Володимир Зеленський пропонує написати закон, який би обмежив вплив олігархату на життя країни. Ідея загалом добра, але нічого не вийде, говорять експерти, з якими поспілкувалося 
. Та й лукавить наш лідер: не так із усіма олігархами він зібрався воювати, як з одним конкретним представником цього класу. А ім’я опонента чинного гаранта, який не дає йому спокою, відоме, це – Петро Порошенко. Втім, невже й справді вся сіль – лише в ньому одному?
Привіт із 1990-х
Згадаємо матчастину. Олігархія – це зрощення влади з крупним бізнесом. Сучасний олігарх в Україні – це представник великого бізнесу, створеного за допомогою адміністративного ресурсу, монополізм якого в певному секторі ринку штучно підтримується владою всередині системно організованої корупції.
Перших олігархів України породив Леонід Данилович Кучма власною персоною. Якщо викласти історію становлення олігархії одним реченням, то вона виникла після розпаду СРСР внаслідок привласнення спритними ділками колишніх держпідприємств або держресурсів, які у вирі 1990-х раптово опинилися «нічийними».
Згадуючи перші роки Незалежності, Кучма пише в мемуарах, що вибору у нього не було. Або дозволити росіянам простягнути лапу до нашої частини радянського спадку, або виростити власних «міцних господарників» на рідному вкраїнському грунті. Вибираючи з двох бід, Кучма обрав ту біду, котра була ближче, а від цього – й рідніше. Та ще й обіцяла йому преференції.
Власне, вся історія України – вибір між поганим і поганим, але це вже інша тема.
Отже, олігархи в Україні присутні як явище без малого тридцять років. Ніхто з попередніх президентів це явище не здолав (щиро кажучи, й не намагався), аж поки за них не надумав взятися Володимир Зеленський.
Сам сказав
Все почалося з того, що 15 квітня Володимир Зеленський виступив із пропозицією прописати в законі статус олігарха і механізми обмеження його впливу. Потрібно, сказав він, «розробити фундаментальний законопроєкт про статус олігархів – щоб унеможливити їхній вплив на економіку, закони й Верховну Раду», – заявив Зеленський після одного із засідань РНБО.
Деталей майбутнього документа голова держави не озвучив. Але наголосив, що «олігархів перетворюватимуть на бізнесменів», а саме – позбавлятимуть їх монополізму в конкретних галузях економіки та впливу на уряд і парламент. Ці слова гаранта йшли в одному руслі з його попередньою схвальною оцінкою нових санкцій США проти його колишнього бізнес-партнера Коломойського.
«Ми підтримуємо це рішення і працюємо над тим, щоб повернути в Україну кошти, щоб повернути в Україну справедливість. Її головний принцип полягає в тому, що ми чітко бачимо різницю, в чому полягає великий бізнес та олігархічний клас. А от прізвища тут не мають жодної різниці. Це можуть бути Медведчук, Коломойський, Порошенко, Ахметов, Пінчук, Фірташ чи будь-хто інший. Важливо одне – ти готовий працювати законно і прозоро або хочеш і надалі створювати монополії», – заявив він.
Схоже, що санкції проти Коломойського і підкинули Зеленському ідею того, як добре було б взятися за всіх олігархів гамузом. Добра вона чи погана, ця ідея? Як зауважує в коментарі голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, вести предметну розмову на цю тему можна буде тоді, коли абриси президентського задуму стануть чіткішими.
Поза тим обговорення цієї теми – лише спроба зрозуміти, що саме мав на увазі лідер держави. А відповідь на це питання може бути невідомою і самому Зеленському.
Одного закону замало
«Президент правий, нам потрібна деолігархізація, бо це наш шлях у Європу. Але одним законопроєктом це не вирішити. Потрібна низка дій, низка законопроєктів, зокрема, з обмеження окремих компаній в енергетичній галузі, бо там велика проблема. Але як обмежити вплив олігархів на політику? Тут немає простого рішення, адже навіть великий бізнес, який не має пов'язаних депутатів та урядовців, шукає можливості для лобізму своїх інтересів».
Володимир Фесенко
Політолог
Експерт наголошує: просто так взяти і заборонити великим бізнесменам брати участь у виборах (читай: у боротьбі за владу) – не вийде. Ніхто ніколи не напише і не підпише такого штибу дискримінаційний закон. Тоді лишається – що? На думку Фесенка, треба ретельно відстежувати всі шляхи фінансування політичних проєктів, і ті з них, котрі незаконні, – рішуче відрізати. А ще боротися із корупцією серед депутатів, з доплатами у конвертах – за голосування, за подані депутатські запити, за просто красиві очі.
Все це – завдання для НАБУ, підкреслює Фесенко. Тільки НАБУ має справді працювати, а не імітувати роботу, і обов’язково доводити справи до суду, інакше який у них сенс?
Другий момент, якому слід приділити увагу, зазначає політолог, це – медійна складова. Бо олігарх без свого телеканалу – як шлюбна ніч без нареченої.
До того ж, додає політолог, важливо, аби олігархи не влаштовували коловорот каналів у природі. Зараз, каже Фесенко, свій медіаресурс нібито збирається продавати Пінчук, але якщо його ЗМІ купить Медведчук, сенсу в цьому не буде жодного.
Жоден олігарх не постраждає
Насправді немає значення, що й хто у кого купить. У боротьбі Володимира Зеленського з олігархією жоден олігарх не постраждає, переконаний директор Інституту світової політики Євген Магда. Дослівно ж він говорить про це так:
«Президент обіцяв нам деолігархізацію, це частина його передвиборчої програми, але виходить у нього – як у матроса Железняка: йшов на Одесу, а вийшов на Херсон. Олігархічні канали тримають Зеленського у теплій ванні. Коломойський, як і раніше, заробляє багато грошей. Льовочкін має вплив на ухвалення рішень на Банковій. Пінчук вирішує якісь свої питання, у Ахметова все взагалі краще за всіх. Навіщо тоді це все?
Щоб начепити на Порошенка ярлик олігарха і підвести його під певні обмеження. Але не думаю, що у Зеленського вистачить профільних знань, щоб написати юридично бездоганний законопроєкт, який потім не зможе бути ніде оскаржений – ні в українських судах, ні в ЄСПЛ».
«Президент, за словами експерта, намагається начепити на Порошенка ярлик олігарха і підвести його під певні обмеження».
Магда має рацію: просто так оголосити когось олігархом, себто нехорошою людиною, а відтак піддавати репресіям – надто сильно попахує дискримінацією.
До того ж, його переконання незмінне: «Це насамперед удар по Порошенку».
Нема на них Південної Кореї
Водночас Порошенко – навіть не найбагатший українець. Згідно із останнім рейтингом Форбс, Петро Олексійович перебуває на шостій сходинці найбільших капіталістів і пропускає вперед Ріната Ахметова, Віктора Пінчука, Костянтина Жеваго, Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова.
А після нього у першій десятці товстосумів йдуть Юрій Косюк, Олександр Ярославський та подружжя Олександра і Галини Герег. Всі ці люди не лише обертаються у своєму бізнесовому світі, а й чинять значний вплив на політику. Якщо не прямо, то опосередковано.
Економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ порівнює наш олігархат із південнокорейським. Там теж були свої порошенки та ахметови, розповідає він, тільки звалися вони «чеболі» – очільники фінансово-промислових груп. Чим були небезпечні «чеболі»? Тим, що «розмножувалися» горизонтально.
«Наприклад, компанія Dаewoo могла будувати мости, випускати автомобілі, телефони, йти в банківський бізнес – іншими словами, завойовувати сфери, на які спочатку не претендувала. Це на Заході корпорація, скажімо, BMW спеціалізується на вузько спрямованому випуску продукції і не лізе в суміжні галузі», – пояснює Кущ.
Чи вдалося перемогли вплив «чеболі»? Так, але не репресіями. Переміг здоровий глузд та інстинкт самозбереження.
«Коли почалася азійська криза 1998 року, в Південній Кореї злякалися. Пригадали, якою була післявоєнна бідність, і не захотіли повтору. Знайшли в собі сили відсунути «чеболі» від влади. Заборонили їм розвиватися горизонтально. Можна було будувати тільки вертикально-інтегровану компанію. Наприклад, добуваєш нафту – виробляй бензин, руду – виробляй метал. Але якщо працюєш з металом, не лізь в енергетику та фінанси. У Південній Кореї змусили вибрати профільні бізнеси, а горизонтальні відгалуження – продати».
Олексій Кущ
Економіст та фінансовий аналітик
Це – як варіант для України, каже Кущ, от тільки є великі сумніви, що в нашій державі таку операцію зможуть провернути. Хоча саме в антимонополізмі та антикумівстві й полягає секрет деолігархізації, переконаний економіст. Антимонопольне законодавство у нас уже є, треба лише змусити його працювати. Плюс встановити табу на непотизм у коридорах влади і обмеження з приходу до влади тих, хто вже має бізнес.
Але загалом своїми ідеями щодо законів про олігархів Зеленський сам собі робить ведмежу послугу. Він ніби транслює меседж про те, що олігархія – це надовго. Як надовго із людством – злочинність, проти якої в усіх країнах пишуть кримінальні кодекси.
А як же Трамп?
З одного боку, олігархія – це лакмусовий папірець, який унаочнює, на якій стадії розвитку перебуває соціум (а стадія ця – аж ніяк не найвища).
«Олігархія – ознака суспільства, яке розвивається», – зауважує Володимир Фесенко. Але з іншого боку, ніхто не є повністю убезпеченим від олігархії, навіть країни із давніми демократичними традиціями. «Це явище було і в США, з ним довелося довго боротися, обмежувати його протягом декількох десятиліть», – додає він.
І Дональд Трамп, і колишній прем’єр Італії Сільвіо Берлусконі, і нинішній прем’єр Чехії, мільярдер Андрей Бабіш – усе це приклади багатіїв при владі, каже Фесенко. «Та головне, аби вони не намагалися на владі заробляти», – нагадує експерт. Це, звісно, головне, але тоді для українських скоробагатьків втрачається всякий сенс походу у владу. Адже у неї йдуть для того, аби зберегти та убезпечити нинішні статки, а також – набути нові.
Наостанок зацитуємо вже згадуваного Кучму, який колись казав, що в України є два вороги. Ні, це не дурні та дороги. Це – Росія й олігархи. «Так ось, олігархів можна швидко знищити, а як із Росією бути?», – запитував Леонід Данилович. І, схоже, глибоко помилявся. Бо з гніздом олігархів, яке у Києві, так само непросто, як і з гніздом ворога, яке у Москві.
Хіба що у Зеленського вийде перемогти олігархію та розвіяти спомин про неї за вітром. Але це не факт.
