У четвер, 23 вересня, у Верховній Раді розглядатимуть два законопроєкти. Сумнозвісний 5600, про який я писав раніше, і законопроєкт 5599 про боротьбу з олігархами.
Про який, власне, і йтиметься далі.
Кілька тижнів тому я був на сесії, присвяченій деолігархізації. Вона проходила в рамках конференції YES Brainstorming «Після COVID = Перед катастрофою?», яку традиційно проводить Фонд Віктора Пінчука.
За законопроєкт 5599 там виступали міністр юстиції Денис Малюська і секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данілов.
Дуже показовим був діалог між міністром юстиції Денисом Малюською і главою StarLightMedia (СТБ, ICTV, Новий) Оленою Пінчук.
Малюська заявив, що абсолютно всі олігархи володіють медіа не як бізнесом, а виключно як засобом для того, щоб домагатися своїх політичних та інших цілей.
«Скажіть, будь ласка, на якій підставі ви стверджує, що StarLightMedia — не бізнес?», — запитала його Олена Пінчук.
Денис Малюська:
- Це може бути рентабельним бізнесом в Україні. Але я бачу, що ви часто платите зарплати в конвертах зіркам медіасвіту. Приватні ЗМІ — дуже круті. Контент, який генерують приватні телекомпанії, незрівнянний із тим, що генерують державні. Це тому, що вони платять неофіційні зарплати. Я вважаю, що це тіньовий бік функціонування ЗМІ в Україні.
Олена Пінчук:
- Це неправда. Якщо ви так підходите до опрацювання всіх питань, які ви куруєте, то мені дуже шкода. До того ж у нас в StarLightMedia немає зарплат у конвертах. На відміну, до речі, від багатьох державних органів, де вони є. Ми — прибутковий бізнес. І ми платимо податки.
Денис Малюська:
- Це хороша відповідь. Але я б хотів зібрати всіх глав телеканалів, щоб вони пройшли поліграф. Щоб було ясно, хто платить зарплати в конвертах, а хто ні. Я не знаю, звичайно, саме про вашу компанію ...
Олена Пінчук:
- Так не кажіть, що медіа — це не бізнес. Говоріть «можливо деякі медіа — це не бізнес».
Денис Малюська:
- Нехай привезуть детектор брехні, і там подивимося ...
Тут треба зауважити, що StarLightMedia з 2019 року справді працює з прибутком. Сукупний прибуток СТБ, ICTV та Нового каналу в 2020 році склав 190,8 млн грн. У СТБ він узагалі рекордний.
Найбільше в цій дискусії здивував низький рівень підготовки Дениса Малюськи. Прийшовши на захід Віктора Пінчука і розмірковуючи про те, які канали прибуткові, а які збиткові, він навіть не спромігся подивитися, що таке StarLightMedia. Не дивно, що законопроєкт 5599, над яким працював зокрема міністр юстиції, викликає стільки запитань у оточуючих.
Може тому його ухвалення породить колосальну кількість проблем.
Припустімо, все ясно з Рінатом Ахметовим, Ігорем Коломойським. Вони — класичні олігархи за новим законом.
Але далі починаються суцільні питання. Перше з них: якщо чиновники і депутати повинні декларувати кожну зустріч із потенційним олігархом, що вони робитимуть з Петром Порошенком і Вадимом Новинським, якщо їх також визнають олігархами? Адже їм доведеться зустрічатися з ними у Верховній Раді кожен сесійний день. Писати звіти з цього приводу? Що робити фракції БПП у цьому разі?
Класичний приклад вкрай суперечливої постаті — Томаш Фіала. У нього є необхідна кількість грошей, власна медіаімперія та вплив на партію «Голос». Він стане олігархом чи ні? І якщо стане, як до цього поставиться, наприклад, Європейська бізнес асоціація, яку Фіала очолює? Як поставляться іноземні посольства?
Чи є олігархами Євген Черняк, Гарік Корогодський і Василь Хмельницький? У них достатньо грошей, сильний медіавплив (без власних класичних медіа, а за рахунок YouTube і Facebook). Як тільки вони підуть в політику, автоматично підпадуть під статус олігархів?
Як бути з Юрієм Косюком, Андрієм Веревським, Олексієм Вадатурським? Адже у них колосальний вплив на владу, достатньо грошей, але немає ніяких своїх ЗМІ. Вони не олігархи? Ну, так Олексій Данілов вже назвав їх олігархами на тому ж самому YES Brainstorming. Не ясно, щоправда, на якій підставі.
На мій погляд, 5599 — це просто дикий клубок таких ось суперечливих, імпульсивних і непотрібних ініціатив.
Чи потрібна Україні така деолігархізація?
На мій погляд, щоб відповісти на це запитання, досить подивитися на приклад США. Чи були там класичні олігархи на кшталт українських? Так, щоб із купою грошей, монополізмом, сильним впливом на владу і медіа? Звичайно, були. Я назву кілька таких осіб. Це Джон Рокфеллер, Корнелій Вандербільт, Ендрю Карнегі, Джордж Вестінгауз, Джон Морган.
Усі ці впливові джентльмени були змушені продати свою власність, відмовившися від промислових монополій, коли за них взявся президент Франклін Рузвельт. А їхній вплив на владу перейшов у цивілізовану площину після ухвалення ряду законопроєктів, що регулюють лобізм. Частину з яких, до речі, прийняли за того ж таки Рузвельта та продовжили ухвалювати за Гаррі Трумена.
Для цього не потрібні були ніякі антиолігархічні закони. Досить було Акта Шермана і найпотужнішої антитрестової кампанії. Плюс — нормального цивілізованого регулювання лобізму.
Хто основні борці з олігархами в Штатах? — Це Антимонопольне управління Міністерства юстиції та Федеральна торгова комісія.
Оновіть в Україні Антимонопольний комітет, дайте йому максимальні можливі повноваження і посадіть на чолі непідкупну людину. Це все, що вам потрібно для боротьби з олігархами.
А не закон сумнівної якості, після ухвалення якого залишиться безліч питань і мало зрозумілих відповідей.
Депутати, звичайно, проголосують за нього. Переламають через коліно.
Але крім питань і здивування він нічого не принесе.
Проблему олігархів у країні точно не вирішить.
