Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Відродження після війни. Світовий досвід економічного успіху для України

Які варіанти відновлення України є у повоєнний час. Фото: pixabay.com

Які варіанти відновлення України є у повоєнний час. Фото: pixabay.com

Російська військова агресія завдала багато лиха жителям України, але не варто забувати і про матеріальні втрати. Війна завжди супроводжується величезними руйнуваннями та масовим знищенням капіталу, як виробничого, і інфраструктури життєзабезпечення людей.

З початку війни, як стало зрозуміло, що росіяни сконцентрували зусилля на тотальній руйнації окупованих територій, точаться розмови про відновлення економіки країни. Фахівці називають це «планом Маршалла» для України. Така аналогія відсилає нас до відновлення низки держав Європи, що увійшли до сфери впливу США після Другої світової війни.

Народний депутат України IX скликання Ярослав Железняк скомпонував кілька таких історій у єдиний текст як приклади можливого відновлення України після завершення російсько-української війни.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

Це не означає, що саме так відновлюватиметься наша країна. Дані варіанти можуть бути скомбіновані, або взагалі вироблений свій унікальний варіант відновлення економіки, придатний тільки для України.

1. Відновлення Європи та «план Маршалла» (1948-1953 рр.)

На європейському театрі бойових дій були значні руйнування інфраструктури та промисловості. Виробництво агропрому становило 83% рівня 1938 року, промисловості 88%, експорт становив лише 59%. Економічні зв'язки були розірвані. Зруйновано було п'ять мільйонів будинків, мільйони людей не доїдали.

Підписуйтесь на нас в Google News!

Одним із інструментів відродження стали фінансові вливання з боку США щодо «Програми відновлення Європи» (в побуті «план Маршалла»), яку почали реалізовувати у 1948 році. За чотири роки було освоєно понад $17 млрд, що в нинішніх цінах близько $210 млрд. Дешеві кредити становили 20% загальної суми фінансових вливань, а 80% були передані у вигляді безоплатної фінансової допомоги.

«План Маршалла» був спрямований насамперед на відновлення промисловості. На відновлення інфраструктури Європа окремо отримала $14 млрд з 1945 до 1947. Ці кошти не входили до «плану Маршалла».

Фінансування було передбачено для шістнадцяти країн. Але основними одержувачами допомоги стали Сполучене Королівство, Франція, Італія, Західна Німеччина та Нідерланди. На ці чотири країни припало 2/3 всіх виділених коштів.

Гроші не йшли до бюджетів країн безпосередньо, а виділялися на цільове придбання промислової та сільськогосподарської продукції. Наприклад, перший рік дії 60% допомоги було виділено на продовольство.

Механізм дії «плану Маршалла»

Уряд США постачав країнам-реципієнтам товари та послуги, видаючи кредит у доларах. Потім уряди продавали товари підприємствам та приватним особам. Доларова вартість товарів оплачувалася у місцевій валюті. Далі отримані кошти використовувалися на потреби країн.

Більшість коштів було витрачено на товари із США:

  • $3,4 млрд на імпорт сировини та напівфабрикатів;
  • $3,2 млрд на продукти харчування, корми та добрива;
  • $1,9 млрд на транспортні засоби та обладнання;
  • $1,6 млрд. на паливо.

Контроль кошти було покладено на фонди під спільним управлінням органів влади країн-реципієнтів та США. Ці фонди акумулювали та розподіляли кошти, також вели облік потреб країни та контролювали витрати.

План був взаємовигідним. Інтерес США полягав у підтримці та поширенні своєї фінансової системи за рахунок нової сфери впливу у Західній Європі. Країни-реципієнти отримали серйозний імпульс розвитку, якого відновлення могло тривати десятиліттями. Через війну економіки країн-реципієнтів зросли на 30% проти довоєнним часом.

2. Економічний зліт Західної Німеччини (1948-1960 рр.)

Повалена Німеччина після війни лежала у руїнах. Виробництво скоротилося у 7 разів у порівнянні з довоєнним рівнем. Зруйновано 25% житла, 20% промислових об’єктів, 40% транспортної інфраструктури. Тільки кожна п'ята дитина могла лягти у своє ліжко, при цьому кожен третій німець мав можливість лягти у власну труну. Кожен другий мешканець Німеччини виявився безробітним. Фінансова система зазнала колапсу через величезну інфляцію та держборг.

Початком розквіту поклав Людвіг Ерхард, який ще 1946 року, будучи міністром економіки Баварії, активно просував проведення реформ. Реформи було оголошено 18 червня 1948 року, під час яких Ерхард здійснив свої дії з лібералізації німецької економіки.

Американський варіант передбачав запровадження замість рейхсмарок стабільної валюти. Ерхард одночасно з цим скасував державне планування і централізоване ціноутворення на більшу частину товарів. Це надало німецьким підприємствам повну свободу діяльності.

Основи повоєнного відновлення Німеччини:

  1. Промисловiсть. В основі економічного зростання лежала переорієнтація військових підприємств на легку, харчову, текстильну промисловість, виробництво побутової техніки та автомобілів. США дозволили відновити заборонене на той час виробництво алюмінію та верстатів. США також розгорнули постачання товарів на суму $3,8 млрд, з яких $1,5 млрд у рамках «плану Маршалла». Ці кошти прямували у спеціальні фонди та банки в розвитку економіки нашої країни.
  2. Фінанси. У фінансовій сфері, навпаки, лібералізму не було. Валютні обмеження знімали поступово. Під випуск держоблігацій здійснювалася підтримка підприємств. Велику роль відіграли прямі іноземні інвестиції. За період 1950-57 рр. обсяг інвестицій у Німеччині збільшився на 81%. Було також використано метод прискореної амортизації виробничих приміщень. У перші два роки можна було списати 50% їхньої вартості.
  3. Податки Для стимулювання експорту уряд давав податкові пільги та фінансування під великі контракти. Впроваджено прогресивну шкалу оподаткування. Фізособи, чиї доходи були нижче 2400 марок на рік, платили 18% податку, а ставку податку на доходи понад 250 тис. марок на рік підняли до 95%. Крім того, було знижено податки на доходи за цінними паперами.
  4. Будівництво. Відіграло важливу роль у відновленні економіки. Розруха та 12 млн біженців зі східних земель вимагали більше житла. Було впроваджено окрему програму стимулів для будівництва житлової та комерційної нерухомості, яка включала як податкові стимули, так і можливості спільного фінансування з державою.

Як результат у 1962 році рівень промислового виробництва у Західній Німеччині перевершив довоєнні показники втричі. До цього року ФРН посіла друге місце за величиною золотовалютних резервів, третє місце після США та Сполученого Королівства за обсягом промислового виробництва. Середньорічні темпи економічного зростання 1950-66 гг. становили близько 9,2%.

3. Італійський економічний бум (1953-1973 рр.)

Італія значно постраждала під час Другої світової війни. Історія повоєнного відновлення Італії унікальна тим, що тут був обраний варіант державно-монополістичного капіталізму. В Італії він виявився також у існуванні гігантських державних об'єднань.

Італія отримала $1,5 млрд допомоги за «планом Маршалла», переважно у вигляді товарів та обладнання. Характерною особливістю було те, що більшість цієї допомоги розподілили між компаніями-монополістами. З виділених на закупівлю імпортного обладнання $154 млн половину отримали лише 6 компаній: «Фіат», «Едісон», «Монтекатині», «Фальк», «Смі», «Саде».

У 1951 р. італійський уряд розробив і почав реалізовувати «систему пріоритету». Уряд розподіляло сировину те щоб великі монополісти першими отримували сировину, яке вважали дефіцитним у той чи інший період часу. Той самий принцип працював і у видачі кредитів. Монополії отримали в кредит 85 млрд італійських лір, а малий та середній бізнес у 8 разів менший. Наприклад, «Фіат» отримав 35% кредитів у рамках «плану Маршалла».

Дрібним та середнім компаніям був недоступний і внутрішній фінансовий ринок. З 600 млрд лір, зібраних з 1948 по 1952 р. шляхом випуску акцій та облігацій, більшу частину отримали великі концерни. В результаті італійські монополісти почали швидко розвиватися та захоплювати зовнішні ринки, що призвело до зростання промислового виробництва.

Аграрна реформа 1950-1955 років. Її суть полягала у викупі державою земельних наділів площею понад 100 га з подальшим продажем громадянам на виплат. Усього було продано 1,5 млн га землі, що допомогло збільшити ефективність аграрного виробництва та створити попит на виробництво аграрної техніки. Значну роль у відновленні економіки Італії зіграла і Корейська війна (1950-1953 рр.), оскільки США закуповували матеріали для військової техніки саме в Італії.

В результаті Італія повністю відновилася після війни до початку 50-х років. З 1953 по 1962 обсяг промислового виробництва зріс утричі. З мінусів виявилася суттєва монополізація економіки. Це призвело до того, що рівень зарплат не надто виріс. Надмірна монополізація привела вже до кінця 60-х років до корупції та диспропорції у розвиток окремих регіонів Італії.

4. Економічна експансія Японії (1948-1962 рр.)

Японія не просто програла війну, вона була знищена. Рівень промислового виробництва становив 20% показників 1939 року. 70% усіх промислових потужностей стояли у руїнах. Країна втратила всі території, де бралася сировина, паливо та продовольство.

Японія з 1945 по 1952 перебувала під повним контролем США. Це дозволило зробити непопулярні, але важливі ліберальні зміни. Японія також стала для США головним геополітичним союзником у регіоні. Тому США надавали максимальну допомогу, зокрема за рахунок втрати низки своїх позицій. На створення сильного успішного партнера в Азії США виділили понад $3 млрд. До речі, більшість країн Європи отримали значно менше фінансової допомоги. Єдиною сферою, яка була під обмеженням розвитку, — військово-промисловий комплекс (ВПК).

Відновлення Японії відбулося на стику ліберальної, планової та японської самобутньої економіки. Схід японського економічного дива проходив у два етапи.

Перший етап: «Демілітаризація та лібералізація» (1945-1952 рр.)

Насамперед у 1945 році вийшов закон про ліквідацію промислових картелів (дзайбацу). Вони зосередили у руках акції найбільших компаній ВПК, які були основою японської економіки до війни. Таким чином США умовно встановили антимонопольний контроль.

В 1949 США обмежило імпорт іноземних авто в Японію як протекціоністський крок. Корейська війна 1950-1953 рр. дуже допомогла промисловості Японії, оскільки США почали робити великі замовлення у японських заводів.

Податкова реформа 1949 року. Було знижено корпоративні податки. Натомість збільшено оподаткування населення, якого раніше практично не було.

Аграрна реформа. Держава конфіскувала сільськогосподарські землі у довоєнних землевласників і за дуже пільговими цінами продав їх фермерам, які раніше працювали на цій землі. Сільськогосподарські землі становлять лише 15% території країни, тому наголос зробили на ефективність та продуктивність. З'явилися заможні аграрії, які почали вкладатися у банківську систему та нові технології. Було прибрано обмеження на переїзд до міст.

Бюджетна реформа 1950 року. Були зупинені компенсації військовим заводам та безоплатні субсидії збитковим підприємствам. Японці вирішили не відновлювати зруйновану промисловість, а будувати її з нуля.

Тут виявилася особливість японців. Вони порівняно мало витрачали він, а зекономлені гроші вкладали у банки чи купували акції промислових підприємств.

Другий етап: «Японська модель» (1952-1962)

Після відходу США японці почали знову вільно керувати країною і привнесли в управлінські процеси особливості свого світогляду і приступили до побудови планової економіки японською. Національні особливості в тому, що хоча державне планування мало індикативний і рекомендаційний характер, йому слідувала вся країна. У складанні планів беруть активну участь представники фінансових груп та корпорацій.

Ключовим елементом успішного відновлення економіки країни стала ставка високотехнологічне виробництво. Якщо у середині 1950-х це були металургія, енергетика та суднобудування, то вже у 1960-х їх замінили електроніка та автомобілебудування.

Однією із ключових особливостей стало визначення пріоритетних галузей. Компанії з пріоритетних галузей отримували максимальну держпідтримку: субсидії, пільгові кредити, високі мита імпорт готової конкуруючої продукції, обмеження іноземних інвестицій та відверті демпінгові інструменти.

Розуміючи обмеженість своїх природних ресурсів, японці почали інвестувати у технології та активно скуповували патенти по всьому світу. У 1950-60 рр. японські компанії придбали понад 30 тис. патентів на суму близько $1 млрд. На науково-технічні розробки витрачалося понад 3% ВВП. В результаті виготовляли технологічну продукцію. Такий підхід дозволив Японії швидко захопити світовий ринок споживчої електроніки.

У результаті 1956 року показник ВВП душу населення перевищив довоєнний рівень. У період відновлення середній річний приріст ВВП душу населення становив 7,1%. Ще через дванадцять років, у 1969 році Японія вийшла на друге місце у світі за обсягом ВВП та промислового виробництва. Її економіка стала хрестоматійним прикладом успішного відновлення після війни.

5. Південнокорейське економічне диво (1945-1980 рр.)

Після Корейської війни 1950-53 рр. країна виявилася повністю зруйнована і поділена на дві частини. ВВП душу населення 1961 року становив лише $80, що було менше, ніж у багатьох країн Африки. У містах був електрики, а основна промисловість залишилася у Північній Кореї.

В історії Південної Кореї головним фактором зростання стало фінансування із США. З 1945 по 1976 рік Корея отримала понад $12,6 млрд. Більше із союзників США отримав лише Ізраїль.

Проте до 1960-х Південна Корея була антиприкладом ефективності використання фінансових коштів. Основну інфраструктуру було відновлено, але в іншому гроші США активно розкрадала політична еліта країни.

В економіці влада намагалася проводити політику «імпортозаміщення». Вона виявилася провальною, оскільки країна не мала достатніх обсягів природних ресурсів та внутрішнього ринку. У результаті промисловий розвиток був незначним, але породив великі промислові клани. Економіка ж покладалася на імпорт за рахунок фіндопомоги, грошей, витрачених американськими солдатами, і чорний ринок товарів, що процвітає, орієнтований на американські війська.

До 1957 р. більшу частину бюджету Південної Кореї наповнював продаж товарів, які країна отримувала у межах допомоги США, а уряд допустив значну емісію.

Внаслідок такої політики економічного зростання не виявилося. У 1956 року експорт становив лише $25 млн, тоді як імпорт $389 млн. Дефіцит торговельного балансу теж покривався з допомогою фінансових вливань США. У період 1945-60 рр. єдині фундаментальні реформи, які були проведені, це земельна реформа та масова освіта.

У результаті США скоротили фінансування і змусили Південну Корею змінити політику. З приходом 1961 року диктатури військового уряду генерала Пак Чон Хі Південна Корея стала орієнтованою експорту економікою.

Імпортне мито також було знижено, але бізнес, який виконував встановлені експортні квоти, отримував доступ до субсидованих кредитів та інших фінансових бонусів. У країні активно впроваджувалися податкові канікули та спрощення процесу інвестування в країну.

У країні ефективно використовувалися також і неринкові методи: п'ятирічне планування, націоналізація банків та державні завдання великих промислових конгломератів — чеболів.

Важливу роль економічного підйому Південної Кореї зіграла і В'єтнамська війна, оскільки США стали великим замовником. Доходи країни від військових контрактів 1967 року становили $185 млн або близько 4% річного ВВП країни. Допоміг і розвиток Японії. Дешева південнокорейська робоча сила та японський капітал із технологіями стали формулою економічного успіху. Через війну, товари легкої промисловості, спільно вироблені у Південній Кореї, становили понад 70% експорту країни, а Японія стала великим іноземним інвестором у Південній Кореї.

У 1970-х економіка Південної Кореї повністю перестала бути сировинною та перейшла на виробництво технологічних продуктів. Почався розвиток важкої та хімічної промисловості, але до повоєнного відновлення це вже не мало відношення.

У 1960-80 рр. Південна Корея стабільно росла в середньому на 8% на рік. Її ВВП у рази перевищував ЗПС Північної Кореї. У 1963-69 рр. середній щорічний приріст ВВП взагалі досягав 35%. Це зростання заклало фундамент для того, що Південна Корея стала однією з провідних світових економік вже до 2000 року.

6. Становлення Ізраїлю (1948-1962 рр.)

Територія країни була зруйнована війною за незалежність, економіка перевантажена величезним близько 800 тисяч напливом емігрантів. Витрати армію становили 40% від усіх витрат країни. Сільське господарство забезпечувало лише близько 50% потреб у продуктах харчування, а доходи від експорту покривали трохи більше 30% витрат імпорту.

Становлення Ізраїлю за умов постійної війни з країнами Арабської ліги, багато в чому обумовлено кредитами та грантами із США. Вагоме фінансове вливання було забезпечене за рахунок держоблігацій («Позика незалежності), які розміщувалися в інших країнах. Ізраїль став єдиною країною, якою США для повоєнного відновлення дозволили розмістити свої облігації. Ресурсом стали також репарації від Західної Німеччини ($112 млрд. у сучасному еквіваленті), які склали до 55% додаткових доходів бюджету в 1952-65 рр.

Однак із 1952 року Ізраїль почав впроваджувати «Нову економічну політику», в рамках якої скасовано розподільну систему та держрегулювання цін.

Водночас країна запускала великі інфраструктурні проекти як будівництво Національного ізраїльського водопроводу, енергетичних заводів і портів. Значні інвестиції держави йшли в аграрний сектор та легку промисловість.

Головна схожість України та Ізраїлю полягає в тому, що обидві країни мають дуже недружніх сусідів. Тому висока частка витрат на ВПК неминуча. Дві війни, «Шестиденна війна» (1967) та «Війна судного дня» (1973), дали важливий імпульс розвитку ВПК Ізраїлю. Військова промисловість стала головним роботодавцем, а країна лідером військової промисловості. Експорт озброєння став важливим джерелом бюджету Ізраїлю.

В результаті за десятиліття 1954-64 рр. ВВП Ізраїлю зростав на рівні 10% (трохи менше темпів зростання економіки Японії). Споживання на душу населення зросло на 221%, країна практично досягла нульового безробіття. За цей період Ізраїль залучив інвестиції та зміг закласти основи своєї промисловості.


Як бачимо, рецепт відновлення кожної країни різний і залежить від її економічних, геополітичних і навіть культурних особливостей у довоєнний період.

Але є низка загальних інструментів для успішного відновлення: створення великої кількості робочих місць державою, розвиток високотехнологічних галузей, зокрема розвиток ВПК та значне вливання фінансових ресурсів.

У той же час, навіть за найсприятливішої повоєнної кон'юнктури, важливо ефективно використовувати отриманий ресурс. Від цього залежить зростання економічної сили, що є основою всіх соціальних процесів.

Коментарі

Всі новини