два роки, фактично лише через кілька місяців після терактів 11 вересня, дебютував серіал «24», який познайомив нас з агентом-контртерористом Джеком Бауером.
Пізніші антигеройські драми, як-от Wired та Shield, використовуватимуть своїх героїв, щоб критикувати насильство держави та труднощі досягнення справедливості у несправедливих за своєю суттю системах.
Натомість головний герой «24» не гребує катуванням підозрюваних. Невдовзі навіть вище військове командування намагалося вплинути на шоуранерів серіалу, оскільки популярність серіалу могла вплинути на те, що подібну поведінку перейматимуть солдати.
Голлівуд своєю чергою намагався спершу уникати цієї теми. Головними проєктами були ескапічні історії на кшталт «Піратів Карибського моря» та фільмів про Гаррі Поттера. Одним із перших, хто висвітлив трагедію, став Спайк Лі у фільмі «25-та година» 2002 року.
Вже за кілька років тривоги, які виникли після події, з’явилися у кінематографічній мові. Режисери намагалися знімати серйозні фільми про історію та геополітику після 11 вересня. Але здебільшого ми досі перебуваємо у тій самій ескапістській бульбашці. До речі, коли ми вперше зустріли Залізну людину Роберта Дауні-молодшого у фільмі 2008 року, він бореться з терористами з Афганістану після 9/11.
Світ медіа після 11 вересня
Керівник кабельного телебачення Лонг-Айленда заборонив своїм кореспондентам після 11 вересня носити шпильки з американським прапором. «Ми не хочемо, щоб у когось склалося хибне враження, що наші патріотичні емоції затьмарюють наше висвітлення фактів», — пояснив Патрик Долан пізніше, відповідаючи на негативну реакцію. Глядачів обурювало те, що журналісти мають бути чимось іншим, окрім показних патріотів.
Інцидент був невеликим, але знаковим. Протягом наступних років надто багато журналістів поводилися так, ніби вони були частиною команди адміністрації президента Буша. Вони підтримали прагнення уряду розпочати війну в Іраку. Репортери покладалися на анонімні джерела, щоб припустити, що президент Іраку Саддам Хусейн накопичив зброю масового знищення. Кілька журналістів, як-от з вашингтонського бюро Найта Ріддера, виявляли скептицизм і стриманість, але багато інших цього не зробили.
Згодом багато американців зрозуміли, що шовінізм, який замінив журналістику, їм погано прислужився. Громадська довіра до преси упала і не відновилася досі.
Читайте також
Як уникнути проблем з управлінням персоналом під час зростання бізнесу
