Чому в партії ЄС вважають, що Зеленський будує диктатуру
Наприкінці квітня Нацбанк ухвалив рішення про небездоганну репутацію Петра Порошенка. Це серйозно ускладнить роботу одного з його активів – Міжнародного інвестиційного банку. До цього 12 лютого РНБО ввела санкції проти лідера партії «Європейська Солідарність» Порошенка.
Адвокати та друзі п’ятого президента називають це «політичним переслідуванням», використанням «воєнного стану для побудови авторитарного режиму» і «підготовкою до виборів». При цьому сам Порошенко як досвідчений політик кожне своє інтерв’ю перетворює на передвиборчий спіч, нагадуючи про те, скільки всього зробив для країни.
The Page поговорив з депутатом «ЄС» Ростиславом Павленком про те, чи готується його партія до виборів і чому опозиція звинувачує владу у побудові диктатури.
Що в «Європейській Солідарності» кажуть про санкції проти Порошенка
Чому представники «Європейської Солідарності» вважають, що санкції проти Порошенка свідчать про підготовку до виборів?
Суто з формального прочитання: санкції забороняють правочини, а участь у виборах – це ціла низка правочинів, починаючи від реєстрації кандидата і закінчуючи такими діями, як створення передвиборчого фонду управління.
В інтерв'ю «Українській правді» Олег Діденко, чинний голова Центральної виборчої комісії, сказав, що хоча санкцій немає в переліку підстав для заборони в участі у виборах, однак через непрямі речі це можливо.
Ми бачимо, що атака на Порошенка стоїть в цілій низці атак на інших напрямках. Порушено справи проти низки військових, які пропустили прорив росіян на Харківщині. Хоча соціологи нам показують, що українці досить чітко покладають відповідальність на політичне керівництво (за непідготовленість України, зокрема ЗСУ, до повномасштабної війни. – The Page), ми можемо передбачити, що будуть спроби звинуватити в тому військових.
Ми бачимо сплески активності правоохоронних органів проти підприємців. Зрештою, так зване визнання небездоганної репутації – це ж теж один із способів перевірки, так би мовити, позасудових важелів, щодо можливості впливу на різні підприємства з виходом на рейдерство, перешкоджання діяльності.
Четвертий напрямок – це журналісти-розслідувачі. Ми пам'ятаємо ці історії з ТЦК, стеженням правоохоронних органів. Це абсолютно нездорова реакція на дії журналістів. Такі речі, як відключення телеканалів, на яке звертають увагу і європейські інституції, – попри всі ці закиди, попри звертання уваги з боку партнерів, ми бачимо продовження тиску.
Накат на Петра Порошенка цілком лягає в досить непривабливу картину підготовки владою, так би мовити, виборів без вибору. Коли має бути створена атмосфера, що на опонентів буде здійснюватися тиск, як на підприємства, які дозволять собі підтримувати не тих кандидатів чи не ті політичні сили. Свобода слова буде суворо обмежена.
Ростислав Павленко (зліва) і Петро Порошенко на Сумщині в грудні 2024-го під час допомоги армії. Справді, п'ятий президент завжди публічно демонструє свою підтрику війську та активно про це згадує
Чи не вважаєте ви, що санкції РНБО навпаки пішли на користь політичним рейтингам Петра Порошенка та знову зробили його актуальним політиком?
Наразі будь-які опитування не можуть бути релевантні тому, що відбувається в умах і настроях людей. У більшості є розуміння, що вибори будуть колись потім, коли війна закінчиться, коли можна буде з холодною головою про це думати, і емоції спрямувати не на питання виживання, а на те, кого ж нам обрати, хто ж нам краще пообіцяє.
Хочу нагадати, що безпосередньо перед початком повномасштабного вторгнення рейтинги Зеленського і Порошенка практично зрівнялись. Динаміка рейтингів – штука досить мінлива. І як воно буде після війни, побачимо. Тому я абсолютно не підтримую всі ці розмови про якісь антирейтинги. Я нікому не бажаю, щоб їм рейтинг підтримували такими методами.
«Європейська Солідарність» зараз вимірює власні рейтинги в закритому форматі?
Зараз вимірювання рейтингів – це певне марнотратство ресурсів.
При цьому як Офіс президента і депутати «Слуги народу», так і опозиція відкидають можливість проведення виборів під час війни. Хоча вважається, що їх очікували спочатку після приходу Трампа, а потім Великодня.
Я з 2023 року чую, причому переважно від представників правлячої фракції, що ще трошки, і точно навесні будуть вибори. Ой, ну не навесні, то восени – готуйтеся. Ні. Ну, наступного року точно буде. А далі – 20 січня, Великдень… При цьому є офіційний консенсус між політичними силами, що провести ці вибори потрібно за пів року після припинення війни так, щоб ніхто ні в Україні, ні за кордоном не міг мати і тіні сумніву в їхній демократичності.
Якими і коли мають бути демократичні вибори (відео)
Чому в «ЄС» кажуть, що Зеленський і Єрмак ведуть країну до диктатури
Порошенко нещодавно заявив, що влада використовує воєнний стан для побудови авторитарної системи. Чи не вважаєте ви, що в умовах війни і, зважаючи на результати голосування 2019 року, навряд чи було можливо не будувати централізовану систему?
Насамперед ми бачимо, що з 230 з чимось коаліції монобільшості зараз постійно присутні в Раді 170-180 «слуг», тому фактично її вже немає.
Але навіть якби вона існувала, монопартійна більшість – не рідкість у європейських країнах, тому сама собою вона ще не дорівнює диктатурі. Дуже важливо, що ви з тією монобільшістю робите.
Останнім часом «Слуга народу» самостійно не набирає голоси для жодного законопроєкта, а постійно використовує «костилі» з колишніми нардепами ОПЗЖ, «Батьківщиною» та іншими. На фото Юрій Бойко, якого ще називають в'язнем Верховної Ради
Для Зеленського та його оточення є певна така російська картина реальності, де якщо ти у владі, то це назавжди. Україна не має права дегенерувати до диктатури, тому що в бою диктатур – це арифметика: хто більший. Натомість у бою між диктатурою і демократією остання має шанси якраз через якісну перевагу. Вона може спиратися на різні суспільні групи, може апелювати до непідробного, не навіяного державною пропагандою справжнього патріотизму.
Ви уже кілька разів вжили доволі сильне слово «диктатура». Ви вважаєте, що в Україні вона зараз існує?
Я вважаю, що Зеленський, Єрмак і компанія намагаються побудувати диктаторський режим. Атака на опозицію, журналістів, на військових, підприємництво – це частина цих намагань. Ми ще маємо шанс всі разом це зупинити.
Я ще раз підкреслюю, йдеться, слава Богу, не про нинішній стан, а про те, куди ведуть дії влади.
Це і питання Києва, і питання Чернігова, і питання Рівного (конфлікт між радою міста та військовою адміністрацією, яка намагається забрати собі владу за підтримки Офісу президента. – The Page), тут теж можна називати дуже довгий перелік. А про що кажуть ці напрямки? Іде спроба підірвати будь-яку альтернативу.
Знаєте, найкраще спростувати твердження про те, що Україна прямує до диктатури, могла б політична опозиція. Але тут вмикаються санкції на Порошенка. Найкраще могли б спростувати журналісти, але три канали відключені, журналісти зазнають різних форм тиску. Місцеве самоврядування могло б сказати, що нема жодних проблем з демократією, але ні.
Чим живе Верховна Рада під час повномасштабного вторгнення
Верховна Рада після 2019 року – це не місце, де ухвалюються рішення в Україні. Після повномасштабного вторгнення ця тенденція тільки посилилась
Чи вважаєте ви будь-яку представлену в парламенті партію опозиційною, крім вашої?
Я б навів, скажімо так, спостереження. Якщо законопроєкт проходить десь із 230-240 голосами, будьте надзвичайно обережні. Найімовірніше, його потім треба буде переглядати через неякісне виконання або інші проблеми, звертатися до партнерів, щоб вони додали аргументів. Такі рішення проходять голосами 170-180 «слуг», а потім вмикаються «милиці» у вигляді двох уламків від ОПЗЖ.
Я не буду тут розповідати, хто опозиція справжня, хто опозиція несправжня. Я думаю, найкращим виходом під час війни було б створення уряду національної єдності. Тоді б точно не виникало питання, хто кому опозиція, хто кому коаліція. Звичайно, класичний приклад – це Черчилль під час Другої світової, коли його найзапекліший опонент лейборист Етлі став заступником прем’єра.
Це взагалі загальна демократична норма, бо вона дозволяє максимально використати переваги демократії. З одного боку, всі все-таки за всіма слідкують, бо ніде не ділася конкуренція, не зникли думки про те, що ж буде після війни. Але з іншого – всі не просто в одному човні, а кожен має своє весло.
На жаль, у нас цього не сталося. «Слуги» вважають, що все можуть зробити самі. Оскільки насправді не можуть, то є «милиці» від ОПЗЖ і є ті, хто під'єднується з якихось ситуативних мір.
Пан Бойко досі перебуває у Верховній Раді тільки через це?
Я переконаний, що так. Можна ж підняти з висловів навіть і керівництва «Слуги народу», наскільки конструктивними, наскільки патріотичними є уламки ОПЗЖ.
З іншого боку, є пан Гончаренко, член «Європейської Солідарності», який демонстративно відмовився голосувати за продовження воєнного стану та мобілізації. Що з ним відбувається?
Мені здається, він сам пояснив свою позицію: розуміючи, що це питання все одно буде підтримане залом, він таким чином висловив протест проти не розглядання парламентом питання строків служби.
Тобто ви не бачите в цьому початок передвиборчої кампанії?
Він звертає увагу на ті питання, які справді важливі. Він теж звертав увагу на питання фіксації термінів служби, кращої підготовки тощо. Він ці питання відслідковує досить системно. Він депутат-мажоритарник, очевидно, у нього є різні групи, які до нього звертаються.
У нашій історії ще не бувало, щоб склад парламенту так скоротився – на 50 людей. Як це впливає на його роботу, комітети, рівень дискусій?
Знаєте, що впливає на роботу Верховної Ради? Відсутність трансляцій. Засідання комітетів відкриті, там можна підключитися, бути присутнім, і там відбувається набагато професійніша і предметніша дискусія, бо видно, хто як працює, видно, які звучать аргументи і подібне. На жаль, пленарні засідання закриті для контролю журналістів, щоб вони могли бачити, чим займаються депутати, які звучать аргументи, хто як голосує. Не можуть, як це було раніше, в кулуарах підійти, запитати: а чого ви так проголосували, яка ваша позиція? Отака динаміка завжди тримала в певному тонусі. Є навпаки певна розслабленість – можна прийти, можна не прийти.
До речі, ви згадали Гончаренка, а от за дуже принципове голосування подовження воєнного стану «слуги» дали лише 208 голосів. Коли пану спікеру Ради Стефанчуку депутати закинули це, він сказав: «Ну я ж не відповідаю за те, хто де ходить, і чим займається, і чого їх тут немає». А якби була відкрита трансляція, подумали б, скільки кого нема. Закритість, на жаль, негативно впливає на якість роботи.