Та чому топпорушники обирають найбагатші європейські країни, аби сховатися від українського правосуддя.
Навесні 2025 року з Іспанії в Україну екстрадували одіозного забудовника Войцеховського, який підозрюється у масштабних махінаціях. Це гучна новина з багатьох причин: і з огляду на масштаби інкримінованих злочинів, і з огляду на тривалість та складність процедури, особливо в умовах війни. Загалом, за даними Офісу Генерального прокурора, які ми отримали у відповідь на адвокатський запит, у 2024 році показники щодо екстрадованих до України осіб зросли у понад вдвічі порівняно з 2022 роком. Так, наша держава минулого року отримала 119 осіб з різних країн проти 53 у 2022-му. Це свідчить, що рівень співпраці з міжнародними правоохоронними органами за останні роки дійсно поглиблюється.
Водночас кейс Анатолія Войцеховського – радше виняток. Проблеми з поверненням на Батьківщину підозрюваних у гучних економічних, корупційних чи інших тяжких злочинах – процедура складна і часто невдячна.
На підтвердження – декілька медійних прикладів.
- Ян Петровський (Воіслав Торден) – російський неонацист і бойовик «Русича»
У 2023 році Фінляндія затримала Петровського, одного з лідерів неонацистського угруповання «Русич», за підозрою у воєнних злочинах, скоєних у війні проти України. Наша держава подала запит на його екстрадицію, але фінський суд відмовив через занепокоєння щодо умов утримання в українських тюрмах. У березні 2025 року Петровського було засуджено у Фінляндії до довічного ув'язнення за воєнні злочини, включаючи вбивства та тортури українських військовополонених .
- Олег Бахматюк, колишній власник VAB Банку та агрохолдингу UkrLandFarming
Бахматюк підозрюється у розтраті 1,2 млрд грн кредиту, наданого Національним банком України VAB Банку. У 2023 році Кримінальний суд Відня відмовив у екстрадиції Бахматюка до України. Одна з основних підстав – ризик порушення прав людини через війну. Своєю чергою, Олег Бахматюк стверджує, що не переховується, а офіційно повідомив про своє місцеперебування в Австрії та готовий до співпраці зі слідством. Він вважає, що дії НАБУ спрямовані на тиск на його бізнес та мають політичний підтекст.
- Артем Дмитрук, народний депутат України
Нардеп був затриманий у Лондоні у вересні 2024 року після того, як незаконно залишив Україну, перетнувши кордон з Молдовою. В Україні його підозрюють у нападі на військового та правоохоронця, а також у незаконному перетині державного кордону. Як стало відомо зі ЗМІ, Вестмінстерський магістратський суд Лондона відмовив у видачі Дмитрука, заблокувавши екстрадицію. Дмитрук заявив, що переслідування має політичний характер через його підтримку Української православної церкви (Московського патріархату). Суд, розглянувши ці обставини, вирішив не задовольняти запит на екстрадицію.
Отже, найбільш розповсюджені підстави для відмови екстрадиції в Україну є:
- Умови утримання. Наприклад, європейські суди відмовляють у екстрадиції через погані умови в українських СІЗО, які не відповідають європейським стандартам.
- Воєнний стан в Україні. Часто суди вважають, що через воєнний стан Україна не може гарантувати безпечний та справедливий судовий розгляд.
- Політичні мотиви. Деякі країни побоюються, що екстрадиція може бути використана для політичного переслідування, що є досить поширеною практикою в Україні.
Вищезазначені підстави не є новелою, проте, протягом тривалого часу Україна досі не створила системного механізму для їх нівелювання.
Ба більше! Останні роки Україна входить до держав-лідерів за кількістю звернень до Європейського суду з прав людини, що також дає певні підстави європейським країнам вважати, що порушення прав людини в нас – це масове явище.
Географія відмови
Якщо говорити про те, в яких країнах порушникам найбезпечніше переховуватись від українського правосуддя, то географія виглядає приблизно так:
Австрія. Відень став прихистком для багатьох фігурантів корупційних справ з України. Та не Україною єдиною. Австрійський суд також відмовив у екстрадиції Дмитра Фірташа до США.
Франція. Також відмовляла Україні в поверненні відомих підозрюваних. Зокрема, у березні 2023 року суд у місті Шамбері відхилив запит України про екстрадицію бізнесмена Костянтина Жеваго, посилаючись на війну в Україні та сумніви щодо гарантій основоположних свобод. Зокрема, рішення Апеляційного суду м. Шамбері було обґрунтовано тим, що Україна, під час воєнного стану, була змушена відступити від виконання обов’язків за міжнародними договорами, у тому числі в частині права на справедливий судовий розгляд та права на захист, і не може, на думку суду, гарантувати, що особа постане перед судом, який забезпечує основні процесуальні гарантії та право на захист, яких дотримується Французька Республіка.
Швейцарія. Ця країна має обмежену екстрадицію, що ускладнює повернення підозрюваних до України.
Ісландія (Європа), Еквадор (Південна Америка), Куба (Латинська Америка), Болівія (Південна Америка), Нікарагуа (Центральна Америка), Венесуела (Південна Америка), Зімбабве (Африка). Ці країни мають обмежену або відсутню практику екстрадиції, що робить їх привабливими для осіб, які шукають уникнення кримінального переслідування.
Найбільш відкриті країни щодо видачі Україні запитуваних осіб (відповідно до даних Мінʼюсту, також наданих на наш адвокатський запит):
- Республіка Польща
- Федеративна Республіка Німеччина
- Чеська Республіка
- Румунія
- Королівство Бельгія
- Королівство Іспанія
- Естонська Республіка
- Литовська Республіка
Більше довіри
Україна вдається до певних кроків, аби дещо змінити ситуацію та посилити міжнародну співпрацю щодо видачі розшукуваних осіб. Зокрема, у прикордонних регіонах збудовано оновлені установи, що відповідають міжнародним стандартам.
Водночас більш фундаментальні зміни наразі носять скоріше точковий, аніж системний характер.
Таким чином, Україна стикається не лише з юридичними, а й іміджевими викликами. Адже для того, аби мати реальні шанси на успішні екстрадиції, насамперед слід побудувати систему, яка дійсно гарантуватиме захист прав людини.
Інший бік медалі: чим займається захист
Слід розуміти, що окрім опору з боку іноземних держав, часто розшукувані особи (особливо з орбіти топчиновників та бізнесменів) мають якісний захист – команди юристів, які вибудовують багаторівневі стратегії, що допомагають підзахисним уникнути повернення на батьківщину в кайданках.
Ось деякі напрямки роботи сторони захисту у транскордонних кримінальних провадженнях:
1. Міжнародний розшук
- Запобігання оголошенню клієнта в міжнародний розшук (через Інтерпол), зокрема подання заперечень до Комісії з контролю файлів Інтерполу.
- Оскарження розшуку, якщо його було ініційовано з порушенням КПК України або має політично вмотивований характер.
2. Захист від екстрадиції
- Аргументація щодо неможливості екстрадиції з огляду на порушення прав людини в Україні (умови тримання, відсутність верховенства права, політична вмотивованість, воєнний стан).
- Надання іноземним судам експертних висновків з питань прав людини, системи правосуддя в Україні та політичного переслідування.
3. Контроль інформаційної повістки щодо клієнта
- Моніторинг та реагування на поширення інформації у ЗМІ, яка може призвести до блокування рахунків та репутаційних втрат.
4. Комунікація із закордонними юрисдикціями
- Організація юридичного представництва в країні перебування клієнта.
- Координація дій із місцевими адвокатами, у т.ч. підготовка процесуальних документів, переклад рішень тощо.
Відповідно, маючи гідних опонентів-правників, процес повернення розшукуваних осіб на батьківщину також ускладнюється в рази.
P.S.
Україна змінюється, і кількість успішних екстрадицій – тому підтвердження. Але шлях до системного успіху ще довгий. Бо щоб повертати своїх – треба мати довіру. А довіра вибудовується роками: через реформи, гарантії, практику.
Читайте також
