Частина 2
Читати частину 1
Пам'ятаєте анекдот про мураху, що одружився зі слонихою і першої шлюбної ночі бігав по ній із криком: «І це все моє?!»?
Я відчула його стан, коли сіла за другу частину блогу про міську скульптуру. Анонсувавши, що вона буде присвячена зарубіжному досвіду, я знала, що буде складно визначити типологію вибору — по країні, місту, скульптору, стилю, матеріалу? Одначе не очікувала, що місія виявиться практично нездійсненною. Ніколи я не була так близька до провалу, як зараз.
Зібравшись, я вирішила спиратися на єдино вірний маркер — власний досвід. У мене була, звичайно, спокуса розповісти про роботу «Забуті струмки» іспанської скульпторки Христини Іглесіас, дружини скульптора Хуана Муньоса. «Забуті струмки» входять в комплекс лондонської штаб-квартири Bloomberg, при будівництві якої частково на волю була випущена річка Волбрук, заточена під землю у вікторіанський період. Її потоки і стали частиною скульптури Іглесіас.
У цій роботі чарівно все. Те, як вона ясно вписана в структуру вулиці і розділяє потоки пішоходів. Те, як вона фіксує міську історію та збагачує її новими смислами — Bloomberg реально є лідером у наданні потоків інформації, що стосується фінансового ринку. Те, як її розміри, форма і матеріали корелюють з існуючими будівлями і самою штаб-квартирою. Міська скульптура повинна бути зашита в міське середовище — вітаю, Капітан Очевидність!
Робота Іглесіас стала не єдиним придбанням Майкла Блумберга. У лондонській штаб-квартирі, проєкт якої розробляла студія Нормана Фостера, сера Нормана Фостера, знаходяться роботи Олафура Еліассона, Артуро Херрера, Девіда Тремлетта, Майкла Крейг-Мартіна. Творам мистецтва в офісних просторах я присвячу окрему статтю. Однак наводити Лондон як приклад — це посилати в нокаут у момент виходу на ринг. Уявіть, ринг-герл ще несе табличку з цифрою «1», а ви вже лежите на підлозі і рефері вимовляє: «10».
П’єтразанта! Здивувалися? Я сама в шоці. «... задумавши роботу, він міг роками проводити в каменоломнях, відбираючи мармур і будуючи дороги для перевезення; він хотів бути всім заразом — інженером, чорноробом, каменярем; хотів робити все сам — зводити палаци, церкви — один, власноруч. Він працював, як каторжний» — так Ромен Роллан пише про роботу скульптора в Каррарських каменоломнях у своїй книзі «Життя Мікеланджело», виданій в 1908 році. У каменоломнях, розташованих в Апуанських Альпах, Мікеланджело провів близько семи місяців, вибираючи камінь, з якого створить скульптуру Давида. Каррарський камень стане основним матеріалом Мармурової арки, що знаходиться неподалік від Ораторського куточка в Лондоні. Але про Лондон більше ні слова. Мікеланджело жив і працював у П’єтразанті, місті, заснованому в 13 столітті. Назва міста означає «святий камінь». Нічого особливо примітного в ньому не було, крім мармурових каменоломень, проте саме вони дозволили століттями відточувати майстерність місцевим ремісникам і залучили сюди скульпторів і художників. І нехай діапазон матеріалів, використовуваних сучасними майстрами, розширився, вони продовжують приїжджати до П’єтразанти. Приїжджати і залишатися.
Уявіть — місто розташоване на території площею 41 квадратний кілометр із населенням 23 666 осіб станом на березень 2018 року. У міській комуні проживають, серед інших, колумбійський скульптор Фернандо Ботеро, норвезька Джулія Ванс, голландський Ханнеке Бомонт, датський Йорген Соренсен. Вісімнадцятирічним юнаком сюди приїхав американський скульптор Ромоло Дель Део, щоб вчитися різьбі по каменю. У музеї Museo dei Bozzetti, заснованому 1984 року, знаходяться понад 700 робіт авторства 350 майстрів. Не намагатимуся їх усіх назвати. І все-таки не втримаюся — серед інших там є роботи Нікі де Сен-Фалль, Жан-Мішель Фолона, Ісаму Ногуті та Ігоря Міторая, який теж жив у П’єтразанті.
Частиною музею є Міжнародний парк сучасної скульптури, на експонати якого ви натикаєтеся на кожному кроці. Так, слово «натикатися» не зовсім відповідає високій темі мистецтва, зате воно відображає реальність. У сакральних будівлях, на площах, вулицях, вуличках, тупиках, у парках, скверах, у кафе і ресторанах, не лише в центрі, а й на околиці міста — вони серед нас. У такому форматі хочеш не хочеш, а почнеш абсолютно побутову комунікацію з міською скульптурою. А буття визначає свідомість.
Це ще не все — мало того, що вони віддали на відкуп скульпторам місто в реальному житті, вони ще й винесли їм на блюді ключі від віртуального світу, створивши Musa, віртуальний музей скульптури і архітектури. Помітили, як вони хитро сплели між собою ці два види візуального мистецтва? Без скульптури архітектура німа. Без скульптури архітектури немає. Її просто немає. І це ще не все — в П’єтразанті щороку з червня до листопада змінюється експозиція на центральній площі з передбачуваною назвою Дуомо і на прилеглих до неї вулицях. У 2012-му експонувалися роботи Фернандо Ботеро. У 2015 році — проходила ретроспектива робіт Ігоря Міторая. У 2018 році, коли я була в місті, — експонувалися роботи іспанського скульптора Маноло Вальдеса. В 2020 році на ній були виставлені роботи італійського майстра Фабіо Віале, який покриває татуюваннями мармурові статуї. У поточному році в П’єтразанті виставляються роботи сицилійського скульптора і художника Джузеппе Венеціано, представника поп-арту. Здається, що пріоритети нової хвилі від сексу, наркотиків і рок-н-ролу перемістилися в іншу парадигму — секс залишився незмінним, а інше замінили релігія (як тут не згадати канонічне «релігія — опіум для народу») і політика.
Ви скажете, що порівняння Києва і П’єтразанти некоректне — останнє є природною майстернею, де століттями формувалися і відпрацьовувалися ремісничі навички. Ремісничі та комунікативні — адже з людьми творчими теж треба вміти комунікувати. Тобто нам немає що відповісти Чемберлену?
Про це я розповім у фінальній частині цієї історії. Хоча, Бог чи хто там замість Нього сьогодні, — свідок, я не уявляю, як докручу сюжет.
Фото автора — Ростислав Ріпка
Читати частину 3
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
