Після початку повномасштабної війни в Україні вкотре заговорили про важливість енергетичної незалежності. Про це, зокрема, неодноразово говорив Президент України та представники уряду. Однак, поки що всі уряди пропонували лише часткові кроки, тоді як сама проблема досі існує. То що ж потрібно робити?
Історія енергетичної залежності України
Енергетична незалежність не була пріоритетом для українського уряду дуже довгий час. Причини прості: газ з рф був «дешевий», вугілля у шахтах Донбасу було достатньо, щоб спалювати його без оглядки на економію, нафтопродукти купувалися в рф чи білорусі «зі знижками». Та й загалом думати про якусь альтернативу не хотілося, бо «бізнесмени» в Москві вважалися «колегами».
Хоча ми сьогодні кепкуємо з Європейського Союзу, і особливо Німеччини, які за останні десятиліття стали залежними від кремлівських вуглеводнів, Україна була в куди гіршій залежності. Наприклад, у 2000-2005 роках Україна імпортувала 81% газу.
Більшість – з Московії. Залежність ЄС, натомість, була меншою, і почала поступово поглиблюватися лише після 2014 року.
На початку 2000-х політична верхівка почала розпродаж українського нафтопереробного комплексу. Цінні трофеї опинилися в руках новоствореного російського олігархату, який разом із Кремлем мріяв усунути з ринку українських конкурентів. На жаль, влада в Україні не допустила до приватизаційних конкурсів західних інвесторів.
Але перший дзвінок, який просигналізував про проблему, пролунав досить швидко. Перші газові війни показали, що Кремль буде шантажувати Україну.
Війна змінила ступінь енергетичної залежності України
Починаючи з 2014 року, Україна багато досягла на шляху до забезпечення енергетичної незалежності. По-перше, рівень залежності від прямих поставок газу з РФ упав до нуля. По-друге, Україна поступово відмовлялася від російського атомного палива. По-третє, були створені умови для розвитку відновлювальної енергетики. По-четверте, після початку широкомасштабної війни у лютому Україна нарешті приєдналася до європейської електромережі і більше не може ні отримувати, ні віддавати електроенергію до держави-агресора і її сателіта.
Хронічні проблеми з енергозалежністю України
Перша проблема – хоча Україна відмовилася від прямих закупівель російського газу, ми все рівно купували третину газу на європейському ринку (мікс, де був і російський газ). На жаль, програма Нафтогазу, яка передбачала збільшення видобутку газу в Україні в 2015-2020 роках, провалена. Не зроблено жодного кроку для розвитку LNG-інфраструктури в Україні.
Друга – Україна була критично залежна від поставок нафтопродуктів з білорусі.
Третя – українська енергосистема у зимові місяці залежала від додаткових поставок електроенергії з білорусі. Наприкінці лютого 2022 року, фактично за день до початку повномасштабної російської агресії, Україна нарешті відʼєдналася від білорусі і рф і через декілька днів приєдналася до європейської електромережі. Завдяки цьому ми зараз маємо можливість отримувати екстрену допомогу з Європи і продавати електроенергію при надлишку всередині країни.
Енергоефективність під питанням
Однак, головна проблема, яка тягнеться десятиліттями, – це хронічна марнотратність ресурсів. За показником енергоємності, тобто рівнем використання енергоресурсів на одиницю продукції, Україна досі є в антилідерах серед європейських країн.
Але, підписавши Угоду про асоціацію і заяву на вступ до ЄС, Україна взяла на себе зобовʼязання будувати енергоефективну державу. Багато що залежатиме від наступних кроків влади, яка хоч і декларує «зелений» курс повоєнного відновлення України, часто видає бажане за дійсне.
Україна зараз потребує масштабної програми «зеленої» реконструкції, до якої мають бути залучені держава, громади, міста, підприємці, і всі громадяни. Ця програма потребуватиме значних коштів і принципових рішень. Потрібно розвивати енергоефективність в усіх сферах, зменшувати використання енергії в промисловості через застосування енергоефективних технологій. Нове будівництво має відповідати найвищим стандартам енергоефективності.
Пʼять кроків до енергетичної незалежності України
По-перше – зменшувати скрізь використання енергоресурсів завдяки підвищенню енергоефективності. Енергоефективна економіка – це основа майбутнього економічного зростання України.
По-друге – збільшувати частку відновлюваних джерел енергії в енергобалансі. Потрібно розвивати як великі обʼєкти генерації, так і менші місцеві сонячні, вітрові, біоенергетичні електростанції. Один із необхідних першочергових кроків – запровадження вимоги щодо встановлення сонячних панелей на дахах новобудов, комерційних та державних установ за прикладом Берліну. Столиця Німеччини з 1 січня 2023 року вимагає виділяти не менше 30% площі даху на встановлення панелей. Це правило стосується як нового будівництва, так і реконструкцій.
По-третє– український енергетичний ринок має бути прозорим, конкурентним і позбавленим корупції.
По-четверте – за умов інвестицій, Україна має достатньо ресурсів, і може розвивати власний енергетичний комплекс, не покладаючись на імпорт енергоносіїв. Звісно, українські ринки мають бути відкритими до торгівлі з ЄС та іншими стратегічними партнерами задля створення конкурентного ринку. Імпорт енергії з ворожих країн має бути заборонений, а енергетичні активи, власники яких є громадянами або юридичними особами ворожих країн (напряму, через посередників, офшори) – націоналізовані.
По-пʼяте, важливо працювати з населенням, в тому числі через комунікаційні освітні програми в медіа, навчально-освітні програми в школах та вищих навчальних закладах і стимулювати українців до економії.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
