«Діти мають добре знати іноземну мову та математику»
У мене дві дівчинки. Молодшій буде два роки, старшій сім. Зараз основне — навчання іноземних мов. У старшої доньки постійні додаткові заняття з англійської, з математики. Також у неї є один учитель, який може підтягнути по інших предметах.
Я б хотів, щоб мої діти добре знали іноземну мову і математику. Тому що математика дозволяє кожній людині класно аналізувати: що ти робиш, що ти можеш зробити, розібратися в собі. Це дуже важливо, дає можливість зрозуміти, що у кожній задачі, у кожній ситуації є не одне рішення, не одна відповідь, їх може бути мільйон.
Ну і обов’язково секції. Старша дитина ходить на тхеквондо. А з молодшою все зрозуміло. Їй взагалі все по кайфу, вона ще нічого не розуміє і дуже весела.
Ми з дружиною намагаємося проводити з дітьми час разом, просто пограти на приставці, в нарди — у все, що завгодно.
«Діти страждають від того, що все в онлайні»
Донька навчається офлайн, тобто ходить до школи, ховаючись у бомбосховище під час повітряної тривоги. Вона навчається у молодшій школі. Також займається музикою, ходить на плавання та танці. Для танців використовують зали на -1 поверсі, там все обладнано і заняття проходять навіть під час повітряної тривоги. З музикою та плаванням складніше, тому що приміщення не пристосовані для занять під час тривоги.
А щодо старшого сина, то тут все складніше. Він старшокласник, у нього все онлайн. І він від цього, звісно, страждає. Хоча теж регулярно ходить в басейн та грає у футбол з друзями. Але шкільне безтурботне життя з веселощами та спілкуванням проходить повз нього.
Діти страждають від того, що все в онлайні. Живе спілкування замінюється іграми у мережі. І з цим ми, батьки, намагаємося боротися: сваримося та обмежуємо доступ до гаджетів.
«Проблема з навчанням буде для цілого покоління»
У мене дві доньки: старша вчиться у початковій школі, їй вісім, молодша ходить у садочок. Торік старша була в офлайн-онлайн-школі, тобто школа спробувала навчитися працювати онлайн —через Zoom. Ми перевели її у школу «Оптіма», яка від самого початку працювала онлайн. Ця онлайн-школа почала працювати ще до ковіду. Подивимось, як вийде, але я бачив багато схвальних рекомендацій.
Інша річ, що в Україні дуже дешева сервіс-сфера людей. Тобто година людини, яку вона витрачає персонально на тебе, значно дешевша, ніж на Заході. Тому цим потрібно користуватися: брати репетиторів, займатися.
Старша ходить на танці, займається з учителькою української мови та математики.
Проблема з навчанням супергігантська для цілого покоління буде, і це нас не тішить.
«Я усвідомлюю, що дочці зараз дуже бракує спілкування»
Війна до певної міри обмежила коло доччиного спілкування: дехто з її близьких друзів з мамами виїхали за кордон і досі залишаються там. Та й прогулянки на вулиці за умов відключень світла чи повітряних тривог явно не найкраща ідея. Тому, на жаль, час зависання у телефоні збільшився, хоча ми його й регулюємо «батьківським контролем».
Окрім телефонних ігор, в одній з яких вона знайшла собі подружку з іншого міста, і тепер вони зідзвонюються, спілкуються і поза грою, планують побачитися. У Злати серед щоденних занять є читання книг, написання щоденника, творчі завдання — ліплення, малювання. Також вона займається айкідо, цей гурток у нашому районі з війною, здається, ще розширився. Батьки шукають корисні заняття для дітей, і це прекрасний варіант.
Крім того, я постійно витягую її гуляти кудись зі мною і собакою — або до парку по сусідству, або, коли є час, десь цікавими місцями Києва. Наприклад, ми любимо шукати містом фігурки з проєкту «Шукай».
Я усвідомлюю, що дочці зараз дуже бракує спілкування, тому, коли вона має потребу, ми багато говоримо про різне — під час приготування їжі чи прибирання, під час сніданків чи обідів. Під час вечері часто граємо у слова чи асоціації, перед сном також обов'язково у слова в одному з телефонних застосунків. Там у нас вже якийсь захмарно високий рівень, тому що під час блекаутів ця гра дуже допомагала нам відволікатися, а потім втягнулися і досі граємо щодня вже майже п'ять місяців. Це можна вважати нашою новою традицією.
Також ми іноді дивимося разом її серіали («Венздей», «Дуже дивні справи»), бо їй хочеться розділити їх зі мною, але це дуже нешвидко, бо мама, яка працює, не має стільки часу. А ще ми багато обіймаємося, говоримо про емоції, про її перехід з дитини у підлітка, знімаємо безглузді тіктоки, співаємо безглузді пісні, коли знову звучить повітряна тривога.
Власне, у мене немає жодних особливих лайфхаків проведення часу з дитиною під час війни, все як завжди: обіймати, слухати, давати багато, багато, багато любові.
