Останнє найбільше розширення НАТО на схід відбулося 14 років тому. З часів вторгнення до Криму минуло сім років. Півострів із 2014 року був заповнений наступальними озброєннями: протикорабельними та крилатими ракетами, кораблями — носіями «Калібрів», ВТРК «Іскандер» і стратегічними Ту-22М3.
Які були конфлікти останнього десятиліття
У відповідь на анексію території розміром з Албанію США перекинули до Східної Європи додаткові сили: дивізію розсипом; штаб у складі 5-го корпусу, відтвореного в Кракові; ескадрилью ударних БПЛА «Жнець»; повітряну поліцію в Румунію.
У Польщі було розміщено бригаду 2-го драгунського полку на «Страйкерах» у разі загрози коридору в Сувалках; дві оперативні групи бомбардувальників — у Британії та на Азорських островах для надання їй підтримки; ще п'ять стратегічних дронів на Сігонеллі в Сицилії було призначено для роботи на користь європейського командування.
Війська НАТО можуть перемістити будь-якої миті. Фото: Jeff J Mitchell / Getty Images
Плюс один ескадрон 173-ї бригади ПДВ США на ротаційній основі перебуває у країнах Балтії; інструктори та інженерна частина в Україні — будівельні батальйони, які допомагають зводити оперативний центр флоту в Очакові та відновлювати аеродроми. Нехай ще радники, аналітики та розвідка. Загалом відправили до 10 тисяч людей.
Це проти РФ, яка має в зоні до Уралу 400 тисяч військового персоналу, тисячі танків, літаків та ОТРК.
Ще є елементи ПРО в Польщі та Румунії: ну а як мали реагувати суверенні держави, спостерігаючи істерію на федеральних каналах про ядерний попіл, вихід із РСМД і махання «Іскандерами»?
А надто з огляду на те, що на розміщення ракет-перехоплювачів на базі в Девеселу президентом Румунії дозвіл було надано ще 2010 року — на тлі кібернетичних атак іранських ядерних центрифуг і четвертого пакета санкцій проти ядерної програми Тегерана. Москва, на щастя, не пуп землі, і всі події не крутяться навколо Кремля.
Та й НАТО ж альянс, не створений персонально проти Росії, Китаю та Ірану, — він існує для колективної оборони його членів.
Країни НАТО хочуть більше своїх баз у Східній Європі. Фото з відкритих джерел
А як так вийшло, що після військових баз у віджатій росіянами Осетії та Абхазії, після бомбардувань Грузії «Точками», анексії Криму та запеклої війни на Сході України всі ті, кого Кремль звільняв від фашизму і чверть століття тримав у Варшавському блоці, чомусь разом вирушили до НАТО?
Тут у російської пропаганди стабільно трапляється помилка 404. Адже поляки готові, окрім 2% на оборону, навіть окремо платити за базу США в країні: настільки не хочуть на тортури в концтаборі «Ізоляція» і в народні республіки жити на 100 доларів на місяць!
Оскільки вся ця справа логічна та зрозуміла, Східна Європа не бажає повторювати досвіду взаємодії з Москвою, талони на талони в Румунії та Польщі в гарячі 80-ті минулого століття або «прекрасне» життя у звільненій від грузинів Абхазії. Тому суверенні держави зробили ставку на Захід. А надто побачивши, як Кремль бомбить Грузію та продає важке озброєння Азербайджану проти свого союзника з ОДКБ Вірменії, — дякуємо, таких гарантів безпеки не потрібно.
Але це сталося 14 років тому, ще до того, як кремлівський режим почав грабувати в сусідів на пожежі в Криму.
Що ж сталося в грудні 2021 року, що спонукало Москву викотити США та НАТО фактично ультиматум про надання юридичних гарантій нерозширення на схід? Ба більше, вписати туди відверто нездійсненні вимоги — про виведення озброєнь зі східного флангу та узгодження нових членів?
Навіщо Москві нова ескалація з НАТО
Жодна держава, що себе поважає, не піде на те, щоб прав вето мав не член оборонного альянсу.
Бази для українських катерів у Причорномор'ї та Приазов'ї за британські кредити — це смішно, адже на Чорному морі у Альянсу тотальна перевага в кораблях: їх більше вже в Туреччини, Румунії та Болгарії, без США та бритів.
Підльотний час ракет, які теоретично можуть бути розміщені на території неофітів? Це ще більш дико: критичної різниці між ракетами під Черніговом та під країнами Балтії немає, а у 2021 році мірятися секундами польоту по столиці, начебто і немає інфраструктури РВСП за Уралом та командних пунктів, можна хіба що на профільних сайтах міських божевільних.
Юридичні гарантії невступу України до НАТО, щоб продовжувати віддирати від нас Харківську та Одеську «народні республіки»? Щоб у фіналі отримати кордон одразу з чотирма новими членами НАТО, партизанську війну десятиліттями та санкції, що посилюються? Вони, як відомо, не працюють, але долар бере планку 74 рублі, а зарплати у валюті рівня 2014 року так і не досягнуто.
А що буде, коли США, ЄС та Канада вразять операції із боргом, сировинні контракти, платіжні системи та запровадять заборону на постачання технологій? З головою вистачить операційних систем для ПК, смартфонів і комплектовання — Вашингтон уже тепер заговорив про цей захід у разі вторгнення.
Логікою нинішній «ультиматум» пояснити неможливо: подальша ескалація не дасть Москві нічого, окрім купи стратегічних проблем. Але чомусь кремлівські старці продовжують генерувати погрози та катати країною потяги з танками та ОТРК, демонстративно не підчищаючи відео та розганяючи в мережі хвилі, як змінюватимуться старі, ще радянські ГОСТи на масові поховання. Проте серйозні речі, зокрема перекидання 17 авіаційних полків у зоні до Уралу, масове залучення Росгвардії та спеціальних частин МВС і ФСБ, мобілізація в тилові частини досі так і не проводяться. Натомість Лавров на брифінгу заряджає про режим Зеленського і вимагає до кінця січня дати відповідь на ультиматум: імовірно, боляче та дорого утримувати десятки батальйонів у наметах на морозі.
Що сталося насправді, можна тільки гадати. Мабуть, зовсім скоро неможливо буде приховувати проблеми зі здоров'ям у Путіна, який досить різко перестав скакати на татамі, літати зі стерхами та фотографуватися топлес, а все більше покашлює на конференціях із бункера: трансфер влади в їхніх реаліях — непроста річ, яка, бувало, закінчувалася і танками під Білим домом.
Столтенберг і Путін поки що не йдуть на компроміси. Фото: АР
Можливо, в Кремлі зрозуміли, куди дме вітер: США почали активно відновлювати інфраструктуру часів холодної війни, те саме 56-те артилерійське командування, а через пару років там будуть і гіперзвукові ракети Dark Eagle, і нові засоби РЕБ.
А в Москви вже розв'язується пупок оновлювати засоби доставки ядерної тріади: що вже говорити про сотні ракетних двигунів, якщо каспійським морпіхам і до Криму відправили комплекти Т-62М! А це танки, які були у строю вже тоді, коли дорогий Леонід Ілліч ще вимовляв усі слова.
Можливо, саме тепер, у розпал світової енергетичної кризи, пікових цін на вуглеводні та пікових ЗВР у РФ, у Кремлі реально хочуть виторгувати гарантії, щоб не скотитися в нову гонку озброєнь із Заходом, яку Болівар не винесе.
Єдине, що точно відомо: якби Вашингтон зажадав від Москви погоджувати свою базу в Таджикистані та прийняття нових членів в ОДКБ, діалогу точно не сталося б. Москва спочатку викотила нездійсненні вимоги, імовірніше за все, сподіваючись на новий ДРСМД, тиск на Україну в межах Мінська та наново намальовані її улюблені сфери впливу.
Чоловіки в Кремлі, що старіють і няньчать травму часів розпаду СРСР, ніяк не звикнуть до того, що всі ці Риги, Кишиневи та Києви вибрали свій шлях щодалі від їхньої тоталітарної держави, де старий, що кашляє, марить відтворенням колишньої величі. А ідеологія, травми та ешелони з танками — гримуча суміш: переговори наприкінці січня навряд чи будуть прості. Але, як і раніше, це загроза, а не неминуча підготовка до ескалації.
Читайте також
