На сьогоднішній день головними труднощами, головним ризиком та головною загрозою у питанні розробки та реалізації політики реінтеграції в Криму є невизначеність, невідомість, таємниця та відсутність інтересів та прав людини. У лютому 2021 року президент затвердив документ під назвою «Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим та міста Севастополя». У цьому документі визначено два стратегічні завдання чи мети – деокупація Кримського півострова та реінтеграція Кримського півострова.
Крім того, визначення стратегічних цілей передбачає зазначення очікуваного результату. У документі визначено 10 позицій за очікуваними результатами. Результат — це наслідок ланцюжка дій або подій, виражених якісно або кількісно. Як завершальний підсумок, результат, повинен мати якусь форму. Форму, яка буде мати якісні або/та кількісні характеристики.
Текст затвердженої «Стратегії ...» має 10 певних цілей. З них визначенню «результат» відповідає лише одна стратегічна мета «деокупація» – «відновлення територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаного державного кордону, забезпечення державного суверенітету України».
Всі інші 9 затверджених очікуваних результатів мають відношення до досягнення іншої спільної стратегічної мети «реінтеграція». Ось тільки з вимірюванням або розумінням, коли настане факт досягнення цієї мети, у пропонованому результативному трактуванні виникає проблема. Вони не визначені. На жаль, влада при розробці Стратегії не міркувала щодо реінтеграції мешканців Криму. І сьогодні влада вже розповідає про необхідність коригування Стратегії реінтеграції – реалізація якої й не розпочиналася. Або про таємну розробку нової Стратегії з того ж питання.
Насправді немає визначеності, немає розуміння, а які реальні цілі матиме політика реінтеграції у звільненому Криму. Правди ніхто не говорить щодо ситуації з розробкою політики реінтеграції, і все тримається в таємниці. У такій системі координат розраховувати на успішність, досягнення позитивних результатів реінтеграції не доводиться.
Відповідно, якого питання чи проблеми, що необхідно вирішити у процесі реінтеграції, не торкнися – відповідей немає. Невизначеність.
Відповідальність за колабораціонізм у Криму
Те саме і стосовно питання відповідальності за колабораціонізм і мінімізацію ризиків його активізації в майбутньому, як одного з елементів політики реінтеграції. За визначенням колабораціонізму, яке дано в чинному законодавстві, практично кожен громадянин України з постійним місцем реєстрації в Криму, який перебуває чи перебував якийсь час в окупації, підпадає під визначення «колабораціоніст».
Розуміючи це, в червні 2016 року у Рекомендаціях парламентських слухань щодо Криму, зокрема, депутати проголосували за пункт – розробити та ухвалити закон про колабораціонізм. Чому окремий закон? А в одній або двох статтях закону не врахуєш нюанси всіх видів колабораціонізму, яким чином вони проявляються та видами відповідальності за колабораціонізм. Для цього потрібний окремий закон.
Для прикладу. Громадянин України отримав від окупаційної влади паспорт, влаштувався на роботу та сплачує податки – він колабораціоніст. Але без окупаційного паспорта не влаштуєшся на роботу чи не зможеш платити за послуги ЖКГ, а працюючи чи купуючи товари не маєш можливості ухилитися від сплати податків. Це вимушений колабораціонізм. За вимушений колабораціонізм відповідальності не настає, що частково знайшло відображення у законі про тимчасово окуповані території в 2014 році у питанні окупаційних паспортів.
Інша річ, коли людина свідомо починає працювати на керівній посаді в окупаційній владі. Це добровільний колабораціонізм і за нього настає відповідальність. Повинна наступати. Такі нюанси у чинному законодавстві щодо колабораціонізму не прописані. А таких нюансів набагато більше.
Ще один момент. А якою є мета такої дії як «притягнути до відповідальності колабораціоніста»?
- відновлення справедливості;
- помста;
- ліквідація конкурентів;
- підвищення рейтингів;
- щоб усі боялися;
- мінімізація ризиків розвитку колабораціонізму в майбутньому.
Коли розпочнеться дія, збирання доказової інформації безпосередньо на території Криму, знайде свій прояв все перераховане і навіть більше. Тому для дійсного досягнення справедливості необхідно максимально чітко та однозначно прописати критерії визначення колабораціонізму за видами та відповідальність за кожен вид у чинному законодавстві.
Проросійськи налаштованих громадян у Криму було близько третини населення. Це близько 400 000 осіб. Уявімо собі, що перевірку на колабораціонізм мають пройти хоча б 250 000. Скільки часу це займе? За що житимуть цей період сім'ї тих, хто проходить перевірку? Усіх, хто перевіряється, в тимчасове ув’язнення чи ні? А ємність усіх українських в'язниць, якщо я не помиляюся, близько 240 тисяч місць. Відсутність відповідей на такі питання посилює невизначеність.
За кожне скоєне діяння винні повинні нести відповідальність та отримати покарання. А щоб при цьому не наламати дров, треба дуже ретельно готуватися.
Але про це наше законодавство поки що мовчить і суспільний діалог у такому напрямі відсутній. На жаль.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
