Зібрати більше податків і не вбити бізнес. Як виправити стратегію доходів Мінфіну

Ухвалення Національної стратегії доходів – це дуже добре для старту дискусії. 

Погано, що її не обговорювали і зробили в високих кабінетах. Але як показує обговорення (що виникло зараз): якби її обговорювали, то досі б не ухвалили. Так є документ, який можна обговорювати саме вже на рівні детальних концепцій. І таким чином виконали структурний маяк Міжнародного валютного фонду.

Добре, що (у Міністерства фінансів – The Page) є усвідомлення: спочатку треба змінювати адміністрування, потім вносити зміни в податкове законодавство. 

Змінити адміністрування буде складно –  це про спроможність кадрів та зміну багатьох процедур. Саме тут потрібна буде підтримка експертів й бізнесу. Вони мають допомогти надбудувати ці процеси. 

Майбутні податкові зміни в стратегії загалом правильні, але за умови підвищення справедливості та якості адміністрування. Без змін не можна – більшість змін відповідають практиці Європейського союзу. Це також стосується спрощенки. 

До речі, законодавство ЄС дозволяє певні спрощення адміністрування для мікропідприємств. Саме тут треба буде вивчати та використовувати їхній досвід. Потрібно уникнути випадки, коли українські мікро- та малі підприємства будуть заповнювати всю звітність з ПДВ, як це роблять великі компанії. 

Великий плюс, що стратегія опублікована як цілісний документ. Важливо побачити комплексне бачення влади, мету, опис проблем, план заходів з їх подолання. Саме в цілісному документі, а не в хаотичному потоці суперечливих і не зовсім відповідальних інтерв’ю, статей, неопрацьованих проєктів, постів в мережі тощо. 

Я вважаю плюсом об’єднання баз в Мінфіні. При грамотній реалізації це може дати значний позитивний ефект. 

Мета, яку декларує стратегія – правильна. Треба збільшувати доходи бюджету. Загальний напрямок теж не викликає особливої дискусії – детінізація, справедливість, цифровізація тощо. Також важливо пам’ятати про ефективність використання наявних коштів та боротьбу з корупцією.

Але якщо аналізувати набір інструментів у стратегії, вони запропоновані не в інтересах країни, суспільства чи збільшення доходів бюджету, а для посилення неефективного і досить часто корупційного тиску. 

Наприклад, оподаткування фізичних осіб і взаємодії податкової чи Мінфіну з банками. Проблема існує. За людей сплачує податок роботодавець або податкові агенти. Сплачувати цей податок з операцій не на роботі і не через податкових агентів, у нас в країні не прийнято. Стратегія пропонує знищити банківську таємницю. 

Альтернатива не вимагає змін до законодавства. Стаття 67 Конституції передбачає не лише обов’язок сплатити податки, але і подавати щорічні декларації про доходи. Замість контролю над операціями, достатньо зробити контроль раз на рік, давши банкам можливість переглянути декларації своїх клієнтів. Це не порушить таємницю, банки будуть взаємодіяти з клієнтом і нагадувати йому про декларацію. Знаю пару банків, які зроблять дуже зручний сервіс першими. 

Стратегія хоче ввести касові апарати (РРО) для всіх. Проте уже сотні тисяч РРО встановлені. 800 млн чеків щомісяця отримує податкова. При цьому немає цифрової аналітики масиву чеків. Аналітика має запалювати червоні лампочки. Це буде той самий «ризик-орієнтований підхід», якщо ресторан з РРО продав лише два коктейлі за тиждень або тридцять ФОПів за одною адресою продають смартфони. 

Стратегія хоче вирішити проблему «подрібнення на ФОПи» великими компаніями. Малий бізнес не потягне пропозиції стратегії: знищення спрощенки, спрощену систему ПДВ з усіма її наслідками типу подавання таблиць, блокуванню податкових накладних, електронний аудит SAF-T тощо. 

Натомість у парламенті майже три роки лежить без руху законопроєкт 5054-1. Він детально описує критерії трудових відносин, і унеможливлює використання великими компаніями спрощенців, які де-факто є найманими працівниками. Якщо три або чотири критерії виконуються – компанія має оформити трудові відносини і перейти на загальну систему оподаткування. Законопроєкт обговорений з бізнесовими асоціаціями, схвалений профільним комітетом, але не прийнятий навіть в першому читанні. Причина – «не на часі». Це дивно.

Міністерство фінансів згадує «польську модель». Але вона потребує польської податкової. Підприємець в Польщі або роками, або взагалі ніколи в житті не бачить податківця. Система обліку і звітності проста, з нею впродовж години раз на місяць справляється бухгалтер. 

Добре, що Міністерство фінансів декларує готовність коригувати стратегію. Сподіваюсь, це не порожня декларація.

Написання стратегії у класичному розумінні починається з кінця, тобто з опису результатів, яких ми досягнемо завдяки фундаментальним крокам. Стратегія розвитку України має мету: досягти ВВП +27% до поточного рівня, скорочення державного боргу. 

При цьому незрозуміло, що буде із пенсійним та соціальним забезпеченням. Статті видатків бюджету на відновлення, ремонт, кредитні і грантові програми зростають. Простіше кажучи, витрачати гроші з бюджету значно простіше, ніж його наповнювати. 

Що я побачила у «стратегії» – це розширення способів «чесного віднімання грошей», щоб «виконати і перевиконати»  план дохідної частини. 

Я не побачила реформування пенсійної системи для переходу із солідарної системи на персоналізовану. Це означає, що пенсійна діра буде лише розширюватися. Немає фундаменту для соціальної сфери, що держава планує для соціально незахищених сфер населення. Особливо ветеранів війни, сімей, що втратили годувальника на війні. 

Для стратегії треба щось видати нове, а ми вже все «ремонтували». В Україні реформи митної, податкової та банківської політики проходили постійно: реформи податку на прибуток, ПДВ, оподаткування доходів громадян, рентні збори, акцизи, податки з доходів нерезидентів, контроль за касовою дисципліною. Єдиний податок також займав свою нішу, система стала більш-менш передбачуваною. Реформувати вже стало нічого.

Тому ми взялися розбирати цю пірамідку назад: зі спрощення до ускладнення. З уніфікації ставок податків – до диференціації. Спрощену систему треба ускладнити. Складні частини спрощеної системи – скасувати, взяти більше податків навіть з тих, хто заробляє мало. Поритися в особистих доходах громадян, які могли б платити більше податків. 

Якщо ми говоримо про відсилку до зарубіжного досвіду, в Європі є перелік витрат, які зменшують податок. У громадянина з доходом нижче певного рівня податки не відберуть останні гроші, все продумано. Зараз український Податковий кодекс має лише декілька пунктів витрат, що дозволяють зменшити дохід, це навчання, медицина, проценти за іпотекою, медстрахування, благодійництво. 

Коло осіб, що може повернути частину податку, обмежено і не враховує справжніх витрат громадян на життя. Тому реформа у вигляді контролю руху коштів на рахунках призведе не до легалізації, а до тінізації розрахунків. 

Я б запропонувала абсолютно протилежні кроки до тих, що плануються:

• Розширення спрощеної системи, збільшенні лімітів для права перебування на єдиному податку і збільшення ставок єдиного податку, диференціацію. 

Єдиний податок за такою простою моделлю люди платять охоче, і навіть 10% єдиного податку від обороту платили б. Це дозволило б бізнесу реально наростити капітал, вкладати його у бізнес, а не в податки. А так держава витрушує усе з кишень, а потім роздає у вигляді грантів, не дуже логічно.

• Негайну реформу пенсійної системи та новий трудовий кодекс. 
• Збалансовану реформу адміністрування і декларування персональних доходів громадян, яка дозволяє платити податки з адекватної суми, а не усіх надходжень на рахунки, без урахування витрат на життя.