18 жовтня 2022 13:00

Політика

Ми з України: як спеціалістка по Чорнобилю рятує тварин і бібліотеки та пише книжку про війну

Автор

Олександр Захаров

продовжує спецпроєкт «Ми з України», розповідаючи історії українців, які своїми ініціативами допомагають наблизити перемогу у війні проти країни-терориста росії.

Своєю історією волонтерства поділилася з радниця міністра захисту довкілля та природних ресурсів України Лала Тарапакіна.

Евакуація з Гостомеля й Ірпеня та ліки для літніх людей

Лала Тарапакіна розвозила ліки по Київській області у перші тижні вторгнення. Фото: facebook.com/lalatarapakina

До повномасштабного вторгнення українка працювала над ревіталізацією зони відчуження, розбудовуючи інфраструктуру та відновлюючи легендарні об’єкти Прип’яті.

За словами Лали, у своїй роботі вона займається перетворенням територій в Україні на туристичні магніти, реконструкцією старовинних палаців, пише путівники Україною, а останні два роки її діяльність проходила переважно в Чорнобилі.

До 24 лютого Лала з доньками та собаками жила в Гостомелі, а її матір — в Ірпені, але після повномасштабного вторгнення рідних довелося евакуювати спочатку до Києва, а потім — до Львівської області. Будинок її матері зараз повністю зруйновано.

Уже 25 лютого Лала, як і багато інших українців, почала шукати собі якийсь фокус занять: перші тижні разом із фондом «Життєлюб» і з допомогою міністерства шукала та розвозила ліки для літніх людей у Київській області, переважно в Іванківському районі.

Комунікація з Чорнобилем і гуманітарка для Славутича

Потім гуманітарна допомога розширилася на населені пункти біля Чорнобиля, забезпечуючи необхідним міста та села, що перебували в окупації або облозі, наприклад, Славутич.

Паралельно за лінією міністерства Лала налагоджувала комунікацію щодо ситуації на Чорнобильській атомній станції:

«Власне, це ми й робили. Комунікували те, що відбувається в Чорнобилі, та забезпечували, наскільки вистачало сил і можливостей, регіони, прилеглі до Чорнобиля. З командою, яка також працювала в Чорнобилі, у той момент ми дуже об’єдналися, і це робило моє життя трохи легшим».

Гуманітарну допомогу від початку вторгнення і дотепер зносять на ВДНГ. Фото: facebook.com/lalatarapakina

З іншими волонтерами вони стягували на ВДНГ матеріальну негрошову допомогу: книжки, ліки, речі — усе, що тільки можна. Розвозили по Київській області, коли це було дуже критично:

«Пам’ятаю перші поїздки, коли ми поїхали. Ще тривала довга комендантська година — 1, 2 квітня. Люди в прямому сенсі цілували хліб. І туалетний папір».

Культурна спадщина та книги для згорілої бібліотеки

Пізніше в складі робочої групи з меморіалізації злочинів війни при Міністерстві інфраструктури Лала почала їздити не тільки з гуманітарною допомогою, а й для фіксації місць, які можна згодом перетворити на певну культурну спадщину.

«Це дуже важливо. Ми можемо подолати біль, коли ми перетворюємо цей біль на щось», — підкреслила українка.

Так, за її словами, вона познайомилася зі згорілою бібліотекою в Підгайному Київської області й вже сама зібрала понад 2 тис. книг, щоб відновити її.

«Це таке маленьке-маленьке село, яке не було в окупації, але воно повністю зруйноване російськими авіабомбами. Там немає жодного живого будинку», — розповідає українка.

Тепер волонтери шукають МАФ, щоб помістити туди книги для відновлення бібліотеки, адже відбудувати її за наявних потреб людей у відновленні житла поки що неможливо.

Допомога тваринам і деокуповані регіони

У фокусі Лали зараз — гуманітарна допомога в гарячих точках, на свіжодеокупованих територіях, до того ж з ухилом у бік тварин, чимало з яких втратили дім через повномасштабну війну.

Тварини у Харкові на Північній Салтівці — отримали гуманітарні корми. Фото: facebook.com/lalatarapakina

І хоча українка тепер не займається Київською областю так багато, як навесні, вона й досі надсилає корм для тварин спонтанним притулкам і там.

«У нас такий великий гуманітарний склад із друзями, з партнерами, і ми все стягуємо туди. І вже потім розподіляємо», — зазначила Лала.

Тварин годують на передовій, забирають звідти та шукають їм дім. Фото: facebook.com/lalatarapakina

Волонтерити, не збираючи гроші, особливо для допомоги тваринам, дуже важко, зазначає українка. Переважно вони скидаються з друзями, а одного разу на корм дали гроші всі відділи міністерства — вийшло 100 тис. грн, які пішли на купу притулків.

Собачка Лада з передової знайшла новий дім. Фото: facebook.com/lalatarapakina

Пізніше вони разом із Ростиславом Вовком із «Карма Тєх» і бізнесменом з Одеси Андрієм Ставніцером створили «Патрон Пет Центр».

Щомісячно українка разом із друзями забезпечують майже 5 тисяч тварин на деокупованих територіях і на військових позиціях, куди вони постійно прибиваються.

Кіт на передовій гріється біля буржуйки. Фото: facebook.com/lalatarapakina

«У мене в Херсоні є одна бригада, якій я теж допомагаю, і в них уже 12!»

Цій бригаді Лала надсилає корм, їжу для військових, буржуйки.

Спонтанні притулки в деокупованих містах

Нещодавно українка побувала в Ізюмі Харківської області й знову туди збирається — розвозити корм для тварин.

«Ми намагаємося зробити так, щоб це не було просто: приїхала, нагодувала та й поїхала собі. Ми знаходимо двори, де люди створили ком’юніті», — ділиться українка.

Вона пояснює, що в Ізюмі одразу після звільнення та й в окупації люди взагалі жили у дворах, ставили там імпровізовану пічку, адже в будинках повиносило вікна, двері, і там же живуть і тварини.

«У кожному дворі живе якась кількість тварин, які прибилися, яких кинули, які загубилися чи які збігли під час обстрілів. І таких насправді спонтанних притулків дуже багато», — говорить Лала.

Путівник по українцях: історії про виживання

Окремим родинам в Іванківському районі Лала допомагає й досі: приблизно 20 сімей усе ще потребують допомоги, зазначає вона.

Паралельно українка пише книжку, що стане путівником по історіях українців у повномасштабну війну.

«Я раніше писала путівники по Україні, а тепер — по українцях. Бо наші люди — це дійсно щось неймовірне. Це історії людей: і з окупації, і військових, і з деокупованих сіл», — ділиться Лала.

Вона наголошує: ця книжка — не про жахи, які вони пережили, а про стратегію виживання, про те, як люди виживали за відсутності світла, газу, води, їжі.

Українці зараз дуже згуртовані і допомагають, чим можуть. Фото: facebook.com/lalatarapakina

Наприклад, у Страхоліссі (крайня точка Київського водосховища), яке було в облозі, місцеві не могли виїхати. Щоб забезпечити себе їжею, вони полагодили млин під селом Дитятки неподалік і мололи там усе, навіть корми для домашньої худоби.

Ізюм: росіяни проти ЛНРівців

Лала розповідає, що в Ізюмі їй довелося стикнутися з проросійськи налаштованими мешканцями міста, що викликало в неї певну пересторогу щодо частини жителів східних регіонів.

За її словами, ті місцеві не говорили погано про росіян, а стверджували, що вони їх захищали… від ЛНРівців.

«Виявляється, що для них ці ЛНРівці взагалі були найжорстокішими, вони були дуже люті й чомусь злі саме на мирне населення. Жителі йшли до комендатури, жалілися росіянам, щоб ті їх захистили», — розповідає Лала.

Водночас вона говорить, що є багато й таких, хто підтримує Україну й намагається говорити українською, навіть якщо раніше розмовляв російською.

Один з окупантів в Ізюмі залишив зізнання у злочинах. facebook.com/lalatarapakina

Українка розповідає, як шукала прихисток для літньої жінки з Бахмута, яка сказала їй про війну:

«Боже ж мій, немає ж у нашій країні взагалі майже жодної людини, у кого немає когось у росії, а в росії — щоб не було когось у нас. Зробити таку страшну трагедію й своєму народу, і народу сусідньої країни — це потрібно ще вміти».

У Харкові тепер звідусіль чутно українську мову. Фото: facebook.com/lalatarapakina

Коментуючи останню поїздку до Харкова, Лала говорить, що взагалі не очікувала, що місто так швидко українізується:

«Харків. Не очікували, що звідусіль почуємо українську мову в стадії переходу з російської, а заклади, що відкрилися під час війни, матимуть такий рівень сервісу та смакоти. Незламність можна відчути шкірою. Справжнє місто-герой».

Як можна допомагати Україні у війну

Відповідаючи на питання, що вона б порадила українцям, які бояться, що роблять недостатньо для перемоги, Лала зізнається:

«Ви розмовляєте з людиною, яка кожного дня зжирає себе за те, що робить замало. Просто кожного дня. Мене від того рятують тільки численні слова «дякую», які я отримую й ще досі дивуюся. Наприклад, щось отримаєш приємне й думаєш: «Боже-боже, можливо, я ще не зовсім гівно?»

Гуманітарна допомога, зібрана для Харківської області. Фото: facebook.com/lalatarapakina

Утім, вона наголошує, що допомагати легко: можна просто допомогти стареньким навколо, адже їм зараз дуже важко.

«Навіть зараз я оселилася в селі під Києвом по Одеській трасі, де в закинутих дворах мешкають люди з-під Херсону. І вони в хатах там щось поремонтували, там щось полагодили, там комусь допомогли, там влаштували якусь маленьку СТО, там ще щось. Це просто неможливо».

За її словами, люди зараз згуртовані як ніколи, і допомагати є завжди де: можна, наприклад, прийти на ВДНГ, де є декілька складів гуманітарних: і «Мейд ін Юкрейн» Юлії Савостіної, і «Життєлюб», і «Ініціативне покоління» (9 павільйон), і «Патрон Пет Центр» (11 павільйон).

«Там можна прийти та знайти собі справу: перебирати речі, які люди приносять, бо зараз найбільша потреба на деокупованих територіях — це теплі речі та ковдри, бо зима буде дуже холодною».

Можна допомагати зі збором банок — як-от з-під вологого корму для тварин, з яких роблять окопні свічки; збирати книжки для зруйнованих бібліотек або опікуватися переселенцями.

«Дуже важливо знайти місце в цій війні, бо це унікальний шанс переродитися наново. Був, наприклад, не дуже порядною людиною — ось тобі шанс: будь ласка, прояви себе, покажи, що ти нормальна людина», — вважає Лала.

_{Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.}