Після вчорашнього Рамштайну-3, де країни НАТО домовилися про надання Україні додаткової зброї, в українських ЗМІ активно мусується дві теми.
- Перша: допомога адекватна, нам самим треба було краще готуватися до війни, тепер дарованому коневі у зуби не дивляться.
- Друга: перша п'ятірка країн з економіки за півроку війни поставила Києву знарядь менше, ніж одна рф (конкуруюча за ВВП з Мексикою та Туреччиною) — до двох гутаперчевих республік «ДНР» та «ЛНР».
Істина, як завжди, лежить десь посередині.
Що Захід готує для України
Фото: Getty Images
Україна одержала від США новий пакет допомоги на $1 млрд.
Нам відправлять гаубичний дивізіон М-777 (18 гармат) із тактичними вантажними автомобілями до них, керовані реактивні снаряди, дві наземні пускові установки комплексу «Гарпун», 36 тисяч 155 мм снарядів.
Вже на цьому етапі було зрозуміло, що в ньому присутні приховані позиції — 145 М-777 для Індії коштували $800 млн.
Десь там, ймовірно, ховаються додаткові M142 HIMARS, злиті за наявністю в опціоні через Washington Post – 8 машин.
Із попередніми чотирма та пакетами від Британії та Німеччини — це вже до 20 одиниць далекобійних РСЗВ.
Чи достатньо зброї Києву
Фото: Getty Images
Все вищезгадане — об'єктивно чимало, адже це не тільки логістика з іншого континенту та вагони реактивних боєприпасів, це ще й цифровий захищений зв'язок (тоді як у сухопутці у нас ще кіт не валявся).
Це цілевказівка, розвідка, банк цілей, навчання та взаємодія не злагоджених, зібраних з мобілізації екіпажів, не знайомих із технікою.
Все це гроші та відчутні: страховки, польоти авіації, перекладачі, робота супутників, створення банку цілей, відвантаження контрбатарейних радарів у минулих пакетах.
Банально, щоб виїхати в червону зону та не потрапити під «Смерчі» або балістичні ракети, потрібно буде заморочуватись, у разі рутинної роботи з придушення батарей.
І не останню роль у цих операціях гратиме західна розвідка, логістика та інфраструктура з навчання.
Озброєння не приїде швидко
Фото: Wikipedia
Роль відіграють терміни: польське замовлення HIMARS на $414 млрд – це дивізійний комплект за три роки. 2023 року приїде, дай Боже, 2024 року опанують. Не за місяць після чергового саміту країн-донорів.
Є ще й ризик: поставити техніку одразу у кількостях та підпалити її на численних етапах від залізничних станцій до виїзду на вогневу.
Бо чим більшим буде потік допомоги, тим більший ризик зальоту під час циклу логістики. Це буде удар не лише по лобі якнайшвидшого озброєння України на Заході, а й по моралі всередині України.
Зважаючи на те, що сюди поставляються легкі титанові «три сокири», а не семитонні М-198 зі зберігання (хоча їх більше, більше запчастин і стволів у разі війни на виснаження) — Альянс враховує цей момент.
Можливість доставити зброю не тільки на лафеті або залізничній платформі, але й нерозвиненою дорожньою мережею на причепі.
«Гарпуни» Південної Кореї та німецький «Марс»
Плюс до цього — є багато нюансів, як завжди буває в збройових контрактах. В наявності «Гарпуни» наземного базування зараз є тільки у Південної Кореї, а їхнє виробництво затягнеться мінімум до осені.
Навіть якщо паралельно навчати на них розрахунки, наприклад, на данських установках, які вже передані Києву, важко уявляти, що вони стануть на бойове чергування раніше зими.
Цикл виробництва сучасного напханого електронікою озброєння — це 6-8-12 місяців просто.
Німецька ракетна система залпового вогню Марс прошита тільки під унітарні боєголовки — Німеччина підписала договір про незастосування касетних боєприпасів.
Фото: eragun.org
Перепрошивка займе не один тиждень, а для контрбатарейної боротьби нам потрібні касети, щоб душити ворожі батареї.
Тим часом вже потрібні змінні стволи, запчастини та ремонт бойових пошкоджень для попередніх поставок.
Небезпечна логістика та осередки донорів у Німеччині
Фото: Getty Images
Загалом є суто військові нюанси. На кшталт того, що безглуздо просити в Європи тисячу арти, що буксується, коли в Німеччині її в наявності — нуль, а САУ у Британії та Німеччини разом — добре, якщо є 160 штук у строю.
А навіть якщо США відкриють свої засіки з М-198, то розконсервація, навчання розрахунків, постачання кораблями, «перевалка» у Польщі, злагодження в рамках дивізіонів та бригад триватимуть кілька місяців. При тому, що великі партії важкої техніки через залізницю будуть дуже вразливими, а порти в нас заблоковані.
Тож триває планомірна робота з урахуванням реалій. Зараз — зі створення розвідувально-вогневих комплексів, «пожежних команд», які вибиватимуть ворожу арту та ставитимуть на коліна тили на вістря російських атак.
Паралельно Альянс сформував на територію Німеччини «осередки з координації міжнародних донорів», які займаються пошуками боєприпасів радянських калібрів та розхідників до техніки, щоб ми не просіли за можливостями тут і зараз.
Чи могли Україні допомагати краще та швидше
Фото: Getty Images
Чи міг колективний Захід допомагати Україні більше, витрачати на оборону в середньому хоча б 2% та поставити нам озброєння, хоча б як рф до так званої «ДНР»? Так само, як ми могли побудувати завод снарядів, закінчити капсульні сховища та перевезти промку на Захід.
Але який сенс зараз про це говорити?
Довге покоління життя Європа жила у реальності, де супротивником була Лівія та Малі, а з росією потрібно було міняти сировину на послуги та технології. Де Італія, Німеччина, Британія та Франція мали танків менше, ніж Україна, бо спиралися на ВПС.
США ж чудово знають, особливо з досвіду Афганістану та Іраку, що не можна зробити Ctrl+C військових запасів та Ctrl+V на армії союзників, щоб виконати завдання.
Запаси росії з артилерії — вищі, ніж у США, і потрібні нетривіальні зусилля, щоб позбавити їх цього козиря на Сході України.
Дивізіон важких реактивних систем та до 300 знарядь різних калібрів – це лише перший етап реалізації плану, мета якого – посилення КББ та відновлення втрат України у перші місяці кампанії.
Чи потрібно нам швидше та більше? Так. Чи зможемо ми підготувати та забезпечити всю інфраструктуру та персонал, що обслуговують сотні знарядь? Далеко не факт.
Тому в нашому випадку швидко — це повільно, але постійно.
