Минулого року Фонд державного майна України (ФДМУ) понад два місяці працював без голови після того, як його колишній очільник Рустем Умєров 6 вересня обійняв пост міністра оборони України. Водночас перед Фондом постав новий виклик – відновити велику приватизацію, до якої установа фактично повертається лише зараз.
Знайти кандидата на посаду було непросто. Адже її називали «розстрільною» через можливі конфлікти з впливовими групами у політиці та бізнесі. Нарешті 21 листопада 2024 року Рада призначила головою ФДМУ Віталія Коваля, який до цього очолював Рівненську обласну адміністрацію.
Віталій Коваль в інтерв’ю 
пояснює, чому погодився працювати на цій роботі, розповідає про виклики, що стоять перед ним і установою, оцінює перспективи великої приватизації та реформування управління держкомпаніями.
Чому Віталій Коваль погодився очолити ФДМУ і які завдання отримав
Ви очолили Фонд у листопаді 2023-го, тоді панувала думка, що мало хто хоче йти на цю посаду. Наприклад, нардеп Ярослав Железняк казав, що розглядалася кандидатура Ольги Піщанської, яка до того очолювала Антимонопольний комітет. Вона відмовилася із словами, що «навколо фонду НАБУ ходить кругами». Потім ми розмовляли з Олександром Федоришиним, тодішнім в. о. голови Фонду, і він токсичність посади пояснив тим, що «ти заходиш у сферу інтересів багатьох людей». Чому ви погодились на цю пропозицію? Вас нічого не злякало?
21 листопада від друзів, знайомих я отримав багато співчуття. Вони запитували: «Як ти насмілився піти на таку розстрільну позицію?».
Кожна позиція має свій шлейф, і більшість з моїх попередників дійсно мали складнощі після закінчення кар'єри. Це, на жаль, є складовою певних позицій, які на стику інтересів, груп впливу.
Але сьогодні, під час війни, я сприймаю свою посаду як місце в економічному окопі і маю підняти ефективність і наповнити державний бюджет. Тому що дуже важливо розуміти, з якими ти думками приходиш на позицію.
Які головні завдання вам поставили після призначення?
На фото Віталій Коваль, очільник Фонду державного майна, у День вишиванки. Фото: Facebook
Перше – наповнення держбюджету. Оскільки кошти від приватизації, дивіденди держкомпаній, надходження від оренди ідуть напряму в держбюджет і звідти наповнюють бюджет Сил оборони. Кошти з продажу санкційних активів (вилучених у фізичних і юридичних осіб, пов'язаних із рф) йдуть до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії. Звідти ми фінансуємо відбудову країни.
Друге – запуск оренди державної (сільськогосподарської) землі. Понад 30 років ми не могли здавати в оренду державну землю. Наразі здали перший пробний обсяг – трохи більше ніж 100 тис. гектарів, щоб відчути кон'юнктуру ринку. Це оренда на 14 років.
Третє – зміни у самому понятті корпоративного управління. Ми маємо роздержавити максимально бізнес, який не є стратегічним для держави. Наприклад, готелі, сферу послуг.
Часто ми чуємо думку, що війна – не час продавати, чуємо заклик залишити активи у власності держави. Добре, якщо це активи, а не пасиви, і вони генерують доходи, а не збитки.
Основна місія приватизації – притягнути в економіку приватні інвестиції постприватизаційного періоду. Приватизований об’єкт має стати точкою росту. Сьогодні на 1 гривню, виручену від приватизації, ми бачимо 4 гривні приватних інвестицій в обладнання, робочі місця.
Чому титанова галузь – це майбутнє України. Розповідає голова ФДМУ (відео)
Скільки землі у власності держави?
За документами, у нас 800 тис. гектарів. Частина з них, на жаль, на окупованій території, прифронтовій зоні або замінована, інша частина – у судових справах, кримінальних провадженнях.
До речі, вперше це буде на Prozorro. За нашим підрахунками, близько мільярда гривень прибутку надійде тільки від оренди перших 100 тис. гектарів землі.
Скільки зараз в управлінні Фонду об’єктів і що з їх фінансовим результатом?
В управлінні Фонду більше 2300 підприємств. На жаль, поки державний сектор менш ефективний: 58% активних підприємств не вийшли на прибутковий рівень минулого року.
Ви погоджуєтесь із думкою, що збитковий об'єкт варто продавати за будь-які гроші?
Сьогодні точно не час для генерування збитків. Якщо ми бачимо, що це хронічна проблема підприємств і податки не перекривають обсяг грошей, витрачених з бюджету на їх утримання, – зараз не час таких підприємств.
Однозначно, і під час війни зміни мають бути швидшими, майже хірургічними. До того ж жодна країна світу не пройшла приватизацію без думки, що задешево продали.
Ціна важлива, але у пріоритеті – що буде з об'єктом після продажу. Якщо з’явиться точка росту і відбудеться «квантовий стрибок» в технологіях – супер. Якщо це буде мотивація «купимо, хай постоїть до кращих часів» – це гірший варіант.
Чи є у держави запобіжники від цього?
Є інвестумови щодо збереження профілю. Наприклад, у нас декілька місяців тому був аукціон з продажу Київського протезного заводу. На жаль, він вже відставав за технологіями, але в умовах аукціону новий власник обов'язково має вести діяльність протягом 10 років у протезному напрямку.
Який підхід до держкомпаній пасує Україні
ФДМУ активно вивчає успішні практики корпоративного управління європейських партнерів. Віталій Коваль на конференції «Корпоративна реформа – шлях для прозорого та ефективного управління держмайном». Фото: ФДМУ
Ваші попередники розробляли деякі програми – наприклад, створення Суверенного фонду держмайна. Це мали бути підприємства, які будуть генерувати стабільний прибуток, капіталізація яких зростатиме кожного року, а цими активами володітиме держава і зароблятиме на цьому. Від цієї ідеї у ФДМУ зараз не відмовляються?
Ми не відмовляємося, а просто глибше почали вивчати міжнародний досвід і дивитися, чи можемо відтворити певну модель в Україні в нинішніх реаліях. Потрібно розуміти, що просто створити фонд, перевівши туди «блакитні фішки», так би мовити, відірвано від фондового ринку — досить складно.
Якщо ми говоримо про модель сировинних доходів, вона для нас взагалі неприйнятна. У нас немає, як у Саудівській Аравії, нафтодоларів.
Ми маємо рухатись до виживання. Конкуренція – це наше все сьогодні.
Ми глибоко вивчили моделі нашого французького відповідника, що називається Державне холдингове агентство (Agence des participations de l'État (APE), буквально «Агентство державної участі»). Там є 88 державних холдингів і 1700 дочірніх підприємств. У них діє щось схоже на те, що ми бачимо в майбутньому: виокремлені підприємства, які не будуть приватизовані, але генерують дохід для держави.
У Польщі існує Міністерство державних активів (Ministerstwo Skarbu Państwa Rzeczypospolitej Polskiej). У 2017 році декілька польських агентств, які мали дублюючі функції, об'єднали під парасольку міністерства. Згодом дублюючі функції забрали і сьогодні там одне агентство займається нерухомістю, друге – управлінням державними підприємствами.
Коли і як відновиться велика приватизація в Україні
Готель «Україна» – один із головних лотів великої приватизації
Які державні підприємства приносять найбільше грошей державі?
Це Енергетична компанія України (ЕКУ), яка минулого року згенерувала понад 148 млн грн прибутку. Це доходи держави у вигляді податку на прибуток, плюс ПДФО та інші податки. І головне, що ми через ЕКУ можемо контролювати і знижувати витрати державних компаній на енергоносії.
Також це Об'єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК). Вона закінчила рік зі збитками, але виконує інші функції: експортна виручка, заробітні плати, податки. Але, на мою думку, її варто все одно приватизовувати. Тому що нам потрібна нова ефективна галузь, а не моделі Радянського Союзу, які донині задіяні у виробництві й давно не є ефективними.
У чому різниця між малою і великою приватизацією? Де ця межа проходить?
Якщо вартість активів більше 250 млн грн, то це велика приватизація. Процедури до 250 млн грн – так звана мала приватизація, майже всі об’єкти. Щодо великої приватизації наразі затверджений перелік з 19 об'єктів.
Деякі підприємства не будуть приватизовані у зв'язку з виробничою необхідністю, тому що задіяні у ВПК, де точно держава повинна мати сьогодні опору, фундамент.
Цього року буде відновлення великої приватизації. З однією умовою: ми робимо прозорі аукціони на платформі Prozorro. Це вперше буде велика приватизація на електронних майданчиках.
Це розпочнеться цього літа?
Не все одразу. Зі знакових об'єктів великої приватизації ми сьогодні готуємо наступні:
- готель «Україна»;
- Об'єднана гірничо-хімічна компанія;
- Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат (це санкційний актив);
- пакет акцій держави у Ocean Plaza (теж санкційний актив).
Яким є ідеальний інвестор для цих активів?
Коли Україна переможе, увесь світ рине сюди. Але той, хто вже у країні, матиме час підготуватись до великої відбудови, завчасно придбавши активи. Тому зараз час сміливих інвесторів. А пріоритетний інвестор – той, хто вже має тут активи.
Другий тип – це іноземці, які продовжують діяльність в Україні.
Третій – інституційні інвестори, які заходять з ринковою часткою. Наприклад, металова обробка, алюмінієва, титанова промисловість. Тобто ті, хто принесе в країну технології крім грошей. Це буде прорив.
Четвертий – фінансові інституції, що шукають партнерів серед учасників ринку, готові інвестувати, але не знають, як управляти.
Чому під час війни варто продавати державне майно (відео)
Які напрямки приватизації в Україні найперспективніші
Якщо говорити не тільки про велику приватизацію, які підприємства мають найбільшу привабливість?
У нас чудове портфоліо серед кар'єрно-видобувних підприємств, наприклад, Глухівський кар'єр кварцитів – унікальне родовище, якого точно немає в колишньому СРСР.
Які об'єкти буде важко продати через суди, обтяження, борги?
Тут хочу похвалити правоохоронні органи за сприяння очищенню від цих арештів, які заважають процесу. Ми очищаємо об'єкт за об'єктом, готуємо до приватизації. Складно з тими, які вже давно втратили цінність бізнес-моделі. Тобто їх потрібно було продати ще 10 років тому.
Чи ставить держава план з надходження від приватизації на рік?
У нас є план, який затверджений в бюджеті України: 4 млрд грн від приватизації і 800 млн грн від оренди державного майна.
Це реалістично?
Ми поставили внутрішній план вищий.
Читайте також
