Відновлення економічного зростання стало головним підсумком 2021 року української та, власне, світової економіки. Попри оптимістичні очікування, ковід поки що нікуди не подівся, а наприкінці року взагалі втягнув світ у чергову, вже четверту, глобальну пандемічну хвилю. За таких умов найбільш реалістичний виявився обґрунтований автором ще восени 2020 року сценарій, за якого вихід із коронакризи має відбутися раніше, ніж людство зможе подолати сам коронавірус. Отже, відновлення економічного зростання відбулося почасти завдяки застосуванню вельми потужних пакетів фіскального та монетарного стимулювання, почасти – внаслідок адаптації до функціонування в умовах пандемічних обмежень. Проте в подальшому через обмежену в часі можливість застосування стимулювальних пакетів, які створюють високі загрози макроекономічній стабільності, саме структурні зрушення, що відображатимуть реалії постковідного світу, мають стати головними рушіями глобального економічного розвитку.
Позитивну динаміку української економіки було зафіксовано в другому кварталі 2020 року (5,7 % приросту ВВП в першому кварталі) саме у форматі посткризового відновлення: відбувся різкий стрибок споживчих витрат, на 8,2% зросла додана вартість у переробній промисловості, суттєві позитивні імпульси отримали торгівля, транспорт, готельно-ресторанний бізнес, відбулося пожвавлення у фінансовій сфері.
Цій картині сприяли і правильний вибір моделі адаптивного карантину, жорсткість якого корелювала з поширеністю захворювання в регіональному вимірі, а також оволодіння і бізнесом, і споживачами навичками функціонування в умовах таких обмежень.
Джерелом позитивного економічного ефекту стала програма надання фінансової державної підтримки суб’єктам мікро- та малого бізнесу «Доступні кредити 5-7-9 %», у межах якої наразі вже видано кредитів на суму близько 80 млрд грн, що становило, за оцінками Ради НБУ, приблизно половину приросту банківського кредитування у 2021 році. Щоправда, з програмою сталося не зовсім так, як гадалося в момент її запуску на початку 2020 року, і основна маса кредитів пішла не на розвиток бізнесу, а на його антикризовий порятунок і рефінансування раніше взятих кредитів, проте її стимулювальний ефект в економіці був вельми помітний.
Вагомим стимулятором стали й інші бюджетні кошти: загалом за рік видатки зведеного бюджету були на 22,2% більші, ніж торік, насамперед завдяки зростанню на 30,5% податкових надходжень. Достатність фінансового ресурсу обумовила динамічне підвищення оплати праці як у державному, так і в приватному секторах економіки: у листопаді 2021 року середня заробітна плата в економіці була в номінальному вимірі на 19% вища, ніж рік тому.
Проте ефект післякризового пожвавлення виявився ситуативний, і вже в третьому кварталі почав вичерпуватися. Приріст ВВП скоротився до 2,7% (квартал до кварталу), різко сповільнилося зростання в промисловості, відновилося падіння в торгівлі, відбулося гальмування інших складових створення доданої вартості. За підсумком 11 місяців року приріст промисловості становив лише 1,3 %, до того ж скорочення виробництва усталилося в харчовій промисловості, а головний приріст відбувся в експортоорієнтованих галузях: добувній промисловості, металургії, машинобудуванні тощо. Імовірно, ситуація з економічним зростанням дещо поліпшиться в четвертому кварталі завдяки агросектору, якому у 2021 році вдалося отримати рекордні врожаї зернових. Проте особливих підстав для оптимізму щодо інших секторів економіки немає. Тому за підсумком року прогнозується зрістання близько 3%, що не надолужує спад на 4%, який стався у 2020 році.
Відновлення попиту в глобальній економіці, яке засвідчило її поступовий вихід із коронакризи, досить специфічно вплинуло на економіку України. Приріст експорту у вартісному вимірі становив у січні — жовтні 2021 року 37,5%, рушіями збільшення експортних надходжень стали металургія та експорт мінеральних корисних копалин. Водночас левова частка цього приросту відобразила зростання цін на міжнародних ринках. У зіставних цінах експорт товарів і послуг упродовж 2021 року продовжував демонструвати досить стрімке скорочення (зокрема, на 6,2% у другому та на 8,6% – у третьому кварталах). Отже, надходження від експорту підтримували зростання внутрішнього попиту, зокрема приріст оплати праці в експортних секторах економіки, проте не збільшували показники економічного зростання. Збільшення пропозиції на валютному ринку приводило до деякого зміцнення гривні порівняно з темпами гривневої та доларової інфляції, що сприяло активному зростанню імпорту, яке додатково обмежувало економічне зростання. Імпорт товарів і послуг у другому кварталі збільшився на 21,5%, у третьому – на 12,3%, до того ж товарний імпорт у вартісному вимірі зріс за 10 місяців року на 32,1%.
Подальша реалізація потенціалу економічного розвитку в Україні безпосередньо залежатиме від спроможності економіки адекватно відповісти на виклики посткризового світу, які полягають в адаптації як безпосередньо до функціонування в умовах підвищених пандемічних ризиків, так і до набагато глибших системних змін, які, можливо, лише прискорилися в пандемічний період. Останні полягають у зміні місця та засобів задіяння людського капіталу в економічних процесах, стрімкому поширенні цифрових та інтелектуальних технологій, засад відповідального сталого розвитку (Green Deal), перебудові глобальної та регіональної логістики. До того ж ця адаптація має відбуватися в умовах турбулентності, спричиненої загостренням глобальних протистоянь (одним із проявів якої стала розгорнута Росією на європейському просторі гібридна газова війна), поширенням кліматичних змін, формуванням нових фінансових бульбашок у сфері інформаційних і мережевих технологій тощо.
Першим дзвінком щодо потреби в динамізації структурних змін у вітчизняній економіці стало прискорення інфляційних тенденцій у 2021 році, обумовлене поєднанням наслідків вітчизняної проактивної бюджетної та грошово-кредитної політики, імпорту глобальної інфляції, а в другому півріччі – і стрімкого зростання цін на ринках енергоресурсів. Індекс споживчих цін за 11 місяців 2021 року становив в Україні 9,3%, до того ж на найчутливіших ринках цей показник був набагато вищий: вартість харчових продуктів збільшилася на 11,1%, паливно-мастильних матеріалів – на 24%, комунальних послуг – на 24,6%. Вихід за межі цільового показника інфляції спонукав НБУ до поетапного підвищення рівня облікової ставки, що перевело монетарну політику в режим гальмування економічного зростання.
Новий 2022 рік створює можливості продовження посткризового відновлення, проте в жодному разі його не гарантує. Перспективи глобальної кон’юнктури залишаються досить непевні, що не дає змоги розраховувати на стабільність попиту на експортну продукцію українських виробників – переважно низького технологічного рівня. Зарадити може проактивна експортна політика, що потребуватиме реалізації планів щодо підтримання експорту, зокрема в межах Експортно-кредитного агентства. Закладені до бюджету-2022 програми державного будівництва можуть спрацювати як стимулятори розвитку, проте їх вплив мав би бути посилений більшою локалізацією закупівель і створенням цілісних секторальних стратегій, які дадуть змогу поєднувати державні інвестиції з комплементарними приватними проєктами. Важлива реалізація потенціалу розблокування ринку аграрних земель. Аби вже в поточному році спрацювати на зміцнення малих землевласників, які поки що переважно залучені до цього ринку, реформа має бути доповнена програмами відповідної державної секторальної підтримки. Малий і середній бізнес залишатиметься рушієм економічного розвитку, проте збільшення його трансакційних витрат в умовах вимушеного посилення фіскалізації потребуватиме додаткових компенсаторів – у вигляді логістичної підтримки, сприяння інтернаціоналізації, державної допомоги в підготуванні та перепідготуванні працівників тощо. Величезний потенціал міститься в реалізації можливостей децентралізації – для цього має поширюватися стратегічно орієнтована міжмуніципальна та міжрегіональна співпраця, поглиблюватися секторальна децентралізація, зміцнюватися інституційна спроможність громад до сприяння місцевому розвитку.
Наразі стійкість економічного відновлення в посткоронакризовий період критично залежить від освоєння інструментів економічної політики, які беруть до уваги потребу в досягненні структурної адаптивності національної економіки в умовах динамічних викликів і насамперед – вирішують одвічну суперечність між макроекономічною стабілізацією та економічним зростанням. Це завдання має глобальний вимір та постає також перед країнами розвиненого світу. Період активного фіскального стимулювання у світі наразі змінюється на спроби нейтралізації спричинених ним інфляційних чинників. Країни знову втягуються в монетарно-фіскальні гойдалки, які гальмують економічне відновлення.
Виходити з режиму гойдалок треба впровадженням сучасних інституційних механізмів. Серед таких механізмів – удосконалення контролю над спрямуванням фіскальних стимулів, що запобігає деформаційній ролі та проінфляційності фіскального стимулювання через цифрові інструменти та засоби громадського контролю (зокрема, партисипативне бюджетування). Ще один механізм – розблокування можливостей монетарного стимулювання завдяки розширенню антиінфляційних інструментів, які доповнюють традиційне інфляційне таргетування з огляду на витрати структурних змін.
Складність означених завдань економіки потребує конструктивної взаємодії головних стейкхолдерів цього процесу: держави, великого, середнього та малого бізнесу. Ця взаємодія дасть змогу подолати інституційну інерцію покладання на традиційні «прості рішення» та виробити стратегію посткризового відновлення, що відповідатиме сучасним глобальним викликам.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
