Голова фракції «Голос» Ярослав Железняк розповів в інтерв’ю про віялові відключення електроенергії, ймовірний напад Путіна та про те, як Володимир Зеленський керує державою.
Скандал із «вагнерівцями» та Зеленський
Після публікації розслідування щодо «вагнерівців», чи можуть бути якісь реальні наслідки для Зеленського та Єрмака особисто?
- Тут є політична складова і є юридична. Щодо юридичної, мені здається, буде важко щось довести, тому що багато документів можуть бути втрачені або знищені, або приховані, або взагалі не існують. Якщо ми говоримо про політичну складову, то це буде мати наслідки. І вони вже є: насамперед — це впливає на рейтинги. Я думаю, що це стане кейсом, про який усі політичні опоненти будуть постійно нагадувати чинній владі, і владі доведеться якось реагувати, зокрема ухвалювати кадрові рішення.
Якщо згадати про юридичні складові, сам Єрмак взагалі не мав би бути на таких засіданнях.
- Річ у тім, що до повноважень працівників Офісу президента не входять ані бюджетні наради, ані співбесіди міністрів, ані будь-які розпорядження щодо певних держкомпаній. Але за останні два з половиною роки в Україні йде стрімкий процес руйнування інституцій.
Наприклад, в США кожен державний посадовець знає, що люди, котрі не мають законних повноважень, не можуть давати жодних завдань — чи то вказівки держкомпанії продавати електроенергію за низьким тарифом приватній структурі, чи призначати міністра, чи скасовувати військово-розвідувальну операцію. Тому що в Штатах державні інституції працюють.
В нинішній Україні, на жаль, працює так зване телефонне право, коли енергетикою, економікою, судовою сферою можна управляти за допомогою дзвінків. І завдання успішної країни – зробити так, щоб телефонного права не існувало.
Ви згадали про Штати. Нещодавно їздили, щось цікаве привезли?
- У нас була дуже цікава поїздка. Під час зустрічі з Держдепом порушувалися питання війни й миру: занепокоєння наших партнерів значно вище, ніж реакції української влади. Вже тоді говорили про накопичення військ, інформацію про підготовчі дії з боку Росії, які дуже схожі на 2014 рік.
Ми обговорювали низку важливих реформ. Насамперед реформу корпоративного управління та бачення «Голосу» в цьому питанні. Це – один із важливих кроків як для співпраці з МВФ, так і для роботи з іншими інституціями.
Зараз у США немає захоплення Україною або українською владою. Все виглядає як нормальні відносини, але їхні претензії до нас достатньо легітимні: виконання зобов'язань, антикорупційна інфраструктура.
Говорімо відверто, корупція в державних установах нікуди не зникла. І з'явилися нові «смотрящі», і олігархи на місці. Так не має бути.
У нас була достатньо відверта розмова про те, як відбуватиметься енергетична криза. Знову ж є резонне питання від наших міжнародних партнерів, чому представники США значно більше турбуються через дефіцит вугілля та майбутній дефіцит газу, ніж чинна українська влада? І чим займалася влада все літо, коли кризи можна було уникнути.
Чи будуть віялові відключення
Як ви думаєте, у нас будуть віялові відключення електроенергії для населення цієї зими?
- Це залежить від багатьох факторів. Один із головних – це погода. У нас є жарт, що або «слуги народу» будуть бити в бубон, щоб була тепла зима, або народ піде бити в бубон їм.
А якщо говорити серйозно, то ситуація наступна. У нас є дефіцит вугілля і він буде. І того, що робить влада — недостатньо. За розрахунками наших депутатів, нам вистачить вугілля ще на 70 днів, якщо завезуть те, що пообіцяли. І це навіть за підключення атомних енергоблоків у повному обсязі.
Коли в Україні бракуватиме вугілля, у держави буде два варіанти: або закупівля в Білорусі — і я впевнений, що Білорусь нам це прикриє за вказівкою Путіна, — або перехід на досить дорогий газ, який теж у нас у дефіциті.
Якщо в нас буде нормальна зима з нормальними температурами, то, можливо, нам вистачить того газу, що є. А якщо у січні — лютому в нас будуть морози, то може бути дефіцит газу. Газовий блекаут значно гірше для промисловості, ніж віялові відключення. Тому що багато виробництв, які налаштовані на газ, більше потерпають від відключення та дуже довго запускаються.
Чи будуть віялові відключення? Так. Вони вже відбуваються, тільки їх приховують під технічними ремонтами. Але це наразі незначні випадки. На жаль, таких випадків буде значно більше.
Ситуація з Ахметовим, яка наразі тільки набирає обертів, наскільки вона може серйозно вплинути на енергетичну кризу загалом?
- Я би розділяв тут публічну війну влади з Ахметовим і енергетичну складову. Людям насправді байдуже, хто у них постачальник електроенергії. Ми з вами навряд чи знаємо, хто постачає в нашу розетку електроенергію. Людям однаково: немає світла – винна влада. Не місцеві органи влади, не окремо взята фінансово-промислова група. Винною буде влада. І коли люди побачать ситуацію, яка дуже нагадуватиме 93 — 95-ті роки. Це матиме великий вплив, люди покажуть своє невдоволення в політичних уподобаннях.
Я вважаю енергетичну кризу одним із найбільших викликів, які наразі стоять перед Україною.
Як так взагалі вийшло? Різна влада була, Янукович, Порошенко, Кучма – всі якось закуповували газ вчасно. Як можна було це пропустити?
- За останні два з половиною роки так побудували всю систему та вертикаль влади, що будь-яке рішення, зокрема достатньо технічне, можуть у нашій країні ухвалити тільки дві людини: це пан президент і керівник його офісу.
Всі інші виконавці можуть принести тільки добрі новини або ніякі. Ті, хто принесе погані новини, буде або наступного разу недопущений до зустрічі, або взагалі звільнений з цієї посади. Тому державна система, державна машина, у якій мав би працювати окремо міністр енергетики, окремо голова «Нафтогазу», окремо РНБО, всі займалися тим, щоб почути думку президента.
Я звичайно, не ставлю під сумнів інтелектуальні здібності ані президента, ані керівника його офісу, але навіть найгеніальніші політики сучасності не можуть одноосібно керувати всією країною.
Якщо зараз ти щось зробиш без вказівки від влади, то з великою ймовірністю тебе запишуть до ворогів держави, звільнять, посунуть у комунікації з президентом. Система сама себе починає руйнувати.
Криза в партії «Голос»
Як щодо кризи у вашій фракції? Як плануєте її розв'язати?
- Я не оцінюю цю кризу як критичну. У нас проста ситуація: є частина колег, які чомусь сидять у фракції. Я не розумію, чому вони не вийдуть з неї або не складуть мандат, як вони обіцяли під час виборів. Але вони почали співпрацювати з Офісом президента. Цю співпрацю дуже легко перевірити.
Я впевнений у всіх інших своїх колегах, їхніх принципах і моралі. А є «тушки», не перші і не останні. Їхнє політичне життя достатньо зрозуміле й закінчиться максимум на цьому скликанні.
А через що взагалі почався процес розколу?
- Спочатку я думав, що це ідеологічне, потім я думав, що це особисте, зараз ми розуміємо, що це була заздалегідь продумана історія про руйнацію однієї з демократичних сил.
А Святослав Вакарчук якось впливає на партію?
- Святослав Вакарчук не впливає. Я не буду до нього з цього приводу звертатися щонайменше навіть із моральної точки зору.
А він сам звертався?
- Він цікавився. Святослав достатньо порядна й чесна людина. Він сказав, що він приведе людей в українську політику — він це зробив. Мені здається, буде неправильно далі використовувати його ресурс для спроб розсудити людей, тим більше, що він відійшов від політики.
Але ж дуже велика чорна пляма тепер на маленькій демократичній партії. Начебто все так гарно починалося.
- Я людина, яка в досить молодому віці пішла в політику. Я б міг продовжувати свою кар'єру в корпоративному секторі або сидіти радником збоку і спостерігати за політичними процесами.
Зараз у партії немає проблем, а щодо фракції: деякі депутати спокусилися, але ті, хто не зрадив нашу ідеологію, досягають з нами непоганих результатів.
Ми виконуємо ті речі, які ми обіцяли. Не завжди виходить і відбувається все, що б хотілося. Але роль фракції «Голос» я точно бачу.
А зараз розрив між «Справедливістю» і вами 10 на 10?
- По-різному. Я бачу, що там є люди, які вже почали розуміти, що Олександра Устінова непристойно багато часу проводить в Офісі президента. У приватних розмовах вони про це говорять і їх це теж бентежить. Я сподіваюся, що в частини з них точно вистачить і мудрості, і совісті для того, аби не бути лише інструментом, який використовують в особистих цілях.
А спроби повернутися у когось зі «Справедливості» до «Голосу» вже були?
- Ми ведемо перемовини з кількома колегами, але я не хочу називати їхні прізвища.
Як ви бачите своє політичне майбутнє далі?
- Я є заступником голови партії «Голос», я є головою фракції «Голос». І в усіх цих складних обставинах я перебуваю в офісі партії «Голос». Поки жодних інших рішень ніхто не ухвалював. Я буду з партією «Голос» до останнього та точно не буду тією людиною, яка буде шукати іншого політичного майбутнього.
Щодо партії «Голос». У такому або іншому вигляді, я впевнений, що депутати, які проявили себе в цьому скликанні, будуть представлені в скликанні наступного періоду. Як це відбудеться, на жаль, ніхто не знає. Українську політику неможливо передбачити. Наразі всі мої сили й зусилля спрямовані на те, щоб фракція «Голос» існувала і в наступному скликанні.
Мені не цікаво бути в парламенті заради мандату чи значка. Показати результат, змінити країну — цікаво. Це я доводив всією своєю біографією і своєю діяльністю як народного депутата.
Партія Разумкова
Часто говорять про те, що у вас дружні відносини з Разумковим. Наскільки це так? Ви пішли б до нього в партію, якщо він би її створив?
- У мене справді нормальні дружні відносини з паном Разумковим. Ми як люди спілкуємося чудово. Я знаю його родину, іноді ми займаємося спортом. Ми люди, ми не тільки роботи, яких ви бачите на екранах. Але особисте – це одне, а політика – це зовсім інше.
У Дмитра Олександровича є великі плани з побудови своєї політичної сили. Я йому бажаю в цьому успіху. Я впевнений, що у нього це вийде. А в мене є партія, у якій я є членом партії, є заступником голови партії і є ще головою парламентської фракції. Тому я залишаюся в партії «Голос» і ми будуємо своє, а як буде надалі, ніхто не знає.
Ми з Разумковим якось знайшли механізми, як не плутати особисте та політичне. Сподіваюся, що й далі ми будемо знаходити завжди раціональні рішення.
Як ви думаєте, з ким він може об'єднатися?
- Я не розумію, навіщо взагалі з кимось об'єднуватися політику, у якого особистісний рейтинг 11%. Мені здається, що він достатньо потужна політична фігура, для того, щоб самостійно претендувати на якусь позицію в українській політиці.
Я достатньо довго спостерігаю за українською політикою. І кожні пів року ситуація кардинально змінюється. Ніколи не було стабільності, ніколи її не буде в політичному вимірі. Тому всі ті, хто думає, що вони прийшли навічно, – ні. На жаль, в українській політиці можна дуже швидко злітати й дуже швидко падати. І навпаки.
Як людина з Донбасу, як ви вважаєте, наскільки цього разу може бути реальний наступ і спроба захоплення Маріуполя чи Одеси?
- У Путіна ніколи не виходило з голови питання захоплення України в той чи інший спосіб. Тому ми маємо бути завжди готовими до будь-яких воєнних дій, поки існує Російська Федерація в чинному її складі.
Чи маємо ми вірити в ту інформацію, яка є зараз? На зустрічах у США це питання гостро порушувалося. Я вірю інформації розвідки США про ймовірний напад Росії.
Зараз на кордоні ми спостерігаємо підвищену активність розвідки й підготовчих дій, які дуже нагадують підготовчі дії 2014 року. Чи є це черговий спосіб перемовної позиції Путіна, щоб швидше запустити «Північний потік — 2» або отримати якусь додаткову зустріч зі світовими лідерами, чи це є реальна підготовка до воєнних дій, ніхто не знає.
На жаль, ця інформація для нас буде залишатися закритою до моменту, поки це накопичення не відійде від наших кордонів.
Коли у нас була активна міграційна криза, деякі країни НАТО казали про те, що вони готові відправити до нас своїх військових. Як ви вважаєте, чи можливо, що вони не тільки на кордон їх відправлять, а допоможуть якось на Донбасі?
По-перше, якщо буде наступ, то я думаю, що він буде не тільки на Донбасі. По-друге, я не уявляю, який склад військ і на якій основі країни НАТО зможуть швидко й оперативно до нас відправити.
Я очікую достатньо жорсткої реакції від наших міжнародних партнерів, для того, щоб наступу не відбулося. Але я б дуже хотів, щоб всі представники влади сконцентрувалися на роботі.
Є час, коли треба займатися політикою, а є час, коли треба займатися державницькими справами. Мені здається, що наразі в нас дуже багато часу керівництво країни витрачає на політику і дуже мало на державні справи. І боюся, на відміну від них, країна-агресор не спить і буде користатися будь-якими помилками, а ми їх зараз робимо.