Чи можлива в росії масова та швидка мобілізація з огляду на величезні втрати, яких уже зазнали окупанти? Чи варто її побоюватися Україні?
Чи закінчуються в росіян бійці
Не важливо, чи орієнтуємося ми на дані про втрати начальника штабу оборони Великої Британії адмірала Тоні Радакіна, який заявляв про втрати із санітарними 50 тис. російських бійців, або про вищі цифри українських джерел, однаково йдеться про колосальні цифри.
За неповні 5 місяців вийшло з ладу до 20% чисельності Сухопутних військ російської федерації.
Звідси бійці 18-ї кулеметно-артилерійської дивізії з Ітурупа в полоні, фактично підрозділи Курильського укріпленого району, у її ротах — 37 осіб. Навіть до Чечні та Афганістану вони не їздили. А в нас приперлися посидіти на опорнику — нещодавно їх розмотала десантура.
Звідси «підводники в степах України»: 140-й загін боротьби з диверсійними силами Північного флоту – у Дементіївці Харківської області на лінії. Останніх нещодавно пошмагало ГУР, знищивши 36 людей і захопивши полонених.
Звідси — пенсіонери віком 62 роки в збитих штурмовиках Су-25 приватних військових компаній, плавсклад флоту в піхоті та безліч приватників на кшталт «Вагнера» та «Редута».
Дуже характерні та ясні дзвіночки. Закінчуються юніти, мілорде.
Чому мобілізувати росіян не так просто
Через високий рівень втрат усе частіше виникають крамольні думки про мобілізацію в рф. Але з нею не все так просто. Якщо ти востаннє призивав резервістів для війни в Афганістані, а у двох найважчих кампаніях у Чечні використав ОМОН і зведені вогневі групи поліції, то можливість фактично втрачається.
Мобілізація завжди починається зсередини назовні – з розширення штату військкоматів, тилових служб, ППО, баз зберігання, навчальних центрів.
Це означає розгрібати авгієві стайні документації, тасувати організаційну структуру, підіймати тягачі, усілякі ремонтні майстерні, формувати ланцюжок споживачів ПММ, трубопровідні та мостові бригади для збільшеної кількості нових частин. Будувати містечка та полігони, облаштовувати до них під'їзди, ремонтувати казарми, що гниють із часів СРСР.
А списків актуальних немає, «партизан» закликали мало, 40 тис. БАРСА, яким почали займатися з 2021 року на 140 млн населення росії, це сльози. Де їх шукати, людей із запасу — за місцем прописки? Ага, так.
Пам'ятаєте, як ми тяжко виплюнули перші хвилі у 2014 році й відсоток від плану? На 10 повісток — один, хто з'явився на комісію. Ось це воно. Те, що чекатиме росію, якщо там зважаться на мобілізацію. З огляду на те, що в розпал кампанії в них немає кількох років, щоб пропустити через зону ООС 1% населення, як це зробила Україна.
Так завжди було історично.
Досвід війни в Афганістані
Коли 40-ва армія переходила річку для виконання міжнародного обов'язку в Афганістані, з цим теж зіткнулися.
Наприклад, зі створенням навчальної частини в Кушці, коли довелося п'ять місяців перенавчати радянських кулеметників і гранатометників для реальної війни в горах. А за півтора роки вони зрозуміли, що частини, які готувалися за два тижні на Ла-Манш, у масі своїй готові так само, як зараз армія росії — рухати НАТО в 1997 рік.
1979 року почалася мобілізація 40-ї армії та тилових частин для неї — 50 тис. осіб із запасу. На секунду, 60% угруповання висмикнули із запасу.
Про те, як це відбувалося:
- половина бензовозів зі зберігання виявилися неготовими;
- ремонтні полки залишали на марші 35% своєї власної зламаної техніки;
- із натасканих автомобільних батальйонів з усіх округів ліпили 159-ту дорожньо-будівельну бригаду (добивали її до штату 5 тис. відряджених і людьми із запасу), —
можна писати давньогрецьку трагедію.
Загалом такий собі досвід. Болючий.
Країна із 4 млн людей, залучених до армії, змогла розгорнути в Афганістані 120 тис. угруповання. І в найбільших наступальних операціях проти «духів» на кшталт «Магістралі» могла виставити до 5 тис. осіб, знімаючи згодом красиві фільми про оточення 9-ї роти.
Чи можна відправити призовників на війну
Крім того, повертаючись до сьогодення, а куди призивати? Чи займалися росіяни кадровими частинами на кшталт нашого корпусу резерву, де було дев'ять бригад?
Чи є персональний резерв із укладеними контрактами, а не випадкові люди в запасі від Калінінграда до Владивостока? Кинь кубики на удачу й дізнаєшся, де вони зараз мешкають.
Не займалися, і ні.
Можна відправити строковиків і купити потім красиву білу машину «Лада» за гробові гроші. Бо строковики займалися улюбленим підшиттям підкомірців і побілкою поребриків.
А для того щоб привести до специфічного афганського театру військових дій (український із його щільною забудовою та лісистою місцевістю на півночі не менш специфічний) кулеметника в учебці на Кушці, знадобилося п'ять місяців. Для країни, у якої навчань на кількість батальйонів було дещо більше.
От такі реформи Сердюкова та армія нової подоби.
«ДНР» у сталевих касках і чеченці
Відповідаючи на запитання статті — так, безперечно, 140-мільйонна країна може провести мобілізацію. Але на практиці вона зіткнеться з масою проблем, яких не розвяжеш в авральному порядку.
На виході отримаєш мобілізованих «ДНР» у сталевих касках з аптечками 1976 року, які як баран на нові ворота дивляться на поранених поряд, що швидко стають «двохсотими».
Плюс — національні батальйони в Чечні, Татарстані та Бурятії, які в перспективі стануть паростками російського сепаратизму, коли бійці, які скуштували шальних грошей і крові, повернуться до своїх жебрацьких регіонів без перспектив і майбутнього.
Це не означає, що треба розслаблятися — триває важка оборонна операція, ворог атакує лінією Соледар — Сіверськ і веде ракетні обстріли нашої території.
Але найближчими місяцями росія навряд чи зможе використати до своєї переваги у важкому озброєнні ще й чисельну перевагу.
Читайте також
