Нещодавно президент Володимир Зеленський звернувся до уряду з низкою пропозицій відносно змін до податкового законодавства.
Одна з них стосується розробки та внесення до парламенту у тримісячний строк законопроекту про одноразове декларування.
Дана обставина пожвавила суспільний інтерес як щодо мети, так і щодо механізму реалізації вказаної законодавчої ініціативи.
Перш за все варто зазначити, що запровадження одноразового декларування спрямоване не на встановлення та стягнення додаткових податків, як це може видатися на перший погляд пересічному громадянину, а на запобігання ухиленню від вже існуючого оподаткування, а саме — податку на доходи фізичних осіб (ПДФО).
Річ у тім, що для всіх громадян конституційним обов’язком є сплата податків та зборів в порядку і розмірах, встановлених законом. Таким законом є Податковий кодекс, який регулює відносини у сфері оподаткування.
Наразі ставка ПДФО у Податковому кодексі визначена на рівні 18% від загального місячного (річного) оподатковуваного доходу кожного громадянина.
Буде встановлено обов’язок населення декларувати всі свої подальші доходи та сплачувати з них 18 %.
Зрозуміло, що до складу такого доходу віднесена і заробітна плата, оподаткування якої для прикладу ми розглянемо більш детально.
Загальновідомо, що для бізнесу в Україні стало вже звичним при залученні найманих працівників встановлювати комбіновану систему оплати праці.
За такою системою одна частина заробітної плати є офіційною (як правило, вона приблизно дорівнює гарантованому законом розміру), а інша – неофіційною, яка, власне, і становить основний розмір винагороди за виконувану роботу.
Значення та цілі такого поділу зрозумілі – зменшення об’єкту оподаткування, адже всі податки (18 % з ПДФО та 1,5 % військового збору) будуть сплачені лише з офіційної частини заробітної плати.
За вказаного стану речей між реальними доходами населення та сплачуваними податками існує велика різниця, яку держава і має намір зменшити шляхом запровадження одноразового декларування.
Отже, мета законопроекту щодо одноразового декларування, розробку якого президент доручив Кабміну, полягає у наповненні дербюджету новими надходженнями від сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за вже встановленими ставками.
І тут ми підійшли до основного питання: а звідки такі нові надходження взагалі мають взятися?
Відповідь міститься в механізмі одноразового декларування. Його деталі після розробки можуть бути різними, проте основна суть (враховуючи численні законодавчі ініціативи з цього питання у попередні роки) добре відома.
Практична реалізація одноразового декларування полягатиме у наступному.
Спочатку громадянам нададуть час на добровільне декларування наявного в них у власності майна (нерухомості, грошових коштів, транспортних засобів тощо).
З метою заохочення декларування існуюча податкова ставка з ПДФО у розмірі 18% на одне майно може бути зменшена, а на інше – взагалі зменшена до 0%. Об’єкт оподаткування особа визначає самостійно з поміж того доходу, за який податки сплачені не були.
Одночасно буде встановлено обов’язок населення декларувати всі свої подальші доходи та сплачувати з них ПДФО, однак вже за ставкою 18 %.
Всі активи, вартість яких буде перевищувати встановлений ухваленим законом розмір, відстежуватимуться податковою. У подальшому, за наслідками звітного періоду, отримані доходи та здійснені витрати будуть між собою співставлятися.
Якщо сумарна сума отриманого та задекларованого доходу більша за придбані активи, вважатиметься, що витрати громадянина співмірні з його доходами.
Якщо ж витрати особи перевищать задекларовані нею доходи, податковим органам доведеться пояснювати джерело походження коштів, за які було придбано майно.
За наслідками відповідної перевірки, якщо особа не зможе пояснити джерело походження незадекларованих коштів, податкова зможе донарахувати суму податкового зобов’язання та накласти штраф за порушення податкового законодавства.
Для виконання державою в особі податкових органів функцій з оцінки здійснених громадянами витрат будуть використовуватися як прямі, так і непрямі методами визначення сум податкових зобов'язань.
До перших належать дані, що отримані з офіційних джерел (декларацій, відкритих реєстрів). До других належить інформація, яка одержана за методом економічного аналізу (приміром, певна особа придбала майно і каже, шо сплатила за нього визначену суму, в той час як його реальна вартість в декілька разів вища).
Це, в свою чергу, незмінно призведе до розширення повноважень податкових органів.
Таким чином, запровадження одноразового декларування є лише однією із умов подальшого встановлення податкового контролю над доходами та витратами населення, здійснення якого може виявлятися у різних формах.
Приклади встановлення фінансового контролю за доходами населення вже наявні в чинному законодавстві.
Нещодавно, а саме — 28 квітня, набрав чинності закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Його норми зобов’язують суб’єкта первинного фінансового моніторингу, тобто будь-яку компанію, що надає послуги з переказу коштів, забезпечити усі перекази інформацією як про платника, так і про отримувача переказу на суму понад 5 тис. грн.
Враховуючи загальну тенденцію діджиталізації державних сервісів, подальше використання такої інформації в податкових цілях залишається питанням часу.
Підсумовуючи викладене, можна зробити такі висновки. З одного боку, запровадження одноразового декларування сприятиме детінізації доходів населення.
З іншого – зазначені законодавчі ініціативи пов’язані з суттєвим розширенням контрольних функцій державних органів, що не завжди та не всюди є виправданим.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
