Експропрійований кілька років тому у Ігоря Коломойського Приватбанк державі виявився непотрібним. Фінустанову готують до продажу, а щодо того, чому так сталося, думки експертів розходяться. Однак ще до продажу репутація банку покотилася донизу. Можливо, це збіг обставин, можливо, цілеспрямована робота на те, аби об’єкт продажу виглядав менш привабливо. 
розбиралося і в історіях ображених клієнтів, і в фінансовому аспекті денаціоналізації Приватбанку.
Час дивовижних історій
Журналістка видання «Обозреватель» Лілія Рагуцька 8 травня 2021 року опублікувала у своєму фейсбуці такий пост:
«Приватбанк, прошу пояснити, як так могло трапитися, що з карти моєї мами-пенсіонерки щодня – практично щодня, починаючи щонайменше з квітня! – списувалося від 150 до 1000 гривень на якісь міфічні «розваги» від нікому не відомих «компаній»? Як так могло трапитися, що такі суми тупо зникали з рахунку без жодного запиту підтвердження проведення операцій? Підкреслюю: людина на пенсії, жодних «розваг» не замовляла й дозволу на знімання коштів не давала, доступу до карти, крім неї, ніхто не мав. Про те, що її відверто пограбовано, дізналася, коли не змогла оплатити ліки в аптеці».
зв’язалося з Рагуцькою і дізналося, що ця історія не завершилася нічим хорошим. Банк не взяв на себе відповідальності за «діри» в системі безпеки.
Очевидно, що було шахрайство, але не зрозуміло, чому банк, який зазвичай чутливо реагує навіть на поповнення телефонного рахунку та вимагає підтвердження операції, цього разу «не помітив» списання значних коштів.
Після того, як діалогу з банком не вийшло, журналістка звернулася до поліції. Було це в Обухові, і заяву про злочин взяли, але дали зрозуміти, що справа – безнадійна. І дійсно: за своїми джерелами ми дізналися про те, що шахрайство зі списуванням коштів ще жодного разу не доходило до суду. Хоча випадки такі — непоодинокі, і лише в оточенні авторки цих рядків є четверо постраждалих, з яких лише Лілія Рагуцька дала згоду на оприлюднення свого імені.
Втім, на просторах фейсбуку не бракує таких історій. Ось пост від користувачки на ім’я Тетяна Хода:
За словами Ходи, вона заблокувала карту через оператора, до якого не одразу додзвонилася. Потім була поліція, яка одразу після написання заяви сказала, що справою навряд чи будуть займатися, адже за сьогодні це вже п’ята така заява.
Про те, щоб фахово пояснити, хто винен і що робити у такій ситуації, потрібна синергія правоохоронних органів та служби безпеки банку. Але правоохоронні органи в режимі off-records поясняють, що ніхто такими справами не займається й не займатиметься, надто вже «дрібним» виглядає злочин. Банк так само умиває руки, перекладаючи відповідальність на клієнта та стверджуючи, що витік інформації щодо карти та рахунку стався саме з вини користувача.
Безперечно, шахраї атакують не лише клієнтів Приватбанку, а методи шахрайства з дня на день стають дедалі вигадливішими. Але один із сайтів Дніпра (де розміщено штаб-квартиру Приватбанку) пише, що банк сам «зливає» в мережу дані своїх клієнтів. Це лише припущення, наголошують у публікації, але припущення, яке має право на існування.
А ось – історія іншого змісту, і також від журналістки. Леся Шовкун, співредакторка видання «Новинарня», 4 липня зазначила у фейсбуці наступне:
поспілкувалося і з Шовкун та дізналося, що банк погодився відновити статус-кво за умови надання купи додаткової інформації. Причому перелік такої інформації виглядає дивно і, як видається, виходить за межі того, чим має право цікавитися банк.
Цікаво, що в коментарях під постом Шовкун є слова відомої адвокатеси Валерії Закревської (захищає інтереси родин Небесної Сотні), котра зауважує, що її в роботі Приватбанку дратує протилежне: відкриття кредиту, про який клієнт не просив. До речі, такої послуги важко позбутися: вона має здатність відроджуватися, як птиця фенікс, навіть після того, як відмовляєшся від кредиту в Приваті-24.
Різні виміри репутації
поцікавилося у фахівців тим, як інциденти з клієнтами банку можуть вплинути на його привабливість під час продажу. Все впирається у частоту скандалів, зауважує експерт агентства «МПП Консалтинг» Павло Мельник.
Іншими словами, навіть такі «незначні» (з точки зору поліції) історії, як історія Лілії Рагуцької, здатні вплинути на вартість фінустанови та прорідити натовп охочих її придбати. І байдуже, хто стоїть за сварками установи з клієнтами – недолугий менеджмент банку чи сили, зацікавлені у зниженні його ціни.
До речі, ціна Приватбанку коливається у межах від $3 до 5 млрд – ніхто з вітчизняних покупців не викладе таку суму, кажуть експерти. Державі, якщо вона дійсно хоче позбутися зробленої у 2016 році купівлі, слід орієнтуватися на закордонних інвесторів. Але й вони, ймовірно, придбають таку «махіну», як Приват, лише частинами.
Потенційні покупці, звісно, зважатимуть на відгуки клієнтів банку та на їхній можливий відтік, але у випадку з Приватом – це аж ніяк не головне.
За Приватбанком й справді тягнеться така кількість скандалів, що сама згадка про них тягне на окрему дисертацію. У 2015 році видання «Дзеркало тижня» надрукувало розслідування про те, що левова частка кредитів, виданих банком, свого часу йшла на фінансування бізнесу групи «Приват» у Дніпропетровській області та на Кіпрі. Банк у такий спосіб слугував єдиній меті – збиранню ресурсів для залучення у бізнес своїх власників.
Інше розслідування, проведене виданням «Наші гроші», говорить про те, що влітку 2014 року Приватбанк через фірми-«прокладки» вивів закордон $1,8 млрд, і це спричинило обвал курсу гривні.
А у серпні 2016 року повідомлялося про розслідування Генеральної прокуратури, яка зазначала, що кошти, виділенні Нацбанком для рефінансування Приватбанку, колишні власники використали не за призначенням, а, простіше кажучи, вкрали. Починаючи із 2016 року й дотепер прокуратура, НАБУ та САП розслідують кілька справ, пов’язаних із Приватбанком. Та й судові позови з боку держави, де відповідачами виступають колишні власники, сиплються як із рогу достатку.
Із зовсім свіжих повідомлень можна відзначити таке. Приватбанк направив до Ізраїлю позов проти Ігоря Коломойського, Геннадія Боголюбова та їхньої довіреної особи В’ячеслава Карташова у справі про виведення 17 млрд грн до ізраїльського банку «Дисконт».
Раніше Верховний Суд Ізраїлю вже відхиляв апеляційну скаргу проти Приватбанку, подану «Дисконтом», якою той намагався зупинити розгляд вимог Приватбанку щодо рішень судів у Британії та Сполучених Штатах. А у США «щодо Коломойського йде системна робота всіх слідчих органів, і справи у нього кепські», запевняє економічний журналіст та співавтор книжки «Приватна історія» Андрій Яніцький.
Нині є ймовірність того, що ізраїльський суд стане на бік Приватбанку, а точніше – української держави. Так само, як у 2019 році на бік Привату став апеляційний суд Лондона й Уельсу, який зобов'язав згаданих фігурантів виплатити банку 10,9 млн фунтів. Пізніше, у лютому 2021 року, той таки апеляційний суд «накинув» Коломойському додатково ще один мільйон фунтів стерлінгів – для того, щоб Приватбанк міг покрити всі свої судові витрати.
І це рішення – далеко не останнє. Суди триватимуть й триватимуть, представляючи не найкращий «посаг» для Приватбанку. І якщо це не стане перепоною під час продажу банку, то, принаймні, суттєво знизить його ціну. В цьому солідарні всі без винятку економічні експерти.
Примара Коломойського
У бюджеті немає грошей, і тому держава шукає будь-які можливі джерела його наповнення. Один із варіантів – розпродати цікаві активи, до яких належить і Приватбанк. Є ще кілька заводів, кілька підприємств, але Приват – найбільш ласий шматок.
Павло Мельник
експерт агентства «МПП Консалтинг»
До плюсів Привату він додає «величезні активи та потужну клієнтську базу», що буде цікаво інвесторам.
На користь такої версії працює те, що Приватбанк – не єдина фінустанова, котру хоче продати держава. Курс на приватизацію державних банків закладений в урядовій стратегії реформування банківського сектору. Її оновлену версію Кабінет міністрів схвалив ще у вересні 2020 року. Згідно із нею, уряд планує знизити частку держави в банківському секторі з 60% до 25%.
До програми включений і Приватбанк, про що виданню GlobalCapital розповів голова Нацбанку України Кирило Шевченко. Він додав, що «приватизація Приватбанку зацікавить найпрестижніших міжнародних інвесторів, зокрема із США та ЄС».
Зацікавити банк, може, й зацікавить, але тут усе залежить від того, як правильно подати такий продаж.
Тож справжні мотиви варто маскувати, якщо вони дійсно полягають у наповненні державної скарбниці.
Ба більше, Приватбанк – фігурант судових процесів. Втім, згаданий нами голова НБУ Шевченко прогнозує завершення всіх судів щодо Привату вже до кінця цього року. Він, однак, не пояснює, що дає йому привід для такого оптимізму. Хіба що мирова угода, яку можуть укласти держава та колишні власники.
Українські суди (на відміну від міжнародних) – окремий розділ цієї епопеї. У 2019 році Окружний адміністративний суд Києва виніс рішення щодо незаконності націоналізації Приватбанку, але це, щоправда, було рішення-фантом, яке так і не оприлюднили. Судді керувалися тим, що діагностику капіталу банку мав проводити не НБУ (Нацбанк визнав Приват неплатоспроможним, але він, мовляв, виступив як зацікавлений суб’єкт), а незалежний аудитор.
Втім, як уже сказано, рішення ОАСК не було оприлюднене та не набуло чинності. Законність націоналізації Приватбанку на сьогодні не викликає сумнівів – на відміну від перспектив його продажу. А щодо ОАСК, то президент Володимир Зеленський зініціював ліквідацію цього суду. Голова держави навіть вніс на розгляд парламенту відповідний законопроєкт.
Але, повертаючись до Приватбанку, зауважимо, що не для всіх покупців наявність судів щодо Привату може стати серйозною перешкодою під час купівлі банку.
З огляду на те, що судові процеси тривають, знайдуться компанії, які захочуть придбати, які не бояться Коломойського чи Боголюбова. Американські, південнокорейські або японські компанії можуть викласти за нього кругленьку суму.
Андрій Яніцький
економічний журналіст та співавтор книги «Приватна історія»
Він так само додає, що Приватбанк виглядає найспішнішим на тлі інших державних банків: він генерує третину прибутків усього банківського сектору, у нього незалежне корпоративне управління, у нього налагоджені процеси, велика клієнтська база, і він може коштувати чимало грошей.
Для когось – привабливий, для когось – ні, Приватбанк може бути проданий: у теорії так точно, а на практиці – покаже час. Але менеджменту вже тепер варто використати цей час для зміцнення позитивного іміджу, а не його розбазарювання. І хоча пересічний клієнт зазвичай мало цікавить владу, інколи варто робити виняток та дослухатися до висловлених ним претензій. Бо це окупиться сторицею й надалі – як буквально, так і фігурально.
Читайте також
