«Людина здатна навчитися будь-чого, головне — знати навіщо». Артем Ломако з Levi9 — про свій перший досвід волонтерства

Java Software Engineer у Levi9

Допомогти одній людині — це вже на один більше, ніж нікому. Чи не кожен українець знайшов заспокоєння та мотивацію вставати вранці в допомозі землякам і армії, хоча до цього міг ніколи не займатися благодійністю. Людина здатна призвичаїтися та навчитися будь-чого, головне — знати навіщо. Так вважає Артем Ломако, Java Software Engineer у Levi9, і вже понад 2 місяці його типовий понеділок — це відвезти 500 кілограмів курки, бронежилети та каски, ліки, одяг і навіть теплі капці бабусі до Гостомелю.

Артем розповів про свій волонтерський досвід і мотивацію продовжувати допомагати, попри обстріли та інші логістичні та організаційні складнощі.

Ранок почався традиційно — з чашки кави та новин

Я до останнього не вірив, що аналітики матимуть рацію та почнеться повномасштабна війна. За день до того я ще планував поїздку до Львова на конференцію JavaDay і домовився з колегою виїхати раніше — нам хотілося ще погуляти містом. Прокинувшись по будильнику о 4-й ранку нічого не віщувало лиха. Я традиційно заварив філіжанку кави, відкрив сторінку улюбленого медіа та жахнувся новинам — Україну почали бомбити.

Коли за декілька годин я дещо прийняв нову реальність, пішов записуватися до лав ТрО, де вже стояли сотні добровольців. Зрозумівши, що до мене черга не дійде, але маючи непереборне бажання бути корисним, я запропонував свою допомогу колишньому колезі з Levi9. Він зараз займається гуманітаркою — забезпечує продуктами заклади, що перекваліфікувалися на приготування їжі для ЗСУ та ТрО. Так, умовно, з пакета молока все почалося. Щоправда, того дня ми забрали все молоко з магазину.

Спочатку був запит

Кожний новий виток моєї волонтерської діяльності починався з запиту на щось одне — так би мовити, першого пакетика молока. При цьому за всі 2 місяці не я шукав, кому допомогти, а мене знаходили. Привіз замовлення одній людині, потім їй же вже більшу партію. Далі він ділиться з друзями, яким потрібні ліки, а я дорогою ще й бабусю в безпечне місце завожу. Вона розповідає про мене сусідці, яка передає контакт голові сільради. Так я через тиждень везу продукти та одяг у місцевий дитячий садок. Сарафанне радіо працює чудово.

За весь час мій спектр завдань так розширився, що немає майже нічого неможливого. Наприклад, попросили купити один бронежилет, потім ще партію. Я знайшов регулярних постачальників, а мій арсенал допомоги поповнився ліцензованими бронеплитами, тактичним і балістичним військовим спорядженням.

Привеземо за списком — ще й теплі шкарпетки

На кожний запит реагувати треба проактивно. Так, нещодавно знайомі мали завозити провіант до села біля Гостомеля через декілька днів і звернулися до мене за допомогою. Я купив за списком 300 кг гречки, макаронів, курки та понад 500 батарейок, бо там електрики немає, ще й теплі шкарпетки для людей похилого віку захопив. Або ж місцеві громади надсилають список із понад 1000 медикаментів і техніки — навіть апарат МРТ замовляли. Дивлюся, що можна дістати, та організовую.

В міру ескалації бойових дій я став частіше допомагати людям евакуюватися в безпечніші місця. Українці хаотично та терміново вибиралися з гарячих точок, потребували допомоги та представники місцевих громад одразу зв'язувалися зі мною. Дорогою пасажири ділилися своїми історіями. Так, наприклад, під акомпанемент градів відвозиш бабусю з сім'єю на вокзал і дізнаєшся, що вони втратили все, їдуть в один кінець і будують життя з нуля. Це страшно.

Був досвід і допомоги притулкам. Їм зазвичай потрібен корм або перевезти тварин у безпечніші місця, що мають вдосталь продуктів. Для мене це складний напрям волонтерства, хоча я продовжую до цього залучатися. Наприклад, у Гостомелі є окремий притулок на 700 собак. Крім того, містяни прихистили домашніх улюбленців сусідів, які поїхали без них. І ці налякані коти й собаки, що тиждень прожили без їжі, вже на межі смерті ховаються під ліжко та не дають себе зловити. Я знаходжу до них підхід, саджу в машину та дружно їдемо: я за кермом, а вони — по всій машині.

Треба вміти розставляти пріоритети

Хоча в мене доволі короткий досвід волонтерства, я помітив проблему в організації процесів і пріоритизації запитів — кожен намагається тягнути ковдру на себе. Був випадок: Київ дуже бомбардували та мене попросили привезти велику партію дитячого харчування та памперсів. Я оперативно все знайшов, а виявилося, що в мам із дітьми є навіть планшети, а голова ОСББ просто вирішила запастись у бункері продовольством. Допомагати треба всім, але коли на одній чаші терезів цей запит, а на іншій — дві сім'ї з Бородянки, в яких знищили будинок, вони живуть у волонтерів і не мають одягу та харчів — це для мене пріоритетніше.

При цьому запитів про допомогу багато, вони з різних джерел і не завжди актуальні. Так, мене попросили терміново привезти велику партію продуктів до гарячих точок, а насправді там уже надлишок забезпечення. Такий зіпсований телефон призводить до зайвої метушні та нераціональних вчинків. Їдеш забрати біженця із зони активних дій, а це чийомусь сусіду треба в місто, чи супровід колони виявляється просто групою добровольців без відповідних документів.

Один у полі воїн

До 24 лютого я й не знав, що можу так масштабно та щоденно займатися волонтерством. Не маючи досвіду роботи з фондами, я просто роблю, що можу і як вмію – добровільно, на свої гроші та залучаючи знайомих і колег із Levi9 по можливості. При цьому я продовжую працювати та будувати день, аби встигнути максимально все.

Бути капітаном корабля та його частиною — не одне й те саме з точки зору процесів. Коли я сам за себе, то планую завантаження, виходячи зі своїх ресурсів і, якщо потрібно, прошу знайомих підстрахувати. В такому разі й 500 кг м'яса за вечір обробити не проблема. Але я не можу відповідати за людей, під якими працюю, та за контроль процесу з їхнього боку. Крім того, завжди є охочі допомогти люди та ті, що прагнуть скористатися ситуацією.

Спочатку я увімкнув режим героя — допомогти всім і кожному. Десятки справ за день, я не розумів пріоритетність кожного і діяв за ситуацією. Якщо мав локальні завдання по Києву чи встигав все зробити за декілька годин, то працював зранку і до 15-16, а потім спокійно робив дрібні доручення до комендантської години. Якщо ж потрібно відвезти великий вантаж та стояти в заторах, то попереджав команду в Levi9. Вони ставляться спокійно, адже в нас більшість волонтерить, а деякі пішли в ЗСУ чи ТрО. Зараз сформував більш раціональний підхід — 75% часу приділяю роботі, а решту присвячую критичним заявкам.

Один – це вже багато

Мотивація займатися волонтерством, як і іншими справами в мирному житті, в кожного своя. Я хочу бути корисним. Якщо зможу допомогти хоча б 1 людині зі 100, то зроблю все можливе. Коли привожу ліки бабусі, яка погано ходить, і за тиждень знову бачуся з нею. Коли передаю інсулін діабетикам, бо він до них не доїжджає. Коли 18-річному хлопцеві на фронт замовляю бронежилет і каску, які, можливо, врятують йому життя — тоді я відчуваю, що чиню правильно.