Як обіцяв, починаю публікувати частини документа, підготовленого разом із колегами з Ukrainian Institute for the Future.
Починаючи будь-який дослідницький документ, важливо визначити проблему, а також причини, які до неї призвели.
Перша частина присвячена аналізу причин, чому Україна виявилася не готовою до агресії з боку Росії у 2014 році та чому ми не змогли запобігти агресії 2022 року або бути максимально до цього готовими.
Чому Україна виявилася не готовою до військової агресії РФ
Якщо коротко, основні причини: ми не мали свого плану, не були суб'єктом і йшли у фарватері інших суб'єктів, бувши для них ресурсом.
Ми не проєктували державу для цілей України, далі проїдаючи потенціал, що дістався від УРСР і «матінки-природи».
Ми дозволили активно працювати в Україні агентам Росії, які вели організовану диверсійну економічну діяльність.
У підсумку втрачали ринки, промисловість, людей, знання, збільшуючи залежність від інших країн і донорів.
Загальні причини:
1. 1991 рік – прихід до влади Кравчука та втрата унікального шансу обрати західний вектор розвитку. Україна, що не відбулася, ребрендинг УРСР без проєктування та будівництва нової самодостатньої України з власною стратегією розвитку.
2. Тотальна віра українців у братство з Росією (реальний ментальний відрив і незалежність розпочалися у 2014 році).
3. Відсутність стратегії розвитку країни, досвіду роботи з майбутнім, опрацювання сценаріїв і програмування найкращих із них.
4. Відсутність єдиних правил у країні для всіх і ефективної судової системи, що створювало клас привілейованих, можливості для монополізації, відсутність відповідальності за корупцію.
5. Тотальна корупція в країні, зокрема в армії та ВПК: розкрадання матеріальних ресурсів, наявних озброєнь. Це відбувалося за стимулювання з боку РФ. І низка президентів України були глибоко в цьому зацікавлені.
6. Відсутність мілітаризації країни після 2014 року — було багато зроблено для відродження армії, але за п’ять років влади Порошенка можна було зробити в рази більше.
ВПК
1. Розвал ВПК агентами з РФ (є непрямі і прямі підтвердження).
2. Знищення українських промислових підприємств західними партнерами. Україну хотіли зробити масовим покупцем старої оборонної продукції Заходу, а не розробником. Найбільш «убиті» підприємства на сьогодні – автобудування, радіолокація. Ми майже втратили своє суднобудування, а сучасні розробки ВПК виявилися такими, що не мали попиту в державі.
3. Відсутність стратегії розвитку ВПК (з'явилася у 2021 році, недієздатна) як наслідок.
4. Запуск ліквідації підприємств концерну «Укроборонпром», не маючи ресурсу для завершення процедури. У робочому стані планувалося зберегти 13 підприємств (10% загальної кількості), з-поміж яких немає авіаремонтних, радіолокаційних заводів.
5. Проблема держуправління ВПК – приходили команди з різними цілями, що не призводило до розвитку ВПК: мета «отримання прибутку» — команда не розвивала ВПК, «принесення користі» – не затримувалися, бо не приносили прибуток, «проведення реформ» – дурні реформи проводилися, розумні блокувалися.
6. Корупційний складник у роботі управлінців ВПК і неможливість відмовитися від їхніх послуг (упродовж десятиліть управлінці у ВПК не змінюються – це єдині компетентні люди в цій сфері).
7. Відсутність підготовки територіальної оборони.
Внутрішня політика
1. Держапарат не проєктувався для цілей України.
Він продовжував бути спадкоємцем УРСР, де головним бенефіціаром були не громадяни, а КПРС і Кремль. Зрештою держапарат в Україні не функціональний, не професійний, корумпований.
2. Неефективний Кабінет міністрів України. Багато зайвих функцій і відсутність стратегії, топтання на місці.
3. Існування України в «розібраному стані» (політика, економіка та інші сфери).
4. Слабкий вплив центру на регіони, який і далі слабшає.
5. Брак консенсусу на найвищому рівні. Політичні чвари всередині країни. Немає цілей, що об'єднують політичних опонентів.
6. Існування України в режимі олігархічної угоди.
7. Відсутність можливостей довгострокового планування та пріоритетів розвитку.
Зовнішня політика
1. Відсутність цілісної стратегії зовнішньої політики. Відмовившись від нейтралітету та багатовекторності, ми залишилися ментально, політично, ідеологічно в концепції «холодної війни». Зовнішня політика України залишалася біполярною (РФ — Захід), ми сприймали світ як війну блоків і мали приєднатися до одного з них. Тому за 30 років упала здатність формувати амбіції та діяти прагматично.
2. Випадання зі світових політичних процесів (США, Китай, Польща).
3. Відсутність союзників. Уряд говорить гаслами, але не має пріоритетів, довгострокової стратегії, тому не може мати довгострокових партнерств.
Зокрема, система Міністерства закордонних справ є неефективною – говорять те, що сподобається керівництву, ініціативність на рівні дипломатів і міністерства низька. Багато кадрів МЗС працюють від відрядження до відрядження.
4. Низька ефективність ухвалених Офісом президента рішень із зовнішньої політики (дрібні конфлікти з Угорщиною, Польщею, неадекватна політика щодо НАТО та США).
5. Відсутність зв'язку зовнішньої політики та економіки. Торгово-промислова палата, підприємства, посольства – усі працюють власними силами, немає концентрації зусиль.
6. Передавання питань нацбезпеки та оборони на зовнішньополітичний аутсорсинг. Завищені ілюзії та очікування — наприклад, надія на «західних союзників» за відсутності конкретних домовленостей.
7. Слабка аналітична робота із зовнішньої політики (відсутність системної аналітичної роботи щодо Росії, слабка аналітична робота з вивчення регіонального та глобального політичного контексту, відсутність моделі роботи держорганів із приватним сектором в аналітичній роботі, відсутність в Україні серйозної, не мейнстримної експертизи зі спеціалізованих міжнародних тем).
8. Відсутність системи підготовки спеціалізованих кадрів за окремим регіоном, країною або зовнішньополітичною тематикою.
9. Неадекватна й нечесна комунікація з населенням щодо позиціювання України на міжнародній арені.
Уряд створює для людей ілюзію, а потім опиняється в пастці цих ілюзій – зокрема, це стосується рішень щодо ЄС, НАТО.
Економіка
1. Невіра у війну і, як наслідок, відсутність плану підготовки до війни.
2. Не було створено мобілізаційних планів для економіки.
3. У підсумку практично неможливе оперативне переведення економіки на військові рейки.
4. Не було проведено аудиту щодо можливостей підприємств виробляти військову продукцію, ремонтувати техніку. Відповідно, зараз немає конкретних вказівок підприємствам від держави.
5. Слабка внутрішня економіка:
- відсутність мотивації в людей в уряді мати сильну економіку;
- відсутність довгострокової економічної стратегії, що реалізується;
- неефективна бюджетна політика («неефективні витрати» замість створення стимулів для розвитку).
6. Інфантильне незріле суспільство, яке чекає «дива» від держави та чиновників (які не здатні його дати).
7. Деіндустріалізація економіки – відсутність концепцій, програм, стимулів розвитку промисловості; розпилення наявних активів, а не створення нових; максимізація та виведення грошових потоків із підприємств (особливо державних), а не розвиток.
8. Держава не створювала умов для розвитку бізнесу та промисловості:
- відсутність гарантій права власності та захисту інвесторів;
- відсутність умов для появи та розвитку ринку капіталу;
- відсутність єдиних, зрозумілих, прозорих правил;
- відсутність стимулів для промисловості та інновацій.
9. Слабка промисловість, технологічна відсталість.
- Наука та інновації відірвані одне від одного.
- Ми не стимулюємо створення нових технологій, зокрема, оборонних технологій і технологій подвійного призначення.
10. Відсутність ефективного держрезерву.
11. Хронічна залежність від зовнішньої фінансової допомоги (МВФ, ЄС) і, як наслідок, неможливість провести радикальні реформи (зокрема податкову), які не підтримують західні партнери.
12. Сировинна модель розвитку економіки (статистика це підтверджує).
13. Якщо втрачаємо території — втрачаємо й сировину та більшу частину економіки (зокрема, на Донбасі та в Криму зосереджено значні запаси газу та інших корисних копалин).
14. Відсутність міграційної політики, відтік кваліфікованих кадрів, втрата якісного людського капіталу, тотальна, всепроникна професійна деградація та дефіцит фахівців.
15. Слабка зовнішня економічна політика:
- відсутність концепції зовнішньої економічної політики та відповідних кроків (це частково визначило відсутність союзників України у війні);
- відсутність місця України на міжнародній мапі розподілу праці, випадання з міжнародних виробничих ланцюжків. У світу немає залежності від України й мотивації зберегти тут виробничі потужності, капітал, людей;
- дуже мало західного капіталу в Україні (який насправді всіляко не пускали).
Це тезовий перелік причин, аналіз яких дає змогу зробити роботу над помилками й не повторювати їх у майбутньому.
Але сама робота буде непростою.
Хто її проводитиме?
Текст опубліковано за згодою автора
Читати Стратегія економіки України воєнного часу (частина 2)
Читати Стратегія економіки України воєнного часу (частина 3)
Читати Стратегія економіки України воєнного часу (частина 4)
Читати Стратегія економіки України воєнного часу (частина 4.1)
Читати Стратегія економіки України воєнного часу (частина 5.1)
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
