Слово і Діло
Визначилася головна тема дискусії щодо пресконференції президента Зеленського для західних журналістів – це розбіжності в оцінках ризиків прямого російського вторгнення між українським керівництвом і низкою західних країн (а ще сильніші – як порівняти із заявами багатьох західних ЗМІ). Було дуже помітно, що емоційне нагнітання теми війни навіть дещо дратує Володимира Зеленського. До речі, не лише його — це відчувається й за заявами міністра закордонних справ України, і міністра оборони, і секретаря РНБО. До того ж ця емоційна істерія веде до негативних економічних наслідків для нашої країни. Ба більше, вона підіграє російській стратегії нагнітання страху та напруження в Україні й навколо України.
На чому важливо наголосити: й Україна, і наші західні партнери є єдиними в загальній оцінці наявності ризиків військової агресії Росії проти України. Але є очевидні відмінності в розумінні масштабів і форми військових дій Росії, які можуть загрожувати Україні. На Заході (особливо в західних ЗМІ) дуже популярною є думка про те, що Росія от-от нападе на Україну, під ударом опиниться й Київ, і більша частина країни, і що на нас чекає повномасштабна війна. Проте в Україні абсолютна більшість військових експертів дотримуються позиції, що нинішнього угруповання російських військ на нашому кордоні (приблизно 120 тис. осіб) недостатньо для повномасштабної війни проти нашої країни (для цього необхідно щонайменше 300 тис. осіб або навіть не менш як пів мільйона, а також розгортання ударного угруповання російських військ на нашому кордоні з тиловим забезпеченням). Нинішнього угруповання російських військ на нашому кордоні достатньо для локальних військових операцій проти України на окремих напрямках. І якщо на Заході схиляються до висновку, що Росія піде на пряме військове вторгнення в Україну, то у нас, імовірніше, очікують агресивних дій Росії в гібридному форматі (щоб не підставлятися під західні санкції).
Оцінки президента Зеленського та політичного керівництва країни ґрунтуються, наскільки я розумію, на оцінках, висновках і прогнозах військової розвідки та інших спецслужб, включно з аналізом апарату РНБО. Це не просто чиясь суб'єктивна думка. Це той випадок, коли державні діячі покладаються на думку та оцінку професіоналів. До речі, це прозвучало й у відповідях президента Зеленського на запитання журналістів.
З того, що я знаю та чув (переважно в публічній сфері), ризикну змоделювати загальну оцінку розвитку нинішньої ситуації між Росією та Україною. Найімовірніше, у найближчі два — три тижні (до закінчення зимових Олімпійських ігор у Пекіні) на нас чекає збереження й навіть подальше зростання напруги навколо України, нові прояви «психічної війни» Росії проти України, спроби в різних формах дестабілізувати внутрішню ситуацію в Україні (від енергетики та фінансової сфери до політики та побутової безпеки). Також можливі прямі ультиматуми на адресу України, зокрема щодо виконання Мінських домовленостей на російських умовах (тобто примушування до прямих переговорів із російськими маріонетками). Багато залежатиме від розвитку переговорів між США та Росією, НАТО та Росією.
Кульмінація нинішньої кризи може настати в останній декаді лютого. Кремль визначатиметься з форматом подальших дій. У найзагальніших формах можна передбачити вибір із трьох можливих сценаріїв: 1) військова атака на Україну (у тій чи іншій формі) з ризиками досить жорсткої санкційної відповіді Заходу та завзятого опору України; 2) нова холодна війна — тепер уже між Заходом і Росією з обопільною та стабільною концентрацією військ на кордонах; 3) зниження напруженості, активізація переговорів із метою домовитися щодо конкретних питань (за ракетами середньої дальності, щодо обмеження масштабів та інтенсивності військових навчань на кордонах один одного, за деякими іншими темами). Оскільки Україна не погодиться на прямі переговори із сепаратистами, то можливий варіант офіційного визнання Москвою двох сепаратистських «республік» в ОРДЛО. Але тоді можна буде ставити остаточний хрест на Мінських домовленостях.
Який із трьох сценаріїв обере Кремль, напевно, не знає поки що й сам Путін. За різними даними, у Кремлі немає єдності в питанні про те, що робити далі – є прихильники всіх трьох вищезгаданих сценаріїв. Відповідно, безглуздо поки що гадати, чиї прогнозні оцінки щодо подальших дій Росії виявляться правильнішими. Це покаже лише подальший розвиток політичної та військової ситуації. Нам же треба не тільки сподіватися на краще, а й готуватися до найгірших сценаріїв (проте з холодною головою, без паніки та метушливих заяв).
Оскільки в нас, на жаль, заведено не дуже довіряти оцінкам, які звучать всередині України, і є схильність сприймати як «істину в останній інстанції» все, що говориться у Вашингтоні, нагадаю деякі історичні факти. Ніхто ні у Вашингтоні, ні в Лондоні, ні взагалі на Заході не очікував захоплення Росією Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році. Це було визнано навіть на офіційному рівні. Повний аналітичний провал стався в західних столицях щодо оцінок розвитку ситуації в Афганістані після виведення звідти американських військ. Можна згадати й давні історії з «даними західних розвідок» про хімічну зброю в Саддама Хусейна, і звинувачення на адресу України про продаж «Кольчуг» на Близький Схід. І та, й інша історії не підтвердилися.
Тож не будемо сліпо вірити навіть нашим партнерам. Довіряй, але перевіряй! На прикладі Німеччини й не тільки ми вже знаємо, що наші закордонні партнери мають свої егоїстичні інтереси, які далеко не завжди збігаються з нашими (це стосується й «Північних потоків», і членства України в НАТО та ЄС, і цілої низки інших тем). Через те нам треба чіткіше формулювати свої національні інтереси (і якомога менше гратися в їхні вузькопартійні інтерпретації), а також послідовно реалізовувати нашу позицію на практиці. Особливо це необхідно в нинішній ситуації.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора