Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Які справжні цілі Росії та чого дійсно хочуть на Заході

Ілля Куса
експерт Українського інституту майбутнього
Ентоні Блінкен і Сергій Лавров. Фото: google.com

Ентоні Блінкен і Сергій Лавров. Фото: google.com

За підсумками заяв представників РФ і США після зустрічі Сергія Лаврова та Ентоні Блінкена я можу зробити кілька цікавих висновків.

По-перше, вже котра зустріч дипломатів двох країн доводить, що жодної комплексної угоди на основі вимог РФ бути не може, а у вигляді формалізованого договору й поготів.

І не тому, що Захід ніколи не здасть Україну, нас любить, а з нами Бог, а радше з трьох причин:

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

1. Вимоги РФ — це абсолютні умови, які зазвичай виконуються лише в ситуації нищівної військової поразки, коли переможці нав'язують їх силою тим, хто програв. Очевидно, ми не в такій ситуації.

2. З боку США виконати ці вимоги — це не лише підставити союзників, зруйнувавши архітектуру безпеки, яку вони вибудовували протягом понад 70 років, а й вистрілити собі в голову, зламавши власний ідеологічний та ціннісний шаблон.

Підписуйтесь на нас в Google News!

3. Будь-який договір, який закріплював би сфери впливу двох сторін, неможливо гарантувати, оскільки він не може взяти до уваги всі фактори, пов'язані з протидією такому договору внутрішніх сил у країнах-союзницях.

Проте марафон зустрічей між США та РФ протягом останніх двох місяців однозначно показує, що країни Заходу готові до прагматичного діалогу з Москвою, розуміють цінність обмежених і ситуативних домовленостей із РФ для вирішення інших, більш пріоритетних, завдань та готові до несуттєвих і точкових поступок, не пов'язаних із тими, що стосуються їхніх життєво важливих інтересів.

Деякі теми, на яких можливий компроміс, сторони вже підсвітили публічно: нерозгортання ударних систем озброєння поблизу своїх кордонів, скорочення військових навчань, нерозширення НАТО за допомогою України, підписання нового договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, імплементація Мінських угод.

Інші питання, які країнам Заходу здаються неприйнятними, — їхніми власними «червоними лініями» — були спеціально відокремлені в особливо різкому та безкомпромісному тоні: вступ до НАТО Фінляндії та Швеції, виведення військ НАТО з Болгарії та Румунії, відмова від принципів і положень угод ОБСЄ та рішень 1997 року.

Я гадаю, що цим і пояснюється дисонанс, який у нас виникає через заяви Заходу: одні здаються мегарізкими та агресивними, а інші — м'якими та неконфліктними.

Після зустрічі Лаврова — Блінкена я переконуюся, що цілі РФ у всьому цьому замісі — не отримати все й одразу, змушуючи Захід силою зброї виконати те, що Кремль написав у «проєкті договору про гарантії безпеки».

У Москві чудово розуміють, що ці вимоги нездійсненні сьогодні й нереалістичні. Ця завищена планка, імовірніше за все, має на меті задати тон дискусії та далі торгуватися на скромніших позиціях.

Реальні цілі Росії, як на мене, зводяться до чотирьох:

1. Вбити клин у відносини країн колективного Заходу, між США та ЄС і між країнами Європи. Загроза збройної конфронтації з РФ змушує різні країни Заходу реагувати та зважувати свої «за» та «проти». Зрозуміло, кожна країна має свої інтереси, що визначають ступінь їхньої реакції, глибину обурення та готовність до компромісів. Крім того, подібний виклик потребує єдності, а цього країнам Євросоюзу останнім часом усе складніше досягати.

2. Максимально голосно та публічно форсувати дискурс про швидке настання багатополюсного світу, а значить — про завершення епохи гри за одними правилами та початок періоду, коли можна будувати нові правила. Іншими словами, своєю ескалацією Росія доводить реальність настання нового світопорядку та прагне показати, що навіть якщо домовленості не будуть досягнуті, самі переговори щодо них вже стали можливі та не являють собою табу.

3. Продемонструвати готовність і волю застосувати військову силу для позначення своїх «червоних ліній» на тлі поступового ослаблення свого впливу та звуження власної геополітичної периферії за останні 20 років через тиск зовнішніх гравців, розширення НАТО, архаїзацію власної політичної та соціальної системи, настання нового технологічного устрою, від якого РФ відстає.

4. Вийти на проміжні, нехай і несуттєві, домовленості зі США, щоб їх потім продати внутрішній аудиторії та зафіксувати новий статус-кво на якийсь час, поки Росія переживає буремні часи міжсистемного переходу, коли вона остаточно визначиться зі своєю роллю в новому світовому порядку.

У якомусь сенсі перші два завдання РФ уже виконала.

У країнах Заходу поки що немає узгодженого плану дій на випадок російського військового вторгнення, зокрема щодо нового пакету санкцій. Сюди ж — нещодавній скандал із заявами командувача ВМФ Німеччини.

Переговори РФ і США вже показали, що світ не той, який був 30 років тому, і регіональний порядок у Європі (та у Євразії) змінився, ставши більш рихлим і податливим до тиску, який нині намагається продемонструвати Москва.

Потенційною розмінною монетою у всіх цих схемах — локальних, регіональних і міжнародних — виступає Україна. І тут дуже важливо правильно оцінювати ситуацію та ухвалювати рішення виважено та тверезо. Дуже важливі стають комунікація із суспільством та налагодження ефективної логістики.

Виклик 2022 року надзвичайно великий, але й можливості, що відкриваються за належного реагуванні на нього, не менш величезні — право визначити свою якісно нову роль у системі міжнародних відносин та сформулювати функціонал на світовій арені, якого в нас ніколи чітко не було протягом усіх 30 років незалежності.

Текст опубліковано за згодою автора.

Оригінал

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини