Оксана Кузяків, виконавча директорка Інституту економічних досліджень, досліджує ділову активність та бізнес-клімат в Україні. ІЕД – один з небагатьох незалежних дослідницьких центрів з дослідженнями про економіку, з яких можна сформувати враження про її загальний стан.
Сам дослідницький центр працює з 1999 року, досліджуючи настрої бізнесу, ділову активність, роботу митниці, макроекономіку, фінансові ринки, різні галузі економічної політики та добробут населення. Після вторгнення центр також почав моніторити санкції проти росії і слабкі місця російської економіки, які ще не вражені санкціями.
поговорив з Оксаною Кузяків про те, як війна вплинула на економіки росії та України, за яких умов українська економіка буде зростати та чому російська виявилася стійкішою за прогнози.
Галузі, орієнтовані на базові потреби, відновлюються найшвидше
Нещодавно вийшло ваше опитування українських підприємств. Як незалежний спостерігач, як ви можете охарактеризувати їхній стан після півтора року повномасштабної війни? Чи є у них ресурси відновитися до довоєнних темпів, чи вони вже виснажені?
На початку повномасштабної війни були набагато гірші очікування у експертів щодо того, як реагуватиме економіка. Але вже на кінець 2022 року картина вийшла оптимістичнішою за прогнози. Український бізнес виявився більш стійким.
Протягом нашого дослідження ми щомісяця проводимо опитування бізнесу, опитуємо 500 керівників підприємств, і весь час бачимо очікування досить оптимістичні, якщо їх порівнювати з очікуваннями довоєнного часу.
Бізнесу було незрозуміло, що буде в короткостроковій перспективі, зате в перспективі двох років усі були впевнені, що у нас піде висока економічна активність, всім на заздрість. Після ракетних атак росії восени 2022 року у бізнесу зросла визначеність у тому, що буде в короткостроковій перспективі трьох місяців. Але ми зафіксували зростання невизначеності в довгостроковій перспективі.
Понад 60% опитаних не знають, що буде через два роки, вони не можуть дати прогноз. Водночас вони досить впевнені в тому, що відбудеться завтра чи післязавтра. Такий парадокс.
Це добре для галузей із короткостроковим бізнес-циклом, наприклад, випікання хліба. Саме тому галузі з коротким циклом, як-от харчова промисловість, почали реальне відновлення. Гірше тим, у кого довгий виробничий цикл – це певний ризик, інвестиція в майбутнє, яке нам повністю незрозуміло.
Які інші галузі відновлюються та з якими темпами?
Насамперед це галузі, спрямовані на задоволення базових потреб: потребу в їжі, безпеці. Текстильна промисловість, торгівля. Коли ми стикнулися з блекаутом, побачили притік [кількості ввезених. – ] пристроїв.
Ми питаємо у респондентів, який обсяг вашої ділової активності натепер у порівнянні з тим, що було торік. У першій половині 2023 року ми спостерігали падіння у порівнянні з 2022 і 2021 роками. У березні 2023-го була поворотна точка, активність весною відновилася рік до року – це тривало до середини літа.
Натепер показник різниці рік до року [2023 до 2022. – ] високий, але він перестав зростати. Є певного роду стагнація відновлення, темпи не пришвидшуються.
Виконавча директорка Інституту економічних досліджень Оксана Кузяків
Це виснаження або зупинка економічного зростання?
Це скорочення його темпів. Все, що можна було зробити в умовах, в яких опинилася Україна, бізнес зробив. Далі це впирається у фактори, де потрібні інші люди. Це фактор безпеки інвестицій – не лише іноземних. І знову ж таки, добре зараз буде розвиватися те, що має короткий виробничий цикл. Якщо ваш виробничий цикл трошки більший, то далі це залежить від інших факторів.
«Трошки більший» виробничий цикл – це скільки?
Якщо ми говоримо про невизначеність, 65% людей не можуть дати відповідь, що буде за два роки. А для бізнесу два роки – це навіть не довгострокове, а середньострокове планування.
Проте другий момент – скорочення внутрішнього попиту. Внутрішній попит був драйвером економічного зростання в Україні весь час, всі роки. Через це у нас реформи, ще щось не відбувалося, а економічне зростання було.
Воно перестало відбуватися в таких масштабах, як ми хотіли, ще у десятих роках. Далі просто було повзучих декілька відсотків. Але найголовніше – це відбувалося шляхом внутрішнього попиту. Він формувався людьми, ті самі надходження з-за кордону були досить високі декілька років перед війною. Це, думаю, та ж «сіра» економіка – гроші ходили поза офіційною економікою, але вони в неї вливалися.
У нас була невідома кількість населення. Ми казали, що в нас від 30 до 40-45 млн, плюс – мінус. Нині кількість споживачів скоротилася: 20% територій України окуповано, частина населення виїхала за кордон. Знову ж таки, ми можемо сперечатися з даними ООН. Навіть якщо десь поділося 8 млн споживачів, це суттєво, причому це активні групи споживання – це впливає на попит.
І я думаю, що це дуже добра ситуація, що бізнес та економічне зростання дійшли до такої точки. Тому що ми в принципі зробили неможливе і продовжуємо це робити.
Щоб ми зробили стрибок вгору і побачили чудо, як в Азії, необхідно завершити війну перемогою і далі мати чіткий план, що ми будемо робити з поверненими територіями, як вони будуть розвиватися. Ну і далі люди будуть повертатися. Тоді почнеться відновлення і стрибок ділової активності.
Фото колективу Інституту економічних досліджень (2017 рік)
Що буде, якщо війна затягнеться
Війна з об’єктивних причин може затягнутися. Якщо буде такий сценарій, чим ця ситуація нам загрожує з економічної точки зору?
Коли ви зацементуєте землю з травою, але не дуже акуратно, з часом бетон починає тріскатися, а трава – проростати. Український бізнес – як оця трава, яка буде проростати через будь-що. Тому якщо все буде так, як є, з економічною допомогою наших західних партнерів, то у нас все буде так, як зараз.
Війна все одно буде поряд – будуть розвиватися галузі, пов'язані з військово-промисловим комплексом. Люди щось споживають у торгівлі. Єдине, що не буде, як є, – люди. Вони виснажуються – і ми зараз навіть не про фронт кажемо, це окрема історія. Бізнес спрямований на зростання, інновації – вони не можуть виникати тоді, коли немає попиту на них.
Якщо війна триватиме довго, необхідно якимось чином робити ротації тих людей, які воюють. А що це означає для бізнесу? Це означає, що ви втратите свого працівника, і вам треба десь шукати нового, десь його навчати. Постає питання з освітою для дітей, скільки дітей буде залишатися [всередині країни. – ]. Ці питання виходять поза межі того, що буде відбуватися з економікою. Але все одно, у нас дуже високий рівень адаптивності. В цих умовах – стагнації оптимізму, як я це називаю, – це стеля.
Як допомагає чи заважає політика Національного банку та економічного блоку уряду? Бізнес постійно каже, що держава йому тільки заважає. Що насправді відбувається?
Залежить від того, як ми трактуємо. Зараз змінилося сталення бізнесу до держави. Ми нещодавно ставили питання, хто для вас держава: регулятор, партнер, ворог чи інший варіант. У 2016-2017 роках 27% респондентів казали, що ворог. Сьогодні 46% не змогли дати відповідь, але лише 6% з усіх сказали, що держава – це ворог. 35% сказали, що держава – регулятор, і близько 21% сказали, що держава – партнер. У мікро- та малому бізнесі історично так склалося, що там гірше ставлення до держави. Проте там лише 10% вважає державу ворогом.
Ставлення до держави змінилося – і змінилася призма та оцінка. Бо державна політика може бути така сама, але у вас не буде до неї довіри. Нині довіра є, є розуміння, для чого це.
Державна політика щодо бізнесу у 2022 році була дуже сприятливою, для бізнесу було зроблено максимально багато. Двовідсоткова податкова ставка для більшості підприємств, крім великих. Перенесення можливості звітуватися: ви могли звітуватися, коли ви хочете, коли у вас буде можливість. Програма «5-7-9%» перетворилася в програму кредитування потреб бізнесу.
Наразі в наших опитуваннях оцінки державної політики стали більш невизначеними. Збільшилася частка тих, хто оцінює її як нормальну чи не знає, як її оцінювати. Це, можливо, пов’язано з тим, що податковий режим скасований, частково очікується повернення перевірок. Але знову ж таки, це страшилки в нашій голові. Ніхто не знає, чи вони будуть.
Політика Нацбанку теж була сприятлива для бізнесу. Мета політики полягала у тому, щоб не допустити різких стрибків девальвації. Цього не було щодо валютного курсу, готівковий курс був відпущений, безготівковий трошечки відпущений, але контрольований.
Для бізнесу головне – розуміння стабільності. З цим непогано справилися комунікації Нацбанку, мета політики була досягнута – передбачуваність дій регулятора.
Зараз час від часу з боку американських політиків з’являються заклики скоротити чи скасувати фінансову допомогу. Для Нацбанку чітко зрозуміло лише те, що наступного року є кошти від МВФ. Що буде з українською економікою, якщо допомоги не стане?
Її не буде. Якщо сьогодні у нас не буде ніякої допомоги, нічого не буде. Ми несемо шалені видатки. Усього, що ми збираємо, вистачає на наші оборонні ініціативи. Зарплата військовим – це все з наших податків. А велика частина держави, яка функціонує – соціальна допомога, пенсії, бюджетна сфера, зарплати лікарів, освіта, – це все йде шляхом допомоги партнерів.
Я думаю, що такого [скасування допомоги. – ] не буде, тому що це погіршить рівень життя українців, збільшить потік шукачів притулку, біженців з України. Багато хто має родичів чи знайомих, які залишилися за кордоном і вже влаштовують своє життя там. Якщо пенсіонери перестануть отримувати пенсії, а вчителі – зарплату, вони швидко зрозуміють, що останні гривні потрібно витратити на квиток до Перемишля.
Я думаю, наші партнери не готові до ще одного довгострокового поглинання людей. Якщо буде зменшуватися допомога, має більше зростати економіка – тут такий зв’язок. Для того, щоб економіка зростала, необхідно завершення війни або принаймні визначеність. Наприклад, нам кажуть, що війна триватиме сім років, або в коридорах [територій. – ] Донецької чи Луганської областей, в такому-от районі Запорізької області.
Але нам так ніхто не скаже, зрозуміло, що ніхто цього не знає. Проте якби ця визначеність була, було б зрозуміліше, як розвивати бізнес. Поки буде небезпека і стеля зростання, ми далі вже не зростемо чарівними стрибками. Тому так, зараз ми дуже залежні від допомоги партнерів.
Оксана Кузяків, виконавча директорка Інституту економічних досліджень. Фото: Центр економічної стратегії
Чому санкції проти росії не спрацювали
Якщо почитати російські медіа, видно, що економіка рф адаптується попри постійні наративи, що, мовляв, вона впаде через пів року. росія також переводить свою економіку на воєнні рейки. Навіть при тому, що у них постійно «скаче» рубль та є дефіцит бюджету. Наскільки в російської економіки достатньо ресурсу далі воювати?
На відміну від нас, росія готувалася до цієї війни десятиріччями. Це сенсоутворююче для них, принаймні для частини еліти. Тому дає розуміння, чому вони такі стійкі. Російська економіка, дійсно, включена широко у світовий розподіл праці, в міжнародну торгівлю. Безумовно, є галузі, є верстви населення, які постраждали від санкцій. Певні галузі, або певні соціальні групи, які щось втратили, можливо, можуть бути джерелом протестів. Але в середньому російська економіка така річ у собі.
Завдяки яким ресурсам вони тримаються?
Зараз ми говоримо про протистояння Заходу і росії. На Заході технології, розвиток, прогрес. Але величезна частина світу – росіяни називають це південним світом – знаходиться поза межами Заходу. З ним росія прекрасно торгує, він купує у неї вуглеводні ресурси. Вони допомагають обходити санкції. Це не лише колишні країни Радянського Союзу, Грузія чи Казахстан. Це також Індія та Китай.
Тому больовий поріг, коли там стане зовсім погано, дуже низький. Виснаження цієї країни колись і відбудеться, але ціна цього виснаження дуже велика, тому що виснажуються обидві сторони.
Чи залишилися місця, куди ще можна бити?
Безумовно. Через те, що росія включена в процеси міжнародної торгівлі, від неї є певна залежність у людей в західних економіках. Тому тільки накладають санкції, вони, як люблять казати, «самі собі відгризають руку».
Якби всі санкції були за один раз чи зброю нам дали одномоментно, постраждали б усі, проте шок [у росії. – ] був би більший. Коли санкції розтягуються в часі, вони встигають адаптуватися.
Куди бити? По-перше, «Росатом». Він продовжує працювати, він продовжує будувати в Угорщині, на нього не накладено санкції. Ті ж самі діаманти. Але що для росії боляче, так це добрива. На них накладено санкції, проте там є зацікавлені групи – їхній бізнес. І вони намагаються якось розв'язати питання.
Ми чуємо: «санкції працюють, але хотілося б краще». Що стоїть за цим «але»? Небажання визнати, що вони не спрацювали або дійсно є якийсь план? Тут важко сказати.
А заморожені російські активи? Як їх зараз передають і чи є якісь правові перепони?
Основна проблема – відсутність відповідного законодавчого механізму. Західний світ теж боїться, попри санкції, що російські власники будуть забирати активи назад у європейських судах чи Високому суді Лондона, коли все закінчиться.
Проте якщо ми виграємо війну, ми отримаємо ті ж $300 млрд [заморожених резервів Центрального банку РФ. – ]. Все залежить від того, скільки буде тривати війна. Якщо вона триватиме 10 років, всі на Заході вже звикнуть і почнуть потроху щось віддавати.
Все ж у західному та українському суспільстві побутує думка, що війна закінчиться так, як закінчувалася Перша чи Друга світова війна. Вона закінчується, підписують акт капітуляції чи якийсь документ, і всі чекають цього. Але зараз 21 століття, і хто його знає, як триватимуть такі війни.
Читайте також
PUMA переосмислює гру: старт наймасштабнішої та найгучнішої кампанії року — "GO WILD"
