Останніми місяцями на сторінках світової та української преси регулярно з’являються повідомлення про підготовку повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну. Новини щодо цього притягують значну увагу громадськості й політиків в Україні та за її межами. Було опубліковано цілу низку планів вторгнення, зроблено безліч заяв від українських і західних політиків щодо того, що буде робити Україна, яку допомогу нададуть чи не нададуть їй у разі російського вторгнення.
Водночас сама Росія своїми діями намагається підтвердити побоювання з боку України та країн Заходу. Постійно надходять все нові повідомлення про перекидання російських військ та їхню концентрацію біля кордонів України, лунають все нові гострі заяви від російських політиків. Останнім таким актом став російський ультиматум до НАТО щодо неприйняття України до Північноатлантичного альянсу, припинення військової допомоги Україні та відведення сил НАТО від кордонів РФ.
Щодо загрозливих маневрів Росії, то ведуться перемовини між представниками Росії та країн Заходу, зокрема на вищому рівні. Останнім таким актом стали переговори між Путіним і Байденом, які були проведені у форматі відеодзвінка, а також покликані насамперед забезпечити продовження діалогу більшою мірою, ніж реальний прогрес.
Багато людей в Україні та за її межами очікують можливого вторгнення найближчим часом, публікуються карти з напрямками ударів і прогнози щодо початку великого наступу Росії цієї зими, в лютому, січні, або навіть вже на католицьке Різдво.
Втім прискіпливий аналіз наявних відомостей свідчить, що нинішня воєнна тривога, друга воєнна тривога 2021 року, не несе за собою реальних ознак неминучого повномасштабного вторгнення Росії. Більшою мірою це є інформаційною спецоперацією та актом політичного тиску на Україну та країни Заходу, щоб примусити їх прийняти умови Москви під час переговорів. Тобто війська перекидаються біля кордонів для досягнення не воєнних, а політичних результатів, яких Кремль намагається домогтися демонстративною загрозою їхнього використання.
Про це свідчить аналіз супутникових знімків. Перекидання військ РФ біля кордонів України носить показово демонстративний характер. Насамперед, на що варто звернути увагу, інформацію про пересування військ активно зливають якраз російські пропагандистські канали та мережі ботів. Окрім реальних військових пересувань, за перекидання військ для вторгнення в Україну видаються підрозділи та техніка, що перекидають на інші напрямки.
Наявні супутникові знімки не свідчать про розгортання на кордонах з Україною з боку Росії значних запасів боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів, а також розгортання великих польових госпіталів. А саме це є необхідним для розгортання повномасштабного військового вторгнення в Україну.
Крім того, саме перекидання військ здійснюється не стільки до кордону зі сходу, скільки вздовж кордону з Україною, в напрямку з південного заходу та південного сходу на північний захід. У такий спосіб техніка та військові підрозділи отримують можливість «засвітитися» одразу в кількох місцях на кордоні, створюючи оманливе враження щодо пересувань і намірів російських військ. Саме ці оманливі дані тиражують російські інформаційні канали. Характерним прикладом таких дій є перекидання російських військ із району Воронежа та Криму на північний захід, в район Єльні, район постійної дислокації 144-ї мотострілецької дивізії Збройних Сил Російської Федерації.
Про це зокрема свідчить виведення військ з полігону Опук в Криму. Звідси підрозділи вивели в район Єльні. Також до Єльні були виведені сили, що знаходилися в Богучарі, також в Криму. Отже, війська з Криму посилювали Центральний військовий округ РФ та перекидалися на північний захід, великою дугою навколо України.
Ту саму інформацію нам надає звіт вашингтонського Інституту дослідження війни, який демонструє перекидання підрозділів 41-ї армії ЗС РФ вздовж кордону з Україною з південного заходу на північний схід, з району Воронежа в район Єльні, до сил 144-ї мотострілецької дивізії.
Наявні дані свідчать, що нещодавня активність Росії не є ознакою підготовки до негайного наступу проти України. Натомість активні заходи, зокрема інформаційні операції Росії, є засобом тиску на українську сторону в контексті переговорів і зустрічі в Нормандському форматі, що може відбутися протягом найближчих шести місяців.
Однак, нинішня активність Росії створює довготривалі проблеми. Вона потребує уважного, але тверезого спостереження.
У 2021 році зросла частота великих російських військових навчань і передислокацій. Це створює умови для посилення тиску Росії на Україну. Окремі дії Росії навесні цього року викликали військову тривогу щодо можливості великих наступальних операцій, які так і не відбулися.
Росія, вочевидь, й надалі використовуватиме тактику частіших маневрів та ескалацій риторики, а отже, Заходу буде легко потрапити в одну з двох пасток — надмірно алармістських попереджень щодо російських наступальних операцій, які навряд відбудуться, або надмірного самозаспокоєння та неуважності до дій Росії.
Кремль, ймовірно, має намір добитися обох цих ефектів, за допомогою яких вдасться залякати Україну й НАТО і водночас встановити нову норму безперервних російських навчань, що дасть йому змогу приховувати реально небезпечні кроки. Захід має продовжувати моніторинг, публічне обговорення та оцінку дій Росії, навіть якщо вони не є частиною найгіршого сценарію.