Facebook Pixel

«Ми міняємось. Навіть ватні артисти стали мегапатріотами». Олег Скрипка про те, як війна перепрошиває Україну

Війна довела, що український інформаційний та культурний простір мусить захищатися. Фото: Instagram Олега Скрипки

Війна довела, що український інформаційний та культурний простір мусить захищатися. Фото: Instagram Олега Скрипки

Українська музика, література, культура має змінитись якісно, щоб нація до кінця пройшла процес самоідентифікації після війни.

Про це заявив в інтерв'ю The Page рок-музикант, лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка.

Чому зміниться наше життя після війни, як покращити наш культурний простір і що робити з російським контентом — про це все читайте у нашій розмові.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Війна і виживання української нації

-Ваші відчуття: як війна сьогодні міняє Україну та українців?

Треба подивитись на цю війну в історичному контексті. Ось ми говоримо про колективну відповідальність росіян в плані підтримки війни, а я би развернув погляд в іншу сторону. Тобто я підняв би питання колективної відповідальності українців.

Поясню. Нам ця незалежність далася легко і безболісно. І тридцять років ми більш-менш жили не тужили, та не зробили важливих кроків для утвердження нашої незалежності.

Підписуйтесь на нас в Google News!

Наприклад, як наші сусіди-прибалти: вони не надавали громадянство ватникам, позбавивши їх права будь якого впливу. Хоча їх стартова позиція була, можливо, складніша за нашу, та вони розвивались швидко і продумано – і зараз вони в Євросоюзі, у НАТО.

У свій час ми не розібрались із «п’ятою колоною» у політиці, бізнесі, церкві, а культурний простір постійно здавав тест на виживання. Тут ми і дійшли до тієї точки, коли ситуація стала несумісна з питанням виживання нас як нації.

Це схоже на загострення хронічної хвороби в людському організмі, коли людина довгий час не піклується про своє здоров’я. Тоді хвороба протікає у гострому режимі: і організм або помирає, або одужує, отримавши міцний імунітет. Саме зараз це з нами і відбувається.

-Як ви зараз рефлексуєте — переживаєте війну? Психологи кажуть, що наше життя не буде таким, як раніше.

Благодійний концерт в метро у Дніпрі. Олег Скрипка виступає в укритті для мешканців міста та військових. Фото: Instagram Олега Скрипки

Благодійний концерт в метро у Дніпрі. Олег Скрипка виступає в укритті для мешканців міста та військових. Фото: Instagram Олега Скрипки

Ми більш-менш однаково сприймаємо війну. Коли з нами відбувається неординарна небезпечна ситуація, перший етап — шок, далі проходить, приходить страх, після страху – злість, після злості приходить азарт боротьби. Якщо ми починаємо діяти, після азарту йде перемога. Так людина влаштована. Ми всі проходимо ці стани. І я точно так проживав, моя родина, друзі.

Єдине правильне рішення, що ми мусили зробити, – ми пішли в дію. Хтось пішов у військо, хтось — у волонтерство, хтось допомагає близьким, або незнайомим людям.

Я артист, публічна особа, не можу не виступати. Тому я волонтерствую, виступаю для військових, поранених, медиків, волонтерів.

Багато українців виїхали і вже влаштовують своє власне життя за кордоном. Напевно, не всі з них повернуться додому. Що зробиш. Але найкращі лишилися і найкращі повернуться.

Ми мандруємо в Україну майбутнього вже інакші, набагато кращі. Я спостерігаю, як міняються люди — навіть ті, яких я знав багато років. Не підозрював, що в наших людей стільки емпатії, співчуття, взаємодопомоги.

Наскільки зараз важлива пісня? Для тих хто на фронті і в тилу?

Цей момент неймовірно гострий — це момент істини. Ми маємо цілий стос патріотичних пісень. І спостерігаємо, як старі пісні набувають високого, проникновенного змісту.

І подивіться, як українські російськомовні ватні артисти враз стали мегапатріотами. Дехто з них це робить навіть щиро. Як неофіти. Тож виходить, що народження справжньої української держави почалося вдосвіта 24 лютого. Я б хотів, щоб ці нові якості, які зараз народжуються в людях, ми зберегли і не повертались до старого.

Україні потрібна революція якості

-Що потрібно змінити на культурному фронті, як закінчиться війна?

По-перше, те, що тридцять років поспіль треба було робити, – поставити акцент саме на українську культуру, у мовному і історичному сенсі.

Це означає, що ми повинні дістати із архівів все прекрасне, що колись було зроблено українцями та було витіснено чужою культурою. Це необхідно, щоб забезпечити безперервність розвитку, щоб ми відчули і прожили все, що було до нас, та передати це своїм дітям і внукам.

Усе, те, що розвивалося на наших теренах десятиліттями, століттями у музичному плані, поезії, живопису. Щоб наші молоді митці хоча б знали, що було раніше до нас. Класно, якби було престижно знати і виконувати якісь старі першокласні твори.

У першу чергу слід підняти і повернути до життя український розстріляний джаз, розстріляну українську класику і ще багато чого. Замість цього в Україні десятиліття монопольно полонили ефір беззмістовні тілітілі-тралівалі переважно російською. Але сьогодні пісня наповнюється змістом, тому що саме сильний дух є джерелом видужуння нації.

Коли були введені музичні квоти, тілітілі-тралівалі заспівали українською мовою, що по суті мало що змінило в культурі споживання.

Тепер необхідна революція якості у музиці. Так щоб культурна людина також могла дивитися телебачення і слухати радіо, не заплющуючи очі і не затикаючи вуха.

Зараз, визнаю, контент сильно змінився, та без революції якості якісних змін у нашому житті не буде. Війна дає поштовх нашій самоідентифікації, тож треба пройти цей шлях до кінця.

Фронтмен гурту «Воплі Відоплясова» вважає, що Україні треба попрощатися з російським контентом. Фото: Instagram Олега Скрипки

Фронтмен гурту «Воплі Відоплясова» вважає, що Україні треба попрощатися з російським контентом. Фото: Instagram Олега Скрипки

Нам треба виростити дерево нашої нової нації. Як батько, як українець, як музикант я хочу, щоб наші діти мали змогу слухати і українську класику, і рок-класику, і джаз.

Станемо цікавими для світу, коли станемо цікавими для себе

-Сьогодні у світі спостерігається великий інтерес до України. 100 років тому капела Кошиця (її, до речі, фінансував Симон Петлюра), об'їхала усю Європу, США, щоб показати світу, шо таке Україна. Минуло століття, світ досі не знає, що таке Україна, зате добре знає російську культуру з Достоєвським, Чайковським.

У першу чергу, давайте будемо розвіювати міф «високої російської культури». Треба заявити на весь світ, що Достоєвський, Чайковський, Чехов, Гоголь, Рєпін, Прокоф’єв, Куїнджі, Малевич і ще багато хто – все це українці.

Нам, українцям, треба це усвідомити. Потім треба сказати це світові. Євробачення безумовно — це круто, але далеко, далеко, далеко не все.

- Але що ми можемо показати європейцям? Ну, не «Щедриком» одним жити, яким ми звичайно гордимося.

У нас є дуже багато хорошого контенту, який треба пропагувати. Революція якості, про яку я говорю, — це не тільки про те, що треба щось нове створити. Треба також звернути увагу на те, що в нас вже є.

Якось я приїхав до Швейцарії, у маленьке село і дивлюся: місцеве вино, швейцарське, коштує 2 чи 3 євро пляшка — дешево ж. Я подумав, що ніколи не чув про швейцарське вино. Купив, скуштував – і воно виявилось просто розкішним. Вино, яке вони не збираються за кордон продавати. Їм просто не треба хизуватись своїм продуктом. Вони просто роблять для себе. Тобто давайте робити для себе і якісно.

-А що з нашою естрадою буде далі? До війни це були два паралельні світи: одні співали для українців, інші сповідували принцип «какая разніца» — і співали для росіян.

Шоу-бізнес ми ніяк не подолаємо. Це як у магазині: завжди краще продається чіпси, жуйки і цукровані напої — усе шкідливе для здоров'я. Але треба розуміти, що культура — це не перегляди в Youtube, а культура – це не лайки. Інформаційний культурний простір мусить захищатися.

Українці повинні йти своїм шляхом, не оглядаючись на російський контент. Тому що наші «друзі» цілеспрямовано століттями нищили наші культурні «склади», так само як вони зараз нищать наші нафтобази і харчові склади.

Паралельно цим останні 30 років тому займалась і п’ята культурна колона. І прекрасно, що спільним зусиллям реалізовані проєкти, пов’язані з нашим славетним «Щедриком». Та крім цього, у нас є ще мегатонни прекрасного матеріалу, про який ми не знаємо.

-І все ж нам доведеться після війни щось робити з російським культурним контентом. Як це зробити?

Треба працювати з українським контентом, давати перевагу і допомогу. Війна точиться з 2014 року, а для багатьох людей в Україні війна взагалі не існувала. Одні співали московською мовою і їздили по Московії, а інші на дискотеках відривались під російську попсню, ходили на концерти російських реперів.

Якщо ви зараз пройдетесь будь яким українським містом, на які саме зараз падають російські бомби, зверніть увагу на сітілайти та афіші, що рекламують артистів. Досі висять там переважно російські артисти. Під бомбардуванням стоять сітілайти з російськими артистами! І це мегаважливо. Бо ми зараз знаходимось під бомбардуванням саме по цій причині.

Як кажуть: коли звучать гармати, музи мовчать. Через те, що музи мовчали, ось і загупали гармати, та полетіли бомби на наші голови. У свій час не була проведена культурна реорганізація, та, напевно, й люди не були готові. І зараз ми прозріваємо.

Чи є шанс зараз збудувати культурне суспільство — поки не ясно. Треба виграти війну, потім будемо перепрошивати країну.

Безумовно нам потрібні технології, ефективне суспільство, треба розвивати сільське господарство, годувати весь світ. Але нам в світі треба постати як культурна країна.

На моє глибоке переконання, культура мало сумісна з шоу-бізнесом. Ерзац-культура — це те саме, що харчуватись щоденно шкідливою їжею у фаст-фудах. Нам потрібний культурний і інформаційний ЗОЖ. Коли до нас прийде розуміння цього – тоді ми зможемо побудувати сильне суспільство.

-Як все-таки стати конкурентоздатною українській культурі у світі?

Це знову ж таки питання якості, змісту та знання власної спадщини.

Якось я познайомився з молодим хлопцем, він грає музику українських класичних композиторів початку ХХ століття, і з них більшість розстріляних. І був шокований високим рівнем творів. Ми про ці пісні нічого не знаємо. Досі у наших консерваторіях викладали Моцарта, Бетховена і, звісно, російських композиторів.

А де українські автори? Геніальні українські автори, високого кшталту музика — слава Богу, вона частково збереглася. Але частково була знищена. І так робилося в усіх галузях – і з джазом, і з українською естрадою.

Треба провести на державному рівні інвентаризацію цього всього. І сказати: люди, в нас є такі чудесні речі. Давайте їх вчити, пишатися ними.

У французів, наприклад, геть інакша ситуація. Вони колись під час своєї революції вони знищили свій фольклор. З цим їм менше повезло, ніж нам. Але на початку XX століття виник французький шансон. І увесь цей час він безперервно розвивається – аж до сьогодні.

Шансон, який йде ще від класичної французької поезії, і безперервно розвивається понад 100 років – став символом Франції. У нас це виглядає дещо інакше, бо ми не знаємо своєї традиції.

Те, що сьогодні є французькою співочою культурою, – це безперервна столітня традиція. І сучасні співаки, які шануються французами – справді хороші, бо вони є носіями цієї традиції, тому там є текст, є зміст, емоція.

Тобто після війни нам буде чим зайнятися. Вивчити своє і розвивати його, а світ по-справжньому зацікавиться лише справжньою, а не ерзац-культурою.

Коментарі

Всі новини