Найефективніша відповідь на гібридну агресію — асиметрична

старший економіст CASE Україна

Повномасштабна війна, якою загрожує нам Кремль, якщо не зруйнує нашу економіку взагалі, то відкине її далеко назад, можливо навіть у 90-ті. Втім, якщо український народ зміг вижити тоді, то, напевно, зуміє й тепер, якщо таке лихо трапиться. Проте навіть сама загроза такої війни та серія ворожих дій завдають чималої економічної шкоди просто тепер — у цьому, вочевидь, є частина стратегії агресора.

Найбільш очевидний прояв цього — падіння в ціні українських активів. Найчутливіші з них, варранти ВВП, випущені в 2015 році як реструктуризація зовнішнього боргу, впали з листопада на третину, переважно саме в останні кілька тижнів. Це, до речі, непогана можливість для нашого Мінфіну викупити ці зобов'язання порівняно недорого: якщо економіка України почне скільки-небудь швидко зростати, то за ними доведеться виплачувати величезні суми, до 40% від показника економічного зростання, що перевищує 4%.

Втім, ворог уже давно робить все, щоб не дати Україні досягти таких темпів зростання. Зокрема, цій меті слугує газова криза: Газпром недоотримує до 200 млн доларів на добу (постачання газу до ЄС було скорочено майже вдвічі, з 446 млн кубометрів на добу до 250 млн, що постачаються за довгостроковими контрактами) задля того, щоб утримувати захмарні ціни на спотовому ринку, де купувала газ і наша країна. Через це довелося відмовитися від одного з важливих досягнень постмайданних урядів — уніфікації цін на газ; водночас ціна для комерційних споживачів зросла у багато разів. Втім, порівняно тепла зима вберегла нас від найгіршого, тим часом ринок спрацював і ситуація почала виправлятися. Якщо повномасштабної війни вдасться уникнути — а це залежить передусім від внутрішньоукраїнської ситуації, — то можна сподіватися, що за кілька місяців газ подешевшає, хоча поки що навряд чи повернеться до докризового рівня.

Інший неконвенційний елемент гібридної війни — кібератаки. Нещодавня була не першою і не останньою, але, на щастя, поки що збиток від такого виду військових дій незрівнянний із втратами у звичайній війні. Як би там не було, але і державі, і бізнесу доведеться, напевне, виділити додаткові кошти на аудит безпеки особливо важливих інфраструктурних та оборонних об'єктів.

Але найголовніша зброя в такому протистоянні — гра на нервах за допомогою ризиків і невизначеності. Однак поки що, окрім згаданого вище обвалу українських (щоправда, і російських теж) активів на світових фондових ринках, ні брязкання зброєю, ні хибні мінування, ні розпускання чуток не змогли помітно похитнути Україну. Хіба що спричинити деяку девальвацію гривні, втім, не небезпечну, у межах звичайних коливань. З огляду на 10% інфляції минулого року це може бути навіть на користь нашій економіці: помірна девальвація зміцнює позиції вітчизняних виробників як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а отже, не дає провалитися зовнішньоторговельному балансу, який поки що не спричиняє побоювань. А значить, справа не закінчиться обвальною девальвацією, як у 2014-му.

Інша справа, що якщо дивитися в довгостроковому плані, то кремлівська стратегія виявилася дуже успішна принаймні в одному: на відміну від наших сусідів — нових членів ЄС, відкриття європейського ринку для України не супроводжується бумом іноземних інвестицій, на які очікував багато хто, зокрема автор цих рядків. Звичайно, якщо вірити опитуванням ЄБА, то загроза великої війни — не головний чинник, який відштовхує потенційних інвесторів. Корупція, особливо судова, разом із неформально привілейованим становищем олігархів і низкою законодавчих перешкод на момент опитування (у 2020 році) відігравали велику роль. Проте не факт, що тепер результат опитування був би такий самий. І в будь-якому разі щодо будь-якого інвестора, який має намір вкласти серйозні гроші в основні фонди, ризик втратити їх унаслідок війни — заборонний. Тут не допоможуть жодні «інвест-няні», індустріальні парки та інші привілеї, навіть підкріплені рознарядками для голів ОДА.

А надто з огляду на те, що у світі є десятки країн без таких ризиків, до того ж із дешевшою робочою силою, меншими податками та порівнянним із нашим доступом до великих ринків; а сама по собі ідея аутсорсу промислового виробництва поступово, але неухильно програє альтернативі у вигляді автоматизованого виробництва, наближеного до кінцевого споживача. Всесвітній економічний форум (у Давосі) навіть змінив свої підходи до міжнародної конкурентоспроможності з огляду на те, що, за оцінкою аналітиків організації, у порівняно бідних країн уже немає шансів наздогнати багаті за допомогою індустріалізації, що ґрунтується на дешевій робочій силі; схоже, що Китай був останній, кому це вдалося.

Тому ставка на повторення успіху нових членів ЄС у залученні інвестицій у промисловість з орієнтацією на ринки ЄС у наших умовах і в наш час навряд чи спрацює, а надто тому, що ворог не спить і робить (і робитиме) все для того, щоб у України нічого не вийшло принаймні на цьому — второваному — шляху до успіху. На превеликий жаль, більшість учасників політикуму, слідуючи за ілюзіями більшої частини населення, уперто асоціюють розвиток з інвестиціями в промисловість, як це було у ХХ столітті, і проводять відповідну економічну політику так, ніби ми живемо в минулому столітті, жодної війни немає та ризику ескалації теж. Цей підхід агресор, звісно, охоче підтримує, використовуючи свої канали впливу через медіа та лідерів громадської думки на кшталт «економістів радянської школи». Але тут, на жаль, і особливо старатися не треба: дуже мало хто розуміє, що вихід не там, де вчили колишні професори політекономії соціалізму, а збоку.

Найефективніша відповідь на гібридну агресію — асиметрична. Поки Україна поводиться передбачувано з погляду ворога, вона вразлива. Але все може змінитися, якщо не намагатися в лоб переламати кремлівську стратегію «активною роллю держави» з відповідними корупційними можливостями та посиленням податкового преса, а, навпаки, відкрити нові можливості реалізації конкурентних переваг України, які не потребують великих капіталовкладень. Людський капітал теж, звичайно, може стати жертвою війни, але тільки в тому разі, якщо вона справді вибухне в повному масштабі. А цього, сподіватимемося, не станеться.