3 червня виповнюється 100 днів повномасштабної війни росії в Україні. Риторика Заходу за ці 100 днів, з одного боку, змінилася від «Київ впаде за три дні» до «ми перевернемо небо та землю для перемоги України».
З іншого, в неї продовжують просочуватися російські наративи про втомленість Європи та США від війни, про те, чому українці не можуть чимось пожертвувати та піти на переговори з Володимиром Путіним, а також про те, що дуже швидке озброєння України все ще може спровокувати ядерну війну.
, звісно, вже писав про те, чому Захід вже не будує золоті сходи для Путіна, тобто не намагається продати йому частину українського суверенітету та земель як те, що він видасть за перемогу свому «насєлєнію», але якісь-то сходи все ще будуються — тепер, можливо, крижані в надії, що вони рано чи пізно розтануть.
Байден: НАТО не прагне війни з росією
Фото: Getty Images
Цікавою є остання публікація від особисто президента США Джо Байдена, який написав, що США робитимуть та не робитимуть в Україні в гостьовому есе для The New York Times.
Ключові тези його допису наступні:
- Мета Америки — бачити демократичну, незалежну, суверенну та процвітаючу Україну із засобами для стримування та захисту від подальшої агресії.
- Для того, щоб завершити війну дипломатією, Київ має отримати достатньо зброї, аби зайняти найсильнішу позицію за столом переговорів з країною-терористом.
- США нададуть Києву більш досконалі ракетні системи та боєприпаси та надішлють мільярди фінансової допомоги, пакет про яку Конгрес США погодив 19 травня, а Байден підписав вже 21 травня;
США схвалили допомогу Україні на $40 млрд: хто отримає гроші
- Штати працюватимуть разом з союзниками над подоланням продовольчої кризи та допоможуть їм зменшити залежність від викопного палива з рф;
- Східний фланг НАТО буде надалі зміцнюватися, США вітають заявки Фінляндії та Швеції на вступ до Альянсу;
- США не прагнуть війни між НАТО та росією, тому не відправляють американських солдатів воювати в Україні;
- США не заохочують та не дозволяють Україні завдавати ударів по рф;
- Штати не хочуть затягувати війну, лише аби завдати болю росії;
- Американці не тиснутимуть на український уряд — ані приватно, ані публічно — щоб Київ пішов на здачу своїх територій;
- Штати поки не бачать ознак того, що росія має намір застосувати ядерну зброю в Україні, хоча риторика кремля небезпечна та безвідповідальна;
- США триматимуть курс на підтримку українського народу, і, якщо Путін очікує, що єдність Штатів похитнеться або вони взагалі розпадуться, він глибоко помиляється.
Тут треба розуміти, що Байден запевнив, що Україна не отримає ракети, якими зможе вдарити по території росії. І справді, наразі ми отримаємо 4 установки HIMARS та 48 ракет для них, що могло б переломити хід війни за Донбас та Південь, але навряд чи цього вистачить для ударів по російських складах зброї чи палива.
Хоча, на його думку, саме удари по росії могли б призвести до ескалації та затягування війни, повільне отримання серйозної зброї проти російських ракет та артилерії її також затягує. Просто поки тільки для України.
Загроза Путіна та залізний кулак ЄС
Колаж зі знімком Getty Images
У іншій колонці для NYT військовий оглядач Томас Фрідман пише про те, яким відкриттям для нього стало перебування у Європі, і, хоча він пише про вторгнення до України з 24 лютого, тільки на континенті йому стало зрозуміло, що Володимир Путін погрожує не тільки Києву.
Тези його допису з Берліну зводяться до наступного:
- Думка, про те, що Володимир Путін вторгся в Україну, є хибною — він вторгся в Європу;
- Було легко припустити, що Європа змириться з повномасштабним вторгненням так само, як змирилася анексією Криму та окупацією частини Донбасу, але цього не сталося;
- Останнє вторгнення 24 лютого все частіше сприймається як повторення у XXI сторіччі нападу Гітлера на Польщу у вересні 1939 року;
- ЄС відмовився від багаторічних малопомітних санкцій та перейшов до запуску «високоточної ракети» до центру путінської економіки;
- Те, що відбулося в ЄС через вторгнення росії до України — стало «європейським землетрусом».
Ексміністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер доповнює цю метафору так:
«Пробудження — бум! — а потім усе змінилося».
Колишній статус-кво не повернеться, запевняє він: величезні зміни у Європі у відповідь росії відбулися не через американський тиск, а через інше сприйняття російської загрози:
- Відбулася повна втрата довіри до Путіна, що не дивно на тлі звірств російських солдатів;
- Тоді, як США, здається, розвалюються на частини, 27 членів ЄС приголомшили всіх, і насамперед самих себе, зібравшись разом, щоб зірвати путінське вторгнення;
- Путін вважав, що ЄС швидко розвалиться під його тиском, але Європа набагато згуртованіша, ніж до вторгнення в Україну;
- Кремлівський лідер думав, що Німеччина в нього в кишені та оплачена дешевим газом, але й тут прорахувався;
- навряд чи Захід зможе повернутися до нормальних відносин з росією без зміни режиму в кремлі, хоча й не закликає до його повалення.
Втома від війни: скільки протримається Захід
Ще один матеріал — цього разу від BBC, аналізує тріщини, що стали зʼявлятися у підтримці Заходом України. Втім, якщо копати вглиб усіх 100 днів вторгнення, то очевидно, що вони нікуди не зникали.
Матеріал можна звести до наступних тез:
- незважаючи на заклики Великобританії, Польщі та країн Балтії до однозначної поразки Путіна, лідери Франції, Німеччини та Італії закликають до іншого, більш компромісного підходу;
- приклади заяв про компроміс — заклик Еммануеля Макрона припинити вогонь та слова Маріо Драгі про те, що люди в Європі чекають на припинення вогню та відновлення переговорів між Києвом та Москвою;
- ще один приклад — 80-хвилинна розмова Олафа Шольца та Макрона з Путіним про експорт зерна з України, розмова, яку в Латвії назвали «самоприниженням» та повною відірваністю від політичної реальності;
- Джо Байден, хоча й натякав на необхідність падіння режиму у кремлі, не надав Україні ракети, які могли б добити до території рф;
- боротьба за нафтове ембарго затягнулася — хоча вона ніби й завершилася компромісом щодо неповної заборони на імпорт нафти, але пакет досі заблокований новими зауваженнями Угорщини;
- газове ембарго буде викинуте з сьомого пакету санкцій проти росії, повідомив канцлер Австрії Карл Нехаммер;
- Захід обіцяв багато зброї Україні, але знову обмежує військові зусилля Києва, тоді як росія не дотримується жодних обмежень;
- поступові, хоч і повільні успіхи рф на полі бою поєднані з вірою Путіна в те, що рано чи пізно Європа втомиться допомагати;
- якщо росіяни прорвуть українські позиції та просунуться до Дніпра — питання здачі частини територій Україною, тим більше Криму та Донбасу, знову вийде на порядок денний.
Висновки для України: боротьба до кінця
Фото: Міноборони України
Насправді висновки щодо неоднозначних дій та заяв Заходу про підтримку України не нові: поки Європа та США бачать успіхи Києва на фронті, вони продовжать, хоч і повільно, але нарощувати поставки зброї, — в надії виснажити росію достатньо для переговорів.
Водночас Захід не готовий до різкого озброєння України, аби не спровокувати більшу війну, вважаючи швидку перемогу Києва та її територіальну цілісність менш важливою, ніж ризики третьої світової війни.
Все це, на жаль, грає на руку Володимиру Путіну, який чекає, поки Європа втомиться, і почне знову тиснути на Україну, підштовхуючи її здати частину земель в обмін на хиткий та насправді нестабільний мир — як для Києва, так і для Брюселя.
Тим не менш, це не змінює ситуації критично — ми маємо воювати всіма доступними засобами, і воювати так, щоб продовжувати дивувати західних партнерів результатами. На жаль, ціна такої перемоги буде дуже болісною та кривавою.
