Від Чернігова до кордону з росією – 66 кілометрів. Навіть після «жесту доброї волі» на початку квітня 2022 року, коли російські війська вийшли з Чернігівщини, в цьому регіоні залишається підвищена небезпека через постійні обстріли окупантів. Про те, як місто переживає повномасштабну війну та як змінилися його мешканці, ми поговорили з хірургом, медичним директором приватної сімейної клініки «Тесла» в Чернігові Олександром Риженком.
Чернігів-2023: як змінилося місто та мешканці за час війни
Чи можна сказати, що зараз у місто повернувся звичайний спосіб життя, і все стало майже так, як до вторгнення?
Чернігів уже відновився відсотків на 80. Переважна більшість людей повернулась. У місті навіть з’явились затори на дорогах. Складається враження, що населення міста вже майже таке, як до початку вторгнення. Утім, дітей зараз не так багато, тому моя робота трохи змінилась – адже я дитячий хірург.
Медичний директор клініки «Тесла» Олександр Риженко з вдячним пацієнтом Родіоном. Фото: О. Риженко
Незважаючи на небезпеку повторних нападів з боку рф, звісно, відбудовується інфраструктура. Майже всі розбомблені мости в Чернігівській області відновлені. І головне, що відновилось спокійне сполучення з Києвом. Коли підірвали основний міст, через який відбувалось це сполучення, ми були надовго «відірвані» від столиці. Це було проблемою. Функціонувала понтонна переправа, яка періодично то затоплювалась, то перекривалась – це було важко.
Зараз дуже неспокійно на півночі області – Новгород-Сіверський, Семенівський, Городнянський райони. Там ведуться постійні обстріли з боку росії, майже щодня є постраждалі та загиблі. Чернігів знаходиться ближче до Білорусі, тут поки що все спокійно.
Як змінився Чернігів і його мешканці за ці майже 15 місяців великої війни? Що найбільше вразило за цей час?
Чернігів завжди був російськомовним містом. Коли я в 90-х роках розмовляв українською в Чернігові, всі запитували, чи я зі Львова. Тут українська не сприймалася як норма життя. Але зараз багато людей, які завжди спілкувались російською, переходять на українську. Думаю, це природний процес.
Найбільше мене вразила згуртованість людей, які залишались у місті на початку вторгнення. Коли я йшов на роботу, бачив блокпости, на яких проводили якісь роботи, під кожним деревом стояли коктейлі Молотова. Відчувався дух, який вкарбовується в пам’ять і запам’ятовується надовго.
У нас була одна мета – вистояти. Ми розуміли, що сили ворога в десятки разів переважають. Але ніхто навіть не думав здаватися, іти на капітуляцію. Чекали різних варіантів розвитку подій. Чим могли, допомагали нашим Збройним силам. На щастя, вистояти таки вдалося.
Чи проводяться зараз активні роботи з відновлення благоустрою Чернігова?
Минулої весни все прикордоння з боку міста було знищено. Всюди, де були під'їзні дороги до Чернігова, сильно постраждав приватний сектор і всі будівлі, що були по периметру. Так, були прильоти і в центр міста, але приміські будівлі знищувались вщент. Зараз багато благодійних бригад і закордонних партнерів допомагають відновленню приватного сектору і комунальних установ. Ці роботи ведуться постійно.
Пам’ятаю велике піднесення і радість, коли після кількох місяців темряви 28 лютого в Чернігові відновили вуличне освітлення. Підсвітили вулиці міста, Катерининську і Троїцьку церкви та на 50% потужності парки й сквери.
На жаль, зараз значно погіршилися можливості для відпочинку. Не можна поїхати на узбережжя річок або в ліс – дуже багато замінованих територій. Але люди продовжують працювати, щоб швидше відновити місто. Багато хто займається благодійністю – в тому числі я та мої колеги.
А ще цього року в центрі Чернігова дуже гарно квітнуть тюльпани. Якщо на хвилинку абстрагуватися від реальності, то можна навіть забути, що в Україні триває війна. Утім, незважаючи на облаштовані площі та сквери, повною мірою не вдається відпочити, поки на нашій землі залишається хоч один окупант.
Як Чернігів пережив початок великої війни
Де вас застало повномасштабне вторгнення? Якими були перші думки та дії після 24 лютого?
Усі прекрасно пам’ятають початок 2022 року, коли ми щодня очікували наступу росіян. Уже тоді ми з колегами готували плани майбутніх дій на випадок російського вторгнення. Звичайно, в особистому плані для кожного головним питанням було унеможливити травмування своєї родини й забезпечити спокій дітей. У цей час мої батьки виїжджали, і мої діти поїхали разом із ними в безпечне місце. Ми залишились у Чернігові разом із дружиною, знаючи, що решта сім’ї – в безпеці.
Що стосується роботи, ми в клініці заздалегідь розробили алгоритм дій: хто і що робитиме, який порядок дій буде, якщо почнеться повномасштабна війна. І коли вона почалася, у нас був перелік справ, які ми виконували. Персонал почав готуватися до евакуації, потім перевозили в безпечне місце апаратуру. Все заплановане ми виконали протягом кількох днів. Потім ми почали надавати прихисток тим, хто його потребував. У нас є цокольне приміщення, і на початку вторгнення там жило багато людей, які навіть не мають відношення до нашої клініки.
Також ми надавали людям ті послуги, які могли на той момент. Тоді в нас не було можливості працювати в штатному режимі. Група працівників нашої клініки допомагала станції переливання крові. Ми волонтерили: допомагали із забором крові, з підготовкою препаратів, з оглядом пацієнтів, надавали першу невідкладну хірургічну допомогу.
Крім того, я поширив повідомлення в соцмережах про те, що наша клініка може безкоштовно надавати першу необхідну допомогу постраждалим. Я дитячий хірург, але в той час моїми пацієнтами були переважно дорослі.
На початку вторгнення медичний директор клініки «Тесла» Олександр Риженко безкоштовно допомагав пацієнтам у Чернігові. Фото: О. Риженко
Скільки людей працює у «Теслі»?
Зараз більше 150 осіб. Але на початку вторгнення майже всі наші лікарі виїхали в евакуацію. Кол-центр міг працювати віддалено, тож ми організували групи для онлайн-консультування. Ми так само приймали заявки, і гастроентерологи, кардіологи, неврологи безкоштовно консультували пацієнтів.
Чому ви вирішили залишитись у Чернігові? Чи виникала думка про евакуацію?
Звичайно, можна було б виїхати з міста – а захищати хто буде? А допомагати хто буде? Була думка про те, що я маю залишитись у місті на перший час. Адже постраждалих могло бути в рази більше, і їм могла знадобитися хірургічна допомога. Тому я вирішив, що як хірург я більше знадоблюсь тут.
Наскільки збільшилось ваше навантаження як лікаря в лютому-березні минулого року? Як змінився графік, умови роботи?
Графік став абсолютно непередбачуваним. Я кілька разів волонтерив у міській дорослій лікарні – залишався на чергування. У нас на вулиці Чорновола є кардіодиспансер. Туди впало декілька авіабомб, було багато постраждалих. Там я теж надавав первинну допомогу. Крім того, допомагав відновлювати станцію переливання крові. Там були вибиті всі вікна і двері.
І цивільним, і військовим переважно надавали допомогу в обласній лікарні і міській лікарні №2. Усі операційні, що були збережені для виконання хірургічних операцій, були облаштовані на першому поверсі. Там було безпечніше. Вікна обклали спеціальними мішками з піском. І навіть під час повітряних тривог робота хірургів не припинялась.
Читайте також
