Робота на межі фронту і життя тижневими планами – так зараз виглядає реальність для групи «Метінвест». Кілька кілометрів відділяють Покровськ, де знаходиться вугільне підприємство, від лінії бойових дій. Як група забезпечує безпеку працівників, допомагає ЗСУ та адаптується до викликів війни, розповідає операційний директор групи «Метінвест» Олександр Мироненко. У другій частині інтерв'ю він ділиться деталями про фортифікації, евакуацію людей і навіть секретні виробництва для оборони України.
«Живемо тижневим плануванням»
Скажу чесно. Якщо ще влітку ми могли на місяць, на два вперед планувати конфігурацію групи і її роботу, то зараз живемо умовно тижневим плануванням.
Що навколо Покровська?
Ми всі бачимо ситуацію в Покровську, як змінилася лінія фронту за останні кілька місяців. Ми призупинили роботу ВПС-3 «Покровськвугілля» в Піщаному. На інших ділянках проводимо максимальні заходи, щоб люди взагалі не знаходилися на поверхні і могли працювати безпечно.

Робимо все від нас залежне, щоб Покровськ залишився українським. Цього року ми витратили на фортифікації навколо Покровська, Нью-Йорка і Добропілля вже майже 400 млн грн. Зараз і Велику Новосілку закриваємо, риємо там протитанкові рови. Щодня на будівництві фортифікацій там від нас працює 34 одиниці техніки. Від 40 до 60 наших працівників працюють на обладнанні ВОПів, РОПів (взводних і ротних опорних пунктів. – ) і всього іншого.
Скажемо так: займаємося не тільки виробничими процесами, але і беремо активну участь в обороні міста.
У групи є план «Б» на випадок втрати «Покровськвугілля»?
Звичайно, є. По-перше, на коксохімічних підприємствах ми створили запаси вугілля. Заводи не зупиняться. Звісно, потім доведеться перейти на імпорт коксуючого вугілля в Україну. Потрібно буде купувати цю марку або якийсь мікс марок, щоб утримувати виробництво. Так, це вплине на нашу ефективність, але ми все одно не зупинимося і продовжимо працювати.
Питання скоріше не про виробництво. На майданчиках «Покровськвугілля» вже були прильоти із загибеллю людей. Евакуація сімей шахтарів з самого Покровська йде з серпня-вересня, шахтарі працюють вахтовим методом. Водночас офіційні соцмережі шахтоуправління сяють оптимізмом, включаючи пости про підготовку запуску нових лав на шахтах. Для чого це?
Ну давайте ми повісимо банер «Ми всі помремо» і нічого робити не будемо (сумно посміхається). Всі бачать мапи Deep State, читають звіти в незалежній пресі. Достатньо відкритих джерел, щоб зрозуміти реальну ситуацію, можливо, із затримкою на два-три дні.
Всі керівники «Покровськвугілля» по кругу і я особисто їздимо до людей на місце. Пояснюємо їм поточну ситуацію у живому спілкуванні: які є перспективи, варіанти, якщо станеться навіть найгірше, які умови ми їм пропонуємо.
Ситуація наступна. Ми запропонували людям опцію з евакуації сімей. Це місця, куди можна приїхати, розміститися і певний час перечекати, поки чоловіки працюють. Також ми будуємо зараз в Дніпропетровській області модульне містечко для сімей наших працівників. Більшість просто виїхали, також з певними компенсаціями і допомогою з нашого боку, до родичів або ще кудись у села недалеко від шахтоуправління в Дніпропетровській області.
Ми перебудували автобусні маршрути таким чином, щоб людям було комфортно. Вони живуть у Павлограді, Першотравенську (Шахтарському), і так, ми просто звідти їх возимо. Вони розуміють, що сім'ї в безпеці, і їздять працювати.
Ми людям пропонуємо: «В Запоріжжі є робочі місця, приїжджайте». Вони кажуть: «Ні, дякуємо. Ми вже в прифронтовому місті пожили. Тому ми краще або в Кам'янське, або Кривий Ріг, або взагалі поїдемо на захід України, там покрутимося. Може, знайдемо варіанти виїхати і працювати в Польщі на шахтах».
Багато людей, я вам хочу сказати, повертаються і до Покровська зараз. Не тільки працівники шахт із сім'ями, а просто ті, хто жив у Покровську. Вони поїхали, покрутилися по Україні, подивились на все, що відбувається. Гроші у них закінчилися, і вони повернулися туди, де є житло.
Що сталося з тими, хто виїхав з Маріуполя і Авдіївки?
По Авдіївському коксохіму. Всі працівники, хто хотів, були працевлаштовані на декількох підприємствах групи, це приблизно 24-25% штату «Авдіївки». Багато наших з Авдіївки і Маріуполя просто виїхали в інші регіони.
600 «капсул життя» і секретне виробництво
Ми публікували багато новин про сталеві підземні командні і опорні пункти, шпиталі, макети техніки для маскування ЗСУ, фортифікації тощо. Іноді здається, що на продукцію для Сил оборони цілком працює одне з немаленьких виробництв. Це дійсно так?
Все, що ми робимо для ЗСУ зараз, ми робимо на благодійних засадах. Неможливо порівнювати між собою в якихось масштабах чи відсотках мільйони тонн залізорудного концентрату і 600 «бочок» (так Олександр Мироненко називає «капсули життя – сталеві командні пункти і шпиталі. – ), які ми вже передали на фронт.
Хоча наші «бочки» – це тільки один напрямок.
Ми сертифікували в Міноборони протимінні трали. Це своєрідні катки, які монтуються на танк, і танк розміновує поля. Намагаємося укласти контракт, але бюрократії вистачає.

Протимінний трал на танки. Фото: Метінвест
Третій напрямок – це протидронові сітки на військову техніку, великі металеві конструкції, що зупиняють FPV-дрони. Ми вже розробили три модифікації на «Леопарди»: на Leopard 1, Leopard 2 і Leopard 2 модернізований. Є сітки для Т-72, Т-74, для Abrams. Для колекції поки не вистачає Challenger британських, і от зараз на Т-80 будемо дивитися. Виробляємо сітки і майже на всю легко броньовану техніку: Bradley, БМП-шки, М-113, тощо. Це все робимо безкоштовно.
Ще один напрямок – це броньований захист на всі види техніки, від «Хамві» (HMMWV) до М-113.
На цих виробництвах постійно задіяно від 300 до 400 людей. Це виключно окремі майданчики за межами основного виробництва, які працюють 24/7. Про деякі речі ми і казати навіть не можемо через питання безпеки.
Скільки працівників «Метінвесту» сьогодні на фронті?
Загалом мобілізовано було понад 10 000 метінвестівців. Натепер у лавах Збройних сил перебуває близько 8000 людей. Є демобілізовані, є люди, які загинули, є ті, хто отримав поранення.