Більшість українських банків не просто зберегли працездатність в умовах повномасштабної війни, а й регулярно звітують про отримання рекордного прибутку. Подібні повідомлення можуть тішити акціонерів банку та дражнити народних депутатів, які хочуть обкласти банки новим податком, але для економіки країни набагато важливіше, щоб банківська система була стійкою до ризиків і викликів воєнного часу. Оцінкою стабільності банків займається Нацбанк, для якого прибуток є далеко не єдиним показником. Про це 
говорило з Первін Дадашовою, директором департаменту фінансової стабільності НБУ.
Слово «капітал» часто вживається в розмовах про гроші, але смислове наповнення цього поняття може бути різним. Наприклад, на вашу думку, чим відрізняється відношення до капіталу літературного героя лихваря Гобсека від відношення, яке має бути у банку?
– На відміну від Гобсека, для банку капітал – це не про жадібність, а про відповідальність. Капітал банку – це його власні гроші, які по суті страхують, є подушкою безпеки для коштів, які він залучив від вкладників та за які він несе відповідальність перед ними. У процесі роботи банк залучає кошти населення і бізнесу та інвестує їх, переважно видає як кредити та на цьому заробляє. Якщо ж у процесі він отримає збиток, то покриває його за рахунок власних коштів, тобто капіталу. Тому, що більший капітал сформує банк, то більше втрат він може покрити, якщо настане криза, а отже вища його надійність для клієнтів. Для Гобсека ж капітал – самоціль та джерело задоволення.
Первін Дадашова, директор департаменту фінстабільності НБУ
Який капітал достатньо мати банку
Виходить, що чим більше банк має капітал, тим краще? Чи є якесь оптимальне значення?
– Дискусія про те, що таке оптимальна величина капіталу, напевно, є однією з найважливіших у банківській сфері. Вона почалася років 30 тому, і всі так звані Базельські рекомендації та стандарти у частині капіталу саме про це. Поступово та послідовно вимоги до банків підвищуються на міжнародному рівні, їх просять утримувати дедалі більше капіталу. Самому ж банку, його власникам певно хотілося б вкладати менше власних коштів, бо тоді вони більше заробляють на кожну свою вкладену гривню. Для регулятора ж, зокрема і для НБУ, краще, щоб у банку було чимало капіталу, бо чим його більше, тим менші ризики банкрутства банку. Така логіка працює не лише на рівні конкретного банку, але і на макрорівні, на рівні фінансової системи – якщо збитків зазнають одразу багато банків, яким не вистачає капіталу, це призведе не лише до їхнього банкрутства, а й до масштабної кризи, як було у багатьох країнах у 2008–2009 роках, або ж в Україні у 2014-2015 роках.
На противагу є інший аргумент – якщо вимагати від банку фондуватися переважно власними коштами, то це значно зменшує потенціал кредитування. Тож якщо встановити надмірно жорсткі вимоги до капіталу, то ми обмежимо можливості банківського сектору кредитувати та підтримувати економіку.
Тому регулятори намагаються віднайти оптимальні вимоги. На міжнародному рівні, зокрема у Євросоюзі, вони стають усе більш гармонійними, бо формуються на основі Базельських рекомендацій, з роками вони підвищуються. В Україні нині діють мінімальні вимоги до регулятивного капіталу – зараз це 10% активів, зважених на ризики. Згодом, у міру того, як покращуватиметься економічна ситуація, вимоги до капіталу зростатимуть.
Як Нацбанк визначає достатність капіталу конкретного банку?
– Щоб оцінити достатність капіталу банку, ми маємо подивитися, скільки у нього активів та які ризики цим активам та банку загалом властиві. Це називається «зважування активів за ризиками». Наприклад, є кредитний ризик, який полягає у тому, що клієнт банку стане неплатоспроможним та не зможе повернути банку отримані від нього кошти. Візьмемо для порівняння два активи: гривневі ОВДП – ці облігації вважаються в Україні безризиковим інструментом, припускається, що Мінфін завжди виконає свої зобов'язання, і це відповідає міжнародній практиці. Під них банку не потрібен капітал. Інша справа кредити, там ризик завжди ненульовий, тому потрібний капітал. Це якраз ті 10% від розміру активів, зважених на ризики, про які говорили вище. Залежно від структури активів банку, від того, куди він вклав гроші, визначається величина мінімального капіталу.
У якій реальності зараз працюють українські банки
Перед війною НБУ склав план запровадження регуляторних вимог до капіталу банків, які ґрунтуються на рекомендаціях Базельського комітету з питань банківського нагляду. Згідно з ним, на сьогодні багато вже має бути реалізовано. А що насправді?
– Через початок великої війни формальний план було заморожено, але активна робота триває, значну її частину вже було виконано. По-перше, ми маємо вимоги до кредитного ризику, про які я вже говорила, у цій частині ми відповідаємо європейським підходам, а в чомусь навіть наші підходи консервативніші. Перед війною ми запровадили вимоги до капіталу під операційний ризик. У найближчій перспективі банки почнуть враховувати цей ризик на 100%. Ми були змушені відкласти впровадження вимог до ринкового ризику, але підготовчі роботи надалі ведуться, НБУ вже випустив відповідну регуляцію, банки опрацьовують підхід та розраховують показники у тестовому режимі.
Зараз ми проводимо оцінку стійкості банків, за результатами якої зрозуміємо, чи є у банків потреба в додатковому капіталі, скільки часу потрібно, щоб його сформувати. Залежно від цього визначатимемо темпи впровадження нових вимог.
Ми плануємо змінити й структуру капіталу – відповідні вимоги вже практично розроблені, вони будуть реалізовані відразу при появі можливості для цього.
Хотіла б зазначити, що за нашими попередніми оцінками, нові вимоги банкам нескладно буде реалізувати, оскільки вони мають необхідний запас міцності.
Нещодавно ви сказали, що стрес – це нова реальність банківської системи. Якою Нацбанк бачить цю реальність?
– Найгірша для банків ситуація невизначеності. Натомість у ситуації, як зараз, коли постійно існують серйозні загрози, але вони зрозумілі, банки можуть працювати та бути ефективними. Стрес, який принесла повномасштабна війна, спочатку був загрозливим для банківської системи, саме через велику невизначеність. Але зараз вона стала значно меншою, насамперед в частині макроекономічних показників. Тож нинішні загрози для банків – це вже не ризики, а завдання. На мій погляд, основний виклик для банків зараз – це наслідки торішнього падіння доходів клієнтів та повільне відновлення економіки. Другим важливим елементом нової реальності є низький попит на кредити, передусім бізнесу. Безумовно, важливими залишаються питання безпеки: фізичної, інформаційної.
Як НБУ проводить оцінку стійкості банків
Цього року НБУ відновив оцінку стійкості банків, призупинену після початку повномасштабної війни. Таке рішення прийнято тому, що більше не можна терпіти, чи це більше превентивний захід?
– Я б насамперед сприймала це як дуже хорошу новину та позитивний сигнал: оцінку стійкості банків можна проводити, а це ознака, що ми повертаємося до усталеної регуляторної практики попри війну. До повномасштабної війни це було регулярною практикою. Така оцінка є дуже важливою як погляд на банківські активи з боку, в цьому випадку – з боку НБУ. Якщо регулятор тривалий час не вивчатиме портфелі банків, він може втратити розуміння ситуації. НБУ зараз хоче побачити, як повномасштабна війна змінила баланси банків, кредитні портфелі, і чи банки відреагували належно на зміну профілю ризиків клієнтів та своїх.
Первін Дадашова, директор департаменту фінстабільності НБУ
У чому особливість нинішньої оцінки стійкості банків?
– Як і під час кризи 2014–2015 років, цю оцінку НБУ проводитиме самостійно, без залучення зовнішніх аудиторів. Ми їм зазвичай доручали проведення першого етапу – оцінки якості активів, але зараз нам важливо побачити кредитні портфелі на власні очі. Оскільки ресурси НБУ для проведення оцінки обмежені, нам довелося обмежити вибірку лише 20 найбільшими банками. Другий етап оцінки стійкості – прогнозування показників банків – ми не проводитимемо для несприятливого сценарію, обмежимося лише базовим, тобто по суті не буде звичного стрес-тесту. Поясню, чому так.
Капітал банку необхідний для покриття збитків, які виникають в умовах кризової ситуації, не в ході нормальної діяльності. У нормальній ситуації втрати банку покриваються його доходами. Зараз ми пережили 2022 рік, який був стресовим та кризовим, багато банків зазнали збитків. Деякі із них власне і використовували накопичений капітал, аби пережити кризу. Зараз у нас уже менше невизначеностей, ми краще розуміємо, що відбуватиметься з економікою, ми у періоді повільного відновлення. Тому зараз фокус на достатності капіталу для роботи в таких умовах.
У чому суть сценарію, для якого проводиться оцінка?
– Спочатку скажу, як проводиться оцінка. Ми повинні прорахувати основні статті доходів та витрат банку на три роки наперед. Для цього потрібно сформулювати припущення: як змінюватимуться ставки, якими будуть суми активів та зобов'язань, а також оцінити втрати від кредитного ризику. Передусім ми вважаємо, що баланс банку буде статичним протягом трьох років, тобто банк не буде нарощувати активи та пасиви, хоча вони переоцінюватимуться за прогнозним курсом та змінюватиметься їхня якість. Наприклад, якісь кредити стануть непрацюючими. Свої припущення про зміну ставок та втрат від кредитного ризику ми формулюємо на основі макропрогнозу НБУ.
У випадку, якщо будь-яка оцінка будується з урахуванням досить широких припущень, її результат можна за бажанням трактувати теж у широких межах. Чи може банк якось заперечувати висновки НБУ, зроблені за результатами його оцінки?
– У світовій регуляторній практиці є право банку на свою оцінку ризиків та достатності капіталу. Воно реалізується через такий багатогранний процес, як внутрішня оцінка достатності капіталу банку ICAAP. Ми його поступово впроваджуватимемо і в Україні, цього року триватимуть тестові розрахунки банками. Коли з'явиться ICAAP, він буде джерелом додаткової інформації, створить простір для діалогу. Але поки немає такої внутрішньої оцінки, єдиною оцінкою потреб в капіталі для банку за різних ймовірних сценаріїв є результат оцінки стійкості НБУ. Зазначу, оскільки НБУ як регулятор відповідає за стійкість банківського сектору, він має право встановлювати сценарії та визначати методологію оцінки достатності капіталу. Однак коли ми починаємо проводити розрахунки та заглиблюємося в нюанси, то банк має право донести до нас свою точку зору на якісь витрати, складові доходів, внести уточнення до вхідних даних. Місце для діалогу є, але лише у межах тих припущень, які встановив регулятор. Разом з тим банки знають методологію. Для нас дуже важливо, щоб банки її розуміли, усвідомлювали припущення та висновки регулятора. Банки не мають сприймати оцінку стійкості як чорну скриньку, з якої з’являються незрозумілі числа. Адже проблему можна виявити та вирішити, лише якщо цей процес прозорий.
Ви припускаєте, що дані, які банк надає НБУ для оцінки, можуть не відповідати дійсності?
– Зараз ситуація дуже відрізняється від 2014–2015 років, коли були такі випадки й банки неадекватно відображали інформацію у своїх даних. Нині ми не маємо таких сумнівів у первинних даних, які банки надають у своїй звітності, оскільки за їхньою діяльністю здійснюється постійний нагляд. Проте можуть бути розбіжності у підходах банку та погляду НБУ щодо оцінки ризиків. Але це не свідомі маніпуляції, а процедурні, технічні недоліки та питання трактування.
Як проводиться оцінка конкретного банку і хто її проводить? Скільки часу вона займає приблизно?
– Цього року процес оцінки стійкості 20 банків триватиме дев'ять місяців, з квітня до кінця року. Основну частину часу займає оцінка якості активів, коли НБУ йде до банку та перевіряє якість кредитного портфеля. Для цього потрібно 5-6 місяців, але це не означає, що стільки часу ми працюємо в одному банку. Процес розбитий на стадії, що реалізуються послідовно та почергово у банках. Сукупно інспектори проводять в одному банку місяць-півтора. Після оцінки якості активів три місяці будуть потрібні для прогнозних розрахунків, які проводяться вже в Нацбанку. Результат оцінки НБУ матиме до завершення року.
