«Жигулям» — 55 років: п'ять правдивих міфів про ВАЗ-2101

Фото: ДАІ СРСР

На них їздив Айртон Сенна, ними торгувала Coca-Cola, їх збиралися випускати під Києвом спільно з Renault і з легкої руки КДБ

55 років тому в Турині було підписано протокол про будівництво в СРСР автозаводу для випуску ліцензійної малолітражки Fiat 124, яка того самого року отримала титул Car of the Year. «Жигулі» миттєво стали найпопулярнішою автiвкою в Радянському Союзі і змінили погляди наших батьків на приватний автотранспорт.

Фото: Satra Motors

З 1970 по 1988 рр. було зібрано 4,847 млн. екземплярів ВАЗ-2101 і його модифікацій, які продавалися в 46 країнах всіх п'яти континентів

Вибір засобу вилучення

Статистика знає все, стверджували великі знавці радянського життя одесити Ілля Ільф і Євген Петров. У другій половині 60-х, за підрахунками Центрального статистичного управління, під матрацами доморощених Корейкіних накопичилася вочевидь надмірна кількість грошових знаків. Щоб повернути їх до засіків Батьківщини, було ухвалено рішення побудувати ще один завод із виробництва малолітражок, які за часів СРСР були в «страшному дефіциті». Тоді в хороший рік наш автопром випускав майже 150 тис. автомобілів, проте більшу частину з них становив комерційний транспорт. У вільному продажу легковиків практично не було — навіть «Запорожці» розподілялися за списками підприємств, працівникам яких доводилося чекати своєї черги щонайменше 3 — 4 роки.

Крім повернення грошей у казну та розв'язання проблеми дефіциту, компартія бачила в будівництві нового заводу-гіганта ще один плюс. Виробництво сучасного автомобіля давало можливість перезапустити не тільки автомобільну, але й супутні галузі: сталеливарну, машинобудівну, нафтопереробну, хімічну тощо, адже для закордонного авто були потрібні нові сорти сталі, різновиди пластику, типи шин, олив, бензину тощо, які раніше нашою промисловістю не випускалися.

Скан: «Техніка Молоді»

Публікація про Fiat-124 в журналі «Техніка Молоді». 1966 р

Вибір партнерів

Коло можливих партнерів спочатку складається з трьох концернів, яке зрештою розширилося до «могутньої купки»: BMW, Fiat, Ford, Renault, Opel, Peugeot, SAAB і VW. З одними компаніями все обмежилося зондуванням ґрунту, з іншими справа дійшла до попередніх переговорів, треті використовувалися КДБ для тиску на незгідливих партнерів.

За спогадами резидента КДБ у Римі Леоніда Колосова, наведеними в книзі «Розвідник у Вічному місті», угоду з Fiat гарантував і частково фінансував банк Instituto Mobilare Italiano. Коли італійці вперлися, римська резидентура пустила слух про «запасний варіант» — більш передовий за конструкцією Renault-16 і відправлення радянської делегації до Парижа. Насправді вибір було зроблено з огляду на суто політичні мотиви. У середині 60-х Італія була останньою з європейських капіталістичних країн, де комуністи мали шанси прийти до влади. І навіть правляча партія християнських демократів в особі прем'єр-міністра Альдо Моро всіляко загравала з пролетаріатом і аграріями плюс давила на Fiat і IMI, вимагаючи не псувати відносини з Радянським Союзом.

Вибір міста-заводу

Під час вибору майданчика для будівництва автогіганта спочатку розглядали 54 об'єкти у восьми республіках СРСР. До фіналу, крім наших Броварів і білоруського Мінська, вийшли чотири міста РРФСР: Бєлгород, Горький, Ставрополь-на-Волзі та Ярославль.

Супутник Києва видавався ідеальним місцем, оскільки відповідав усім критеріям, що висувала держкомісія, на кшталт наявності в регіоні енергогенерувальних потужностей, висококваліфікованих фахівців, машинобудівних заводів, наближеності до розвиненої транспортної та будматеріальної інфраструктури. Але Бровари підвела, з одного боку, відсутність у Радміні потужного українського «лобі»; з іншого — наближеність до Києва, який мав напівзакритий статус через концентрацію стратегічних об'єктів і заводських «ящиків»; з третього — коли 1964 року Ставрополь-на-Волзі перейменували на честь глави компартії Італії Пальміро Тольятті, ім'я переможця в цьому соцзмаганні стало очевидним.

Фото: Satra Motors

ВАЗ-2101 «Жигулі» для ринку Великої Британії

Вибір імпортера

І тоді, і зараз у світі є компанії-антагоністи, які ревно стежать не стільки за трендами, скільки за успіхами головного конкурента. Coca-Cola ревно стежила за успіхами PepsiCo, яка потрапила на величезний радянський ринок раніше за інших «капіталістів» — її перший розливний завод відкрився в СРСР ще 1974 року. Главі Coca-Cola Дональду Кью вдалося домовитися з Радою міністрів тільки в грудні 1986 року.

«Ми надзвичайно задоволені тим фактом, що виходимо на ринок СРСР, — прокоментував він майже чотирирічні переговори. — Нарешті ми зробили крок на територію колосального за своїм потенціалом ринку, що складається з 275 мільйонів покупців».

От тільки угода не обіцяла американцям прибутку ні в найближчій, ні в середньостроковій перспективі. Не кажучи вже за якесь суперництво з PepsiСo. Обсяги ввезеного до нас концентрату були суто символічними, тобто найпопулярніший напій світу був приречений стати на 1/6 земного суходолу не менш дефіцитним продуктом, ніж «Жигулі».

Річ у тім, що СРСР розраховувався за концентрат продукцією Волзького автозаводу. «Керівництву потрібні були не обсяги продажів, а сам факт потрапляння на радянський ринок, — згадує у своїй книзі «Всередині Coca-Cola» Невіл Ісделл, один із CEO компанії. — Машини було зібрано в такий спосіб, що в Британії доводилося по три дні працювати над їхнім переробленням, перш ніж пускати в продаж. Ми втрачали гроші в Радянському Союзі, але залишалися там, щоб застовпити собі місце на майбутнє».

Вибір Айртона Сенни

У 1986 році «Формула-1» вперше й востаннє заглянула за «залізну завісу» — до Угорщини, яка в Східному блоці була найбільш прозахідною. Автодром «Хунгароринг» здали в експлуатацію в останню мить, тому ні в кого з пілотів не було досвіду виступів на вкрай брудній і запиленій трасі. Висаджена трава ще не встигла до пуття прорости, і вітер змітав пісок із навколишніх пагорбів на асфальт, роблячи трасу вкрай слизькою. Не було й симуляторів, що дають змогу визубрити трасу напам'ять.

На незнайомих для себе трасах Айртон Сенна намагався спочатку проїхати на звичайних прокатних автомобілях. Але з прокатом у соціалістичній Угорщині було також не все гаразд, і бразилець звернувся до адміністрації автодрому з проханням виділити йому на пів години найзвичайніший легковик. Так найлегендарніший у найближчому майбутньому пілот опинився за кермом «жигулів» не першої свіжості, до того ж не найдоглянутіших. Проте ознайомча поїздка допомогла йому виграти першу в історії «Хунгарорингу» поул-позицію. У восьми наступних Гран-прі Угорщини він тричі був кращим у кваліфікації, тричі фінішував першим і чотири рази — другим, надовго ставши найрезультативнішим пілотом угорських перегонів. І найтитулованішим гонщиком, які будь-коли сідали за кермо «копійки».

Фото: Жолт Митровиц

Айртон Сенна під час ознайомчої поїздки перед 1986 Hungarian Grand Prix


Читати на The Page