Ілюстрація: Олександр Шатов
Власну справу ветеран АТО Сергій Свириденко започаткував у 2016 році. Він пройшов складний шлях від варіння сирів у каструлі на домашній кухні до виробництва крафтових делікатесів на професійному обладнанні.
Екоферму «Козацьке подвір'я» підприємець заснував у селі Іванопілля на Донеччині, але через повномасштабне вторгнення був змушений переїхати на Волинь. З собою Свириденко забрав 150 кіз і техніку. The Page поговорив із фермером про евакуацію, складну акліматизацію тварин на новому місці та мрію відкрити філію у Криму.
Як екоферма «Козацьке подвір'я» переїхала з Донбасу на Волинь
У червні 2022 року виробник крафтових делікатесів Сергій Свириденко — кремезний чоловік з характерною зовнішністю козака — остаточно зрозумів, що йому доведеться вивозити своє господарство з Донецької області. Справа була навіть не в безпосередній близькості до лінії фронту, проте умови існування ставали дедалі жорсткішими.
Інфографіка: Олександр Шатов
Під обстріл окупантів потрапила насосна станція — в Іванопіллі зникла вода. Навіть з цим Свириденко міг дати раду — у нього була власна свердловина. Але й з електропостачанням були постійні перебої.
«Звісно, зараз у нас майже та сама проблема, але сьогодні ми хоча б маємо графіки відключень світла, намагаємося підлаштовуватися до них, а тоді це все було непередбачувано», — згадує він.
Вирішальним моментом стала відсутність клієнтів. Люди масово виїжджали з Донеччини, ситуація з постачанням ускладнилася і торгівля майже зупинилася.
Тоді Свириденко викликав скотовозку, на перший поверх завантажив обладнання і техніку (навіть китайський трактор вліз), на другий — 150 кіз і вирушив на захід, до Волинської області.
Так почався новий етап в історії «Козацького подвірʼя».
Як з варіння сиру в каструлі почався бізнес
До початку війни у 2014 році Сергій Свириденко займався торгівлею ковбасами — закуповував продукцію на м’ясокомбінатах і реалізовував через магазини. Каже, що сьогодні ринок дистрибуції в Україні майже вмер: виробникам уже не потрібні посередники, щоб розвозити товари по точках, для цього підприємства створили власні торгові відділи. Але у 2014 році багато хто через бойові дії боявся пересуватися Донеччиною з продукцією на продаж.
«А ми не боялися, — усміхається чоловік. — Тому їздили з товаром в Авдіївку або Попасну, хоча і заробляли на цьому копійки».
Підприємець воював артилеристом. Фото: архів Сергія Свириденка
2015 року Свириденко пішов добровольцем до лав ЗСУ, воював у 54 механізованій бригаді артилеристом. Додому повернувся у квітні 2016-го. Зізнається, що увесь цей час думав, що буде далі робити.
«Що можна робити в селі? Звісно, займатись сільським господарством. Городи я не дуже люблю, та й землі в нас обмаль. Залишається мʼясо-молоко. Виробнича свинина занадто дешева, сенсу немає. Якщо молоко, то коровʼяче купити взагалі не проблема. А от козяче ви ніде не купите», — пояснює він.
Свириденко говорить, що часу на якісь спеціалізовані курси у нього не було. Технолог харчової промисловості за освітою, він багато чого і так знав, інше дочитував і додивлявся в інтернеті.
Разом із ним справою захопилась і вже доросла донька. Подивилася відео на YouTube, почала варити сир у каструльці. Щось виходило, щось ні, тож дівчина вирішила поїхати на спеціальні курси із сироваріння.
«В Україні є люди, які давно цим займаються, вони запрошують до себе на навчання. Ти там перебуваєш тиждень, вариш сир. Звісно, все за гроші, але це ефективні речі», — розказує підприємець.
З якої суми розпочався фермерський бізнес «Козацьке подвір'я»
На старті у бізнесмена, який вирішив виробляти крафтові продукти, було 60 тис. грн. Як він сам зізнається, цього вкрай недостатньо, але відступати Свириденко не збирався.
Перший грант — 500 тис. грн — фермер отримав у 2017 році від програми «Український донецький куркуль».
«Гроші невеликі, але нам цього вистачило на будівництво невеликої власної сироварні», — згадує він.
Завдяки першому гранту фермер побудував сироварню. Фото: архів Сергія Свириденка
Загалом за шість років існування «Козацьке подвірʼя» отримало грантів на суму приблизно 2,5 млн грн, у тому числі від Українського ветеранського фонду. Зазвичай кошти виділяють на обладнання, якого завжди не вистачає.
Від перших днів роботи Свириденко почав створювати власну клієнтську базу. Як говорить виробник, крафтові запашні сири і мʼясні делікатеси — продукція дорога, «не для депресивного регіону». Втім, спочатку допомагало те, що чоловік уже мав справу з торгівлею, тож допомогли старі, ще довоєнні звʼязки. Фермер почав брати участь у ярмарках. Паралельно у «Козацького подвірʼя» зʼявився власний сайт, де є вся інформація про асортимент.
До лютого 2022 року клієнтів додавала реклама у соцмережах. Але після вторгнення росіян Facebook заблокував таку можливість для Донеччини. «Ми подавали інформацію, що перебуваємо не на окупованій території, але марно. Досі не можемо відновити можливість давати платну рекламу, хоча вже й переїхали на Волинь. Це велика втрата для нас», — додає підприємець.
Як відбувалася акліматизація тварин на новому місці
Щойно Свириденко зрозумів, що залишатись в Іванопіллі більше не можна, він почав шукати нове місце для свого господарства. Роздивлявся різні варіанти, але найкращим стала пропозиція від волинського підприємця Івана Будя. Той запросив колегу до свого господарства в Олицьку громаду під Луцьком. Зараз вони партнери, разом орендують додаткові приміщення — ковбасню та сироварню — для виробництва продуктів.
Переїзд пройшов важко, зізнається підприємець.
Тварини довго акліматизувалися, хворіли на новому місці, кілька кіз померло, надоїв не було. Зараз ситуація стабілізувалася.
За словами фермера, умови для тварин на Волині кращі, ніж вдома — тут більше зеленої трави. Навіть взимку, під час відлиги кози можуть пастися на природі. Свириденко сподівається, що собівартість молока на новому місці буде нижчою, ніж на Донеччині.
Але важкий 2022 рік дався взнаки. До вторгнення у Свириденка був відпрацьований алгоритм роботи. У продажу крафтових продуктів є дві значні хвилі за рік — зимові свята та Великдень. На цей час припадає майже 40% річної реалізації. Щоб це стало можливим, господарству треба заздалегідь підготуватись. Тому щовересня Свириденко закладав великий обсяг виробів для визрівання і до Нового року мав делікатеси на продаж.
Майже 40% річної реалізації припадає на зимові свята та Великдень. Фото: архів Сергія Свириденка
Для закладання продукції потрібні кошти, тому підприємець влітку брав кредит у банку. Після Великодня, коли основна кількість готової продукції розходилась, він повністю сплачував борг. Зароблені гроші йшли на закупівлю нового обладнання та покращення умов для тварин. Тож у вересні підприємець знову брав кредит. Багато років такий план спрацьовував, але повномасштабна війна все змінила — торік Свириденко вже не зміг розрахуватися з банком. «У мене був вибір — або віддати кредит, або евакуюватись з Донеччини. Я вибрав останнє», — каже він.
Дорогий переїзд, облаштування на новому місці — все потребувало грошей. Зараз борг Свириденка перед банком становить 190 тис. грн.
Сьогодні основна проблема підприємця — брак обігових коштів. Два останні гранти, які він отримав вже після переїзду, на повну суму у 1,55 млн грн пішли на нове обладнання. Проте господарство після переїзду досі на стадії відновлення повноцінної роботи.
«Наша реалізація зараз — 100-150 тис. грн на місяць. Це майже нічого, вистачає тільки на те, щоб не померти», — пояснює підприємець.
Минулого року цей показник був на рівні 300-350 тис. грн, але тоді йшлося про власні приміщення. Навіть за електроенергію Свириденко в Іванопіллі сплачував як фізичний споживач. Сьогодні йому доводиться знаходити гроші на оренду, а електроенергія розраховується як для повноцінного виробництва, і це вже зовсім інші платіжки.
Навіщо «Козацькому подвірʼю» філія у Криму
Сергій Свириденко впевнено каже, що після перемоги України відкриє філію на Кримському півострові.
«Чого ви смієтесь? Робити велике господарство на одному місці немає сенсу, це вже буде не крафт. Тому треба відкривати філії у різних регіонах. Одна буде у Криму, ще одна на Закарпатті і, звісно, на Донечині», — перераховує він.
Дивлячись на цього впевненого, рішучого чоловіка, розумієш, що завзяття для цього йому справді вистачить.