Набридло бути країною хронічно нереалізованих можливостей

Дмитро Боярчук

виконавчий директор CASE Україна

Я хочу, щоб після війни ми більше ніколи не просили:

МВФ — дати кредити;

ООН — нас пожаліти;

Захід — дати зброю;

НАТО — гарантії безпеки.

Ми й без допомоги можемо бути багатими, розвиненими та цікавими всьому світу. А наші воїни – найкраща гарантія миру.

Можемо… якщо справді цього захочемо.

Після Помаранчевої революції «на кордоні стояли» мільярди інвестицій. Вони зайшли, але швидко про це пожаліли й тікали із шаленими збитками. Після Революції Гідності «на кордоні стояли» десятки мільярдів, які так і не дочекалися сприятливих умов. Вікно можливостей зачинилося. Після цієї війни «на кордоні» будуть СОТНІ мільярдів… проте, будьмо відвертими… вони знову можуть постояти, почекати й піти в іншому напрямку.

Від нас залежить, чи станемо ми новим «тигром» або залишимося територією «кумів-що-порішають» і «друзів-для-яких-немає-закону». Тільки цього разу – зі своїм власним культом перемоги.

Не потрібно пафосних заяв, що ми приречені бути успішними й великими. Ні, усе далеко не так. Українці об’єдналися заради виживання — ми це вміємо й довели не раз. Але об’єднатися заради розвитку нам поки ще жодного разу не вдавалося. А тому гарантій успіху навіть після такої кривавої війни немає жодних.

Нам потрібна сильна економіка. Тепер не тому, що хочеться жити, «як у Європі». Сьогодні причина поважніша. Ніхто не любить бідних родичів. Особливо тих, які хронічно бідні. Сьогодні світ захоплюється мужністю українців, але роками оплачувати нашу 300-річну війну ніхто не буде.

Тому сильна економіка – це тепер не просто якість життя, це питання нашого виживання.

Уже набридло бути країною хронічно нереалізованих можливостей (30 років поспіль). У нас є все необхідне, щоб стати ГІПЕРуспішними. А після нашої перемоги до нас буде шалений інтерес. Єдине, чого нам бракує, єдина наша хронічна вада – це неготовність жити без підтримки «кума-рішали». Вибачайте, що посеред війни і про те, що «не на часі».

До 24 лютого ми в багатьох сферах рухалися в правильному напрямку. Не без винятків, ні (про податкову систему іншим разом). Але стартувала земельна реформа. Скресла крига судової реформи. І ці фундаментальні речі, якщо будуть доведені до логічного завершення, ляжуть в основу нашого цивілізаційного стрибка з третього світу в перший. Якщо… будуть доведені до завершення…

Правда в тому, що на сьогодні критична економічна реформа – це реформа судової системи. Майже вся інша інфраструктура для процвітання та розвитку в нас є. Але бракує – критично бракує – верховенства права й ефективної судової системи. Без цього жодні «інвестиційні ради» чи London roadshow не допоможуть.

Я впевнений, що ми виграємо цю війну. Я впевнений, що ми відбудуємо країну. Але я не впевнений, чи ми готові використати нове вікно можливостей, щоб вийти у вищу лігу світових держав. Досвід наших двох революцій говорить про те, що ми можемо вражати не тільки героїзмом, але й унікальною здатністю змивати в унітаз історичні шанси заради дріб’язкових корупційних інтересів.

Якщо моїм словам немає віри, згадайте російське казнокрадство та його роль у розгромі московського війська. Давайте не будемо, як росія.

Текст опубліковано за згодою автора

Оригінал