Катерина Венжик — про журналістику, волонтерство та війну. Фото: facebook.com/ezhykk
«Точно знаю, що в багатьох людей я з весни записана як «Катя, броніки», — Катерина Венжик, шеф-редакторка Speka.Media.
Катерина Венжик — про те, як прокинутися волонтеркою, хоча лягала спати редакторкою, переоцінку цінності соцмереж, «нативку воєнного часу» та які журналістські вміння допомагають бути ефективною під час війни. Далі — її спогади, рефлексії та рекомендації від першої особи.
Катерина Венжик — про досвід журналістики та волонтерства під час війни. Фото: facebook.com/ezhykk
«Війна почалася не 24 лютого»
Ще до початку повномасштабного вторгнення я всіх виправляла в редакції: війна не може «початися», вона почалася вже 8 років як, вона може продовжитися або посилитися. Тому о 5 ранку 24 лютого було, безумовно, лячно, було, м'яко кажучи, неприємно, але не можу сказати, що було несподівано.
Десь навіть полегшало: ну все, нічого вже не очікуємо, ненавиджу цю чортову невизначеність. Все визначилося, а значить і план дій теж.
Оскільки війна для мене почалася набагато раніше, ніж 24 лютого 2022 року, то й досвід волонтерства на той момент вже був. Слова «турнікет», сelox, термоковдра, декомпресійна голка давно вже були у домашньому вжитку — ми з чоловіком займалися закупівлею такмеду з 2014 року, то ж було розуміння, що має бути, де це купити, скільки грошей потрібно зібрати, як їх зібрати і так далі.
Те саме — зі спальниками, карематами та термобілизною. Тому моє включення у волонтерський рух вже з 25 лютого не було аж чимось аж героїчним.
Дістати бронежилет як купити квиток на Марс
Це щось типу сісти за кермо після перерви у водінні: ти просто сідаєш, звичним рухом натискаєш педаль, переключаєш передачі і їдеш, твої м’язи самі пам’ятають, що треба робити, мозок приймає рішення хіба про якісь критичні штуки, типу як проїхати складне перехрестя без світлофора.
Хто ж знав, що варто трохи заглибитися у волонтерські закупівлі та вийти за межі звичного зрозумілого такмеду, і складне перехрестя без світлофора перетворюється на якусь футуристичну двадцятирівневу розв’язку з The Fifth Element, де в якійсь момент хочеться просто вийти з машини та ридати (власне, це я в реалі теж робила, правда на цілком собі зрозумілому митному переході).
Все почалося з кількох цілком невинних запитів від хороших знайомих на бронежилети. Ну, ви ж пам’ятаєте березень? Тоді «дістань мені бронежилет» було чимось типу «купи мені квиток на Марс».
Запит на три бронежилети перетворюється...
Не буду розповідати, як:
- замовлення у три бронежилети перетворилося на замовлення у 350 (це мінімальна партія, хо-хо-хо, ні, ми не можемо продати вам менше);
- як постачальник у Туреччині в останній момент змінився на постачальника з Естонії;
- як я дізналася про всі проблеми з валютним контролем в Україні;
- як, врешті, чи не вперше в житті використовувала заборонений інструмент «жіночі сльози» на митниці, коли о третій ночі, після 8 годин за кермом, виявилося, що в мене є неточності в листі від військових, і я не можу, спираючись на нього, завозити товари подвійного використання…
Це все не сутттєво — суттєво врешті те, що все вийшло, 350 бійців тоді отримали захист, а потім ще, і ще, і ще, бо напрацьований досвід дозволив потім привезти ще багато корисного. Врешті, в безлічі людей я з весни так і записана в телефоні: «Катя броніки».
Як журналістика допомагає волонтерити
Розповім краще, як саме журналістика допомогла впоратися на цьому шляху з ситуаціями, кожна з яких могла завести всю затію у глухий кут, залишити бійців без захисту, а в гіршому випадку можна було втратити колосальну суму грошей впусту.
Отже, чому бути журналістом-волонтером трохи легше, ніж просто волонтером?
Перше. Контактна база. Я вже якось сміялася, що 50% моєї вартості як професіоанала складає моя телефонна книга, і у випадку термінового вирішення питань, які здаються невирішуваними, рятують саме контакти та можливість врешті знайти саме ту людину, яка допоможе все «розрулити».
Кількість контактів у соцмережах, до речі, сюди ж — тільки цієї весни я зрозуміла справжню вагу тисяч горизонтальних соціальних зв’зків. І ще сюди ж — навички пошуку контактів і звірки, чи та людина, яка з вами спілкується — дійсно та, за яку себе видає? Мені ця навичка дуже допомогла.
Друге. Навички збору та аналізу інформації. Мабуть, не варто пояснювати, що ринок військових товарів, м’яко кажучи, специфічний, сильно не схожий за своєю структурою та ієрархією на «цивільні» ринки, і дуже ризикований для новачків.
А в вас великими неоноввими буквами на лобі написано «Я НЕ ШАРЮ», і під це «не шарю» вам будуть намагатися продати все що завгодно, але тільки не те, що треба, і не за ту ціну, яку воно реально коштує. Тому вміння шукати інформацію і працювати з першоджерелами збереже вам як журналісту купу грошей.
Третє. Емпатія. Щира цікавість до людей, їхніх потреб, історій — те, що дозволяє вам не кинути цю ношу на півшляху, бо волонтерство — справа важка та невдячна. Як виявилося, емпатія — то штука, яка потребує тренування, і журналістика вчить їй як мало що інше.
Як волонтерство допомагає журналісту
Проте не тільки журналістські навички полегшують і роблять ефективнішим роботу волонтером. Волонтерство, зі свого боку, теж дає деякі інсайти.
Наприклад, такі:
- Люди дуже важко усвідомлюють і формулюють свої потреби. Навіть якщо винести за дужки перебування в стресі (а хто зараз не у стресі) — завжди готовтеся багаторазово уточнювати, пропонувати, синтезувати обривчасті дані та запити, і врешті приймати власне рішення про те, що ж таки треба закупити. Дуже схоже на обробку обривчастих, неповних інтерв’ю, взятих похапцем, і добре привчає не сподіватися на експертизу співрозмовника.
- Волонтер завжди оперує обмеженим ресурсом: запитів завжди більше, ніж грошей. Розподіляти його максимально ефективно, аби закрити якнайбільше потреб на максимально довгий термін — хороша навичка для медіаменеджменту.
- Світ може бути геть не таким, яким ти його уявляєш. Волонтерство не просто знімає рожеві окуляри, а добре вчить відкидати взагалі будь-які упередження щодо людей чи подій. Після волонтерських проєктів ти стаєш настільки open-minded, як не стати після жодного професійного тренінгу.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною спілкою журналістів України.