З початку повномасштабного вторгнення головним комунікатором влади з населенням став телемарафон «Єдині новини», в якому вся офіційна інформація надається 24/7. Але за останніми опитуваннями, лише 36% українців довіряють телемарафону.
поговорив із Ярославом Юрчишиним, нардепом і головою парламентського комітету з питань свободи слова, аби зрозуміти, яке майбутнє у телемарафону та в якому нині стані свобода слова в Україні.
Що таке свобода слова по-українськи
Свобода слова – це вкрай дискусійне питання не тільки в Україні. Що таке свобода слова? Вона має бути абсолютною, як в США, чи відносною, як, скажімо, в ЄС?
Колишній президент США Дональд Трамп сплачує величезні штрафи за маніпуляції і дискредитацію. Тобто викрикувати в США можна все, питання ціни.
Логічніше, що ми будемо йти шляхом континентальної європейської моделі, бо ми хочемо стати членами європейської спільноти. Але базова річ для свободи слова – це персоніфікованість, коли ми знаємо, хто говорить, можемо зрозуміти, чи це персональна думка.
І за персональну думку, звісно, жодної відповідальності не може бути, особливо, якщо вона не містить геноцидальних закликів, не підриває права і свободи інших людей.
«Свобода слова неможлива за умов анонімності»
На фото Ярослав Юрчишин під час останнього засідання комітету Верховної Ради з питань свободи слова
Найбільшим викликом зараз для свободи слова є те, що ми маємо соціальні мережі, які не є класичними медіа зі стандартами. Тобто вони фактично мають ту функцію, яку класичні медіа завжди шукали – постійної взаємодії. Але дуже важко визначити, а хто таки говорить.
Чи це говорить людина — тоді немає обмежень. Чи це говорить бот? Бо навіть в тих самих Штатах є Bot Act, який дуже чітко показує, що боти – це не про свободу слова. Це синтетика, яка має свою специфіку, і відповідно, якщо механізми ботів використовуються для реклами, про це рекламодавець має повідомити.
Фейлетоністи часів Французької революції, Війни за незалежність США прагнули не бути анонімними, але виступали анонімно, бо розуміли, що будуть покарані. Їхнім головним прагненням було, звідки й взялась свобода слова: я говорю так, як думаю, і я за це не несу відповідальності, окрім тих випадків, коли це переходить інтереси іншої людини, завдає їй шкоди.
А зараз анонімний телеграм-канал чи незрозумілий акаунт з мільйонною підпискою у фейсбуці вимагає гроші у бізнесу за рекламу або починає його «мочити» – руйнувати імідж.
Якою має бути доросла комунікація з суспільство (відео)
Чи є зараз в Україні свобода слова
«Клуб мислителів» – німецька карикатура 1819 року, після ухвалення лідерами Німеччини Карлсбадських декретів, які заборонили націоналістичні групи, звільнили ліберальних університетських професорів і посилили цензуру в пресі
Чи є в Україні зараз свобода слова, чи можлива вона взагалі під час війни?
В Україні високий рівень свободи слова як для країни, яка знаходиться у війні. Є певні обмеження, але суто органічні, пов’язані з пересуванням військових, публікуванням прильотів тощо.
Україна за рейтингом «Репортерів без кордонів» у 22 році відносно 21 року покращила свої показники свободи слова. Це феномен, але і певний бонус для нас, бо і світові медіа розуміли, що ті об'єктивні обмеження, які є у зв'язку з війною, логічні.
Які ключові виклики для свободи слова зараз існують в Україні?
Бажання влади комфортно закритися в своєму будиночку комфортних медіа і телеграм-каналів. Як наслідок, ми отримуємо повне обмеження доступу до інформації.
Це пов'язано і з менш прозорою роботою Верховної Ради, журналісти не працюють в кулуарах, навіть в такому обмеженому форматі, як працювали під час ковіду. Журналісти зі складністю добираються до фронтової лінії.
Другий виклик – правоохоронні структури, які звикли дивитися на журналістів, як на опонентів. Бачачи, що влада закривається, що вона не любить критиків, правоохоронці починають «чудити», аби не притягнути, скажімо, до відповідальності «Бігус.інфо» за потенційні злочини, а щоб знайти якийсь компромат і вивалити його через анонімний телеграм-канал і цим дискредитувати «поганих журналістів».
Деякі люди починають припускати, що з журналістами можна поводитись, як за часів Януковича чи Кучми. Оце ризик, який веде до звуження свободи слова, який може стати підставою для критики з боку міжнародних партнерів.
Телемарафон «Єдині новини»: бути чи не бути
За останніми опитуваннями, 47% українців не довіряють телемарафону. Чи не є він внутрішнім обмеженням свободи слова, попри всі його заслуги на початку вторгнення?
«Єдиний марафон» максимально доклався, щоб підняти очікування від контрнаступу. Після зачарування завжди починається максимальне розчарування – так і сталося з марафоном, але й з іншими медіа, бо вони теж писали про контрнаступ, про наші очікування. Бо інших джерел не було, влада про це говорила.
В «Єдиного марафону» тепер є три шляхи
Перший – він може виконувати функції верифікованого джерела інформації, але тільки коли до нього є довіра. Робити те саме і очікувати нового результату – це вияв ідіотизму.
Тому в даному випадку можна піти на рішучі кроки, наприклад, запросити канали пулу Петра Порошенка в «Єдиний марафон». Критикуйте нас, додавайте перцю в марафон. Будемо показувати різні позиції. Чи готова на це влада? Ні. Комфортно, коли тебе не критикують.
Другий варіант – також піднімати рівень збалансованості, але без каналів Порошенка. Тоді треба запрошувати опозиційних експертів, опозиційних політиків, які також критикуватимуть владу.
Схоже, «Єдині новини» більше не єднають людей в Україні
Зараз я говорю всім, хто може вплинути на ухвалення рішень, що я не противник «Єдиного марафону». Але якщо ми хочемо, щоб суспільство брало з нього інформацію і він виконував роль єдиного верифікованого джерела, а ми могли європейцям пояснити, що це для того, щоб у нас російська пропаганда не ходила, як по своєму двору, то він має мати рівень довіри.
Зараз прийшов етап прозріння, воно болюче. Картина довіри суспільства змінюється буквально в залежності від кожної операції. Перед Авдіївкою одна, під час Авдіївки кардинально інша, після – взагалі третя. І це треба розуміти. Але довіри не тільки до «Єдиного марафону», а й до президента країни у війні, а це ще більші виклики.
Чи не здається вам, що припинення існування марафону — це win-win ситуація для суспільства та країни, адже більше не потрібне фінансування держави та більше не буде закидів, що в країні цензура?
Дуже просто виглядає, що ми розпускаємо «Єдиний марафон», і в нас щастя, дружба, жвачка.
Я пам'ятаю грудень 2022 року, коли на «Інтері», який досі в «Єдиному марафоні», сиділи «експерти» і розповідали, що кримський народ хотів окупації Криму, бо показав це на референдумі.
Це єдине, що мене стримує від «давайте зараз же розпустимо марафон». У нас всі медіа стали свідомі. У нас немає олігархів, жодного. Ми справді віримо, що попередні власники не мають жодного впливу на «1+1», там редакція реально рулить.
Ми не вирішили питання олігархів. Ми прикрили його «Єдиним марафоном». Єдина проблема, що ми замість деолігархізації отримали одержавлення ключових медіа.
Тобто зараз у Верховній Раді панує думка, що треба не відміняти, а реформувати «Єдиний марафон»?
Але зважаючи на виклики з боку суспільства, він точно змушений буде змінюватись, а ймовірно, буде дезінтегруватися. Бо є інша сторона – власники каналів і питання, наскільки вони готові будуть танцювати танго вшістьох ще довгий час, втрачаючи при цьому власну впізнаваність і монетизацію.
Що можна протиставити російській пропаганді
Пропагандистський плакат пізньої радянської доби. Із тих часів лозунги російської пропаганди змістовно не змінились
До закриття каналів групи Медведчука російська пропаганда була поширена у традиційних ЗМІ. Як я розумію, зараз її там більше немає. Виходить, всі зусилля росія сконцентрувала у соцмережах. Як перемогти російську пропаганду?
Соціальні мережі зараз ключове джерело для російської пропаганди. У телеграмі найбільше, бо він найбільш популярний в Україні. Не тому, що там легше – в Тік-Ток легше насправді. Не тому, що там комфортніше – через твіттер колишній (зараз X) набагато легше закидати російські наративи.
Росіяни використовують всі механізми. Ми не маємо таких ресурсів. І це найбільша помилка, бо часто нам кажуть, що ми їхню дезінформацію можемо переплюнути своєю дезінформацією. Не можемо.
Єдине, чим ми можемо перемогти, – це розповідати реальну правду, бо ресурсу для пропаганди як в рф у нас немає. Не боячись використовувати всі навіть болючі, але правдиві моменти, як це зробив фільм «20 днів у Маріуполі», використовуючи ситуації, які складаються навколо нас.
Теза про те, що росія має розвалитися і європейська спільнота має звертати увагу на поневолені народи, з'явилася в постанові про засудження вбивства Навального під час останнього візиту нашої делегації (в якій був і Ярослав Юрчишин. – ) до Парламентської асамблеї ОБСЄ.
