Фото: Jørgen Deleuran/Pixabay
Ексклюзивний статус української мови як державної гарантований статтею 10 Конституції – найвищого закону країни. Водночас, як і будь-що інше, питання мови має регулюватися окремим законом.
Довгий час (від часів проголошення Незалежності) таким спеціальним законом був ухвалений ще за радянських часів закон «Про мови в УРСР». У 2012 році його змінив — «Про засади державної мовної політики» (більше відомий як «закон Ківалова-Колесніченка»).
Найкращою оцінкою цього документа стали слова тодішнього Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллєбека про проєкт закону, що передував йому:
«Він майже винятково зосереджує увагу на захисті й просуванні російської мови та, ймовірно, послабить державну мову, яка є ефективним інструментом забезпечення соціальної єдності».
Вказаний закон було визнано неконституційним у 2018 році.
Лише на двадцятому році Незалежності, у квітні 2019 року Україна отримала нарешті закон, спрямований на захист та популяризацію української мови — «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Не буде зайвим згадати про світовий досвід регулювання обігу та захисту державної мови у різних країнах світу.
Для більшості країн світу у цьому питанні характерним є підхід через усунення недоліків розвитку взаємодії між органами влади, створення нормативного та кадрово-фінансового забезпечення реалізації державної мовної політики, стандартизації та модернізації, забезпечення повноцінного функціонування державної мови в усіх сферах та домінування в інформаційному середовищі.
Так, у сусідній Польщі ще з 1999 року діє закон «Про польську мову», положення якого стосуються захисту польської мови, використання її для реалізації публічних завдань, в обігу та під час виконання норм права на території Польщі.
Обов’язок використання польської мови стосується, зокрема:
- назв товарів та послуг,
- пропозицій,
- гарантійних умов,
- накладних,
- квитанцій та рахунків,
- застережень та інформації для споживачів, необхідної відповідно до вимог інших положень,
- інструкцій з обслуговування,
- інформації про властивості товарів та послуг.
Істотним є захист державної мови у країнах Балтії.
Так, наприклад, в Естонії за незнання естонської мови передбачений штраф, який накладається мовними інспекторами спеціально створеного органу – Мовної інспекції.
Його середній розмір для фізичних осіб – близько 70 євро. Проте для юридичних осіб він може сягати і 700 євро. Причому спочатку людину не штрафують, а роблять припис, який дає людині час на вивчення мови, — 1 рік. І якщо людина не знайшла можливості вивчити державну мову – тоді штраф.
В іншій прибалтійській країні – Латвії — за недостатнє знання державної мови або її невикористання передбачається від штраф від 35 до 700 євро, а для юридичних осіб – до 1400 євро, серед іншого, його можна отримати за прояв неповаги до державної мови, а також за продаж товарів без перекладу латиською мовою маркування, інструкцій, гарантійних документів/техпаспорта.
У Литовській республіці такий штраф може сягати 250 євро.
У Франції державна мова захищається ще з часів монархії, ледь не з середини XVI століття. З 1995 року у країні діють штрафи різного класу, більшість порушень караються штрафом найменшого, четвертого класу — до 750 євро.
Проте юридичні особи-порушники, а також ЗМІ можуть підпадати під більш жорсткі санкції. Знаковим є приклад накладення штрафу на американську компанію Gems у розмірі 570 тис. євро за відсутність перекладу французькою певних документів для персоналу.
У таких країнах, як Алжир, Ємен, Ліван, Лівія, Сирія, Туніс, конституційно закріплено офіційний (державний, національний) статус арабської мови.
В Україні новий закон спрямований на регулювання порядку застосування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя. Дія цього закону не поширюється на мову релігійних обрядів та на сферу приватного спілкування між особами.
Закон регулює:
- застосування української мови як мови громадянства України;
- застосування української мови у діяльності органів влади та місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб'єктів господарювання державної та комунальної форм власності;
- застосування у публічних сферах (освіта та наука, культура, ЗМІ, телекомунікації та зв’язок, сфера послуг, охорона здоров’я, транспорт, обслуговування споживачів, інформаційні системи тощо);
- застосування його у власних назвах та іменах;
- визначення стандартів державної мови;
- порядок захисту державної мови.
Статтею 30 Закону, що набирає чинності з 16 січня 2021 року, передбачено обов’язковість обслуговування українською мовою.
Ця норма передбачає, що мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова.
Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи – підприємці, інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів (тобто всі бізнеси, які передбачають торгівлю, обслуговування населення, надання інших послуг), здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), зокрема, через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Водночас інформація може дублюватися іншими мовами.
Виняток з цього правила закон передбачає лише один — на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін.
Уся документація, листування з держорганами, реклама, інформація про товари, роботи та послуги (крім торгових марок), яка надається у письмовій або усній формі, має надаватися держмовою, крім випадків, коли клієнт просить здійснювати його персональне обслуговування іншою мовою, яка при цьому є прийнятною і для закладу, до якого він звернувся.
Застосування стягнення у випадках, встановлених законом, за його порушення належать до завдань уповноваженого із захисту державної мови
Положеннями закону було доповнено Кодекс України про адміністративні правопорушення новими статтями щодо санкцій, які складають (залежно від того, хто допустив порушення) від 200 до 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (станом на сьогодні це від 3400 до 11 900 грн).
Проте ці зміни набудуть чинності лише у липні 2022 року. А доти, починаючи з січня 2021 року, єдиною можливою санкцією для застосування буде накладення штрафу у розмірі від 5100 до 6800 грн за повторне протягом року порушення суб’єктами господарювання на території України.
Проте з огляду на відсутність порядку розгляду справ про такі адміністративні правопорушення навряд чи й це покарання знайде порушників.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора