продовжує спецпроєкт «Ми з України», розповідаючи історії українців, які об'єднуються, щоб допомогти наблизити перемогу у війні проти росії.
Українська поетеса та громадська діячка Тетяна Череп-Пероганич до повномасштабного вторгнення рф в Україні писала вірші, пісні та п'єси, організовувала літературні вечори.
Але вже в перший місяць війни їй довелось відкласти перо і змінити професію. Сьогодні її київська квартира перетворилась на майстерню для енергетичних батончиків, які просять військові з усієї країни. У першу чергу на передову та шпиталі.
Від тривожної валізи — до волонтерських батончиків
Напередодні 24 лютого у нашій сім’ї вже була спакована «тривожна» валіза. По-перше, ми розуміли ще з агресії 2014-го, що війна буде розгортатися. По-друге, після відвідин тренінгів «Жіночої варти», де навчали правилам поведінки під час воєнних дій, прийшло розуміння, що треба бути готовим до всього.
Крім валізи, була готова каністра, складені документи. У перший день війни ми рушили у бік Львова, ще не знали, де зупинятись, але отримали sms від сколівського краєзнавця Ігоря Бугрія, який написав, чи не потрібно комусь житло.
Ми були за 5 хв від його села Коростів. Заїжджаємо, він розводить руками: не знаю, чи підійде, у мене тут дві кімнати, є грубка і туалет в хаті. Але я знала, шо підійде будь-що. Бо за кілька днів війни уся родина була дуже втомлена, особливо 9-літній син Богдан.
Моє волонтерство почалось 28 лютого — наступного дня, коли ми приїхали на Сколівщину. Я прокинулась у ступорі та розпачі, не знала що робити, тому знайшла волонтерів у соцмережах і почала разом з ними плести сітки.
Згадала, як раніше ми дивувались поведінці переселенців, які втікали ще в 2014-му, не розуміли, чому вони то мовчать, то плачуть. А я сама плету сітки, місцеві питають: а ви з Києва ? – а в мене сльози рікою. Та після кількох днів роботи із сітками на серці полегшало: головне робити щось корисне – для спільної перемоги.
Через кілька днів закінчились основи для сіток, але жінки вже встигли здружитись. Дві волонтерки, Ольга Яциник зі Сколе та переселенка Ольга Шевчук, ініціювали виготовлення енергетичних батончиків на підтримку військових на фронті.
Як з'явились енергетичні батончики
Волонтери добре знали, що такі батончики багато хто готував для бійців АТО ще з 2014-го і вони були дуже популярними. Тому організували збір інгредієнтів, попросивши допомогу в місцевих, знайшли оптимальний рецепт в інтернеті і зробили перший заміс.
Перша партія #енергетичнібатончики і поїхала до сколівських хлопців, які вже були на фронті. Згодом батончики прославились, їх почали просити волонтери — передавали місцевій теробороні. Далі відправляли на Київщину та Чернігівщину, в Попасну.
Для замісу брали все найкраще: мед, сушені яблука та груші, інжир, фініки, курага, чорнослив, родзинки, кунжут, гречане борошно, різні види горіхів, цукати, шоколад, лимони, ще й вівсяні пластівці.
Завдяки натуральним складовим та поживним речовинам такі батончики набагато кращі, ніж Снікерси. Якщо наприклад, військові на чергуванні, у розвідці, і нема можливості готувати, – хлопці беруть для підтримки 2-3 батончики і цього достатньо, щоб протриматись.
Вже потім хлопці давали нам фідбек: батончик з’їдаєш і дві години не хочеться їсти. Ці слова для нас стали найкращою мотивацію продовжувати далі.
Оскільки розхід матеріалу великий, через тиждень ми зрозуміли, що довго не протягнемо на своїх коштах, хоча місцеві люди також допомагали. Тому почали робити збірку через соцмережі і люди помалу почали присилати або кошти, або посилки з сухофруктами, горіхами та медом.
Передали посилку навіть з рідної Бобровиці з Чернігівської області – село тоді ще було оточене окупантами, Нова пошта не працювала, та одна вчителька Світлана Максимова примудрилась передати до Києва Зі столиці відправили посилку до Сколе — яблука, горіхи та часник з рідної Бобровиці.
Так минули два місяці поза рідним домом. У київській квартирі залишався старший син. А на Чернігівщині в окупованих селах були мама й брат з родиною. З ними практично не було зв’язку. І це було нестерпно. Рятували душевно лише батончики. Вірші писалися дуже рідко, а от батончики ліпилися.
Київський «батончиковий» цех: зроблено з любов'ю
27 квітня ми поверталися додому. Та коли їхали до Києва, якийсь момент я вагалась, чи варто мені продовжувати волонтерити у своїй квартирі, коли треба повертатись на основну роботу, піклуватися про родину, їздити в село до мами. Але я розуміла, що батончики вже їдуть за мною зі Сколе до Києва.
Усе сталося само собою. Вже чотири місяці разом зі своїми київськими друзями, продовжую робити #смаколикидлявоїнів.
У Києві почали волонтерити з подругою Вікторією Букет. Це був початок травня. Віка принесла свою електром’ясорубку. У мене своєї не було: у мирний час більше творила і мандрувала, ніж на кухні господарювала. А тут довелося.
Так наша квартира і стала «майстернею» для нашого «Батончикового батальйону», який виготовляє столичні батончики, або як ми кажемо смаколики для воїнів.
На сьогодні ми зробили с любов'ю понад 580 кг енергетичних батончиків. Це майже 10 тисяч смаколиків. Відправлено захисникам 80 посилок.
Але для нас не це головне. Найважливіше, що ми робимо все, аби підтримати тих, хто тримає над нами небо, аби наблизити переможний для України день.
Велику підтримку відчуваємо і від людей. Аби не допомагали фінансово люди, яких ми не завжди й знаємо, аби не надсилали мед, горіхи, насіння, сушку інші продукти, друзі, знайомі, не знаю, чи й справилися самі. Адже складників багато. Ми ні на чому не економимо.
Нам з Вікою на постійній основі допомагають Людмила Пасіченко, Людмила Гриценко, Олена Юрченко. Одного разу привезла у нашу майстерню 23 кг меду волонтерка з Бучі Євгенія Гушпіт.
А ще мене дуже підтримує моя родина, чоловік Юрій Пероганич. Буває, якщо є термінове замовлення на передову, а дівчата у своїх справах (ну, це ж життя), тоді мої хлопці стають поруч і мовчки помагають. Треба — значить треба.
Сьогодні ми готуємо заміси і відправляємо посилки двічі на тиждень. На наші батончики записуються у чергу наперед. Хто спробував раз — просять ще. Лише в останній місяць вони поїхали у Бахмут, Суми, Лозову. Волонтери часто просять у зону бойових дій, останнім часом э замовлення на батончики в шпиталі.
Це не легко і не важко. Допомагає шалена підтримка багатьох людей, які не перестають сприяти нашій батончиковій справі і морально, і фінансово.
На днях одна з однокласниць сина – 9-річна Василина Шишківська, яка з родиною перебуває в Канаді, надіслала кошти на наші енергетичні батончики. Це перша така велика допомога з-за кордону, ще й від дитини. Виявляється, дівчинка з однолітками готує лимонади та солодощі, продають їх і збирають кошти на підтримку ЗСУ. Ця історія нас розчулила до сліз. Тепер ми наробимо багато смаколиків для тих, хто нас захищає.
Приємно знати, що енергетичні батончики і сухі борщі для воїнів продовжують робити сколівські майстрині.
Волонтерство — це вибір. І я його зробила. А ще моя родина стала більшою на тих людей, які тепер постійно з'являються у нас вдома.
Хоча за цей час знайшовся момент і для віршів. У мене все ж таки з’явилася новенька збірка віршів. Називається вона «20 віршів про маму». З нею я повернулася до найдорожчої мені людини після двох місяців вимушеної розлуки.
Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України.